Студентка Асадова Е.С.

Науковий керівник: Сидоров Я.О., к.ю.н.

Запорізький національний університет, Україна

Державна підтримка малого підприємництва крізь призму інноваційної діяльності

Присутність в господарському праві значної кількості різноманітних суб’єктів господарювання зумовила необхідність їх класифікації за певним юридичним критерієм. В даній статті ми звертаємо належну увагу таким учасникам господарських відносин як суб’єкти малого підприємства, які мають найменшу несприятливість та нестабільність в сфері реагування на ринкові зміни.

Значний доробок у вивчення цього питання внесли публікації З. Варналія, Л. Воротіної, Л. Дмитриченко, М. Козоріз, В. Колота, В. Кредісова, М. Крупки, О. Кузьміна, О. Людкевич, І. Михасюка, С. Покропивного, С. Реверчука та ін.

Дана тема є досить актуальною, адже підприємництво є важливим сектором вітчизняної економіки, який сприяє насиченості ринку товарами та послугами, створенню нових робочих місць, зменшенню безробіття тощо, і сьогодні з розвитком малого підприємництва держава пов’язує, забезпечення впровадження реформ в економіці, проведення структурних змін та вирішення соціальних проблем суспільства. Але зміна законодавства, прийняття нових нормативно-правових актів, зміна якісних характеристик соціально-економічного середовища підприємницької діяльності, стимулювання інноваційного характеру перспективних напрямів її розвитку вимагають додаткового дослідження питання державної підтримки малого підприємництва.

Суб’єкти малого підприємництва є основою європейської економіки та джерелом робочих місць і благодатним ґрунтом для бізнесових ідей, згідно з Європейською хартією малих підприємств. Мабуть, саме тому ця група суб’єктів вважається основною рушійною силою соціальної та локальної інтеграції та поштовхом для інновації в нашій країні.

Враховуючи таку європейську політику, в Україні закладені певні основи державної підтримки малого підприємництва, зокрема щодо стимулювання модернізації технологій, інноваційної діяльності та освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг. Зважаючи на це, слід звернути окрему увагу на стимулювання інноваційної діяльності як напрямок державної підтримки малого підприємництва.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 55 ГК України суб’єктами малого підприємництва є:

1) фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

2) юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно - правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Аналізуючи державну політику в сфері господарських відносин слід зазначити, що левова частина зусиль політики у сфері малого підприємництва спрямовується на стимулювання інноваційної діяльності.

Інноваційна політика знайшла своє законодавче закріплення в ст.1 Закону України «Про інноваційну діяльність», в якій зазначається, що під інноваційною діяльністю розуміється діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

У науковій літературі відзначається, що характерною властивістю інноваційної політики є:

1) спрямування на пропозицію інноваційних ідей;

2) ініціювання початкового попиту на результати інноваційних процесів;

3) сприяння залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів та інформаційних ресурсів;

4) створення сприятливого для інновацій економічного і політичного клімату;

5) врахування особливостей інноваційного процесу, зокрема, його циклічності, поділу на етапи, ймовірнісного характеру та високого ступеня ризику [1, с. 21–22].

Вважаємо за потрібне зазначити, що дане питання слід простежити крізь призму спеціального законодавства, яке, в свою чергу, більш детально регламентує коло суб’єктів, на які поширюється державна підтримка розвитку інновацій.

Так, Законом України «Про інноваційну діяльність» закріплено спеціальний статус суб’єктів інноваційної діяльності, якими можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Тим самим, відповідно до ст. 17 Закону України «Про інноваційну діяльність» лише суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом: а) повного безвідсоткового кредитування; б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування; в) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів; г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».

Євроінтеграційний шлях зумовлює перехід до нових моделей державного стимулювання не лише у формі фінансової підтримки, а й створення належних умов, що сприятиме швидкому впровадженню інноваційний проектів та надаватиме переваги інноваційним підприємствам.

Виходячи з такої точки зору також слід сказати, що поряд з такими державними правовими механізмами як податкові стимули, грантування, субсидування та ін., чільне місце мають посідати форми, що забезпечить не лише вирішення конкретного інноваційного проекту, а й надасть публічним утворенням, які здійснюють таку підтримку, відповідну економічну вигоду.

Вчений-господарник О. Е. Сімсон досить вдало поєднав зазначені спекти у єдиній моделі приватно-публічного партнерства у інноваційній сфері як системі відносин між інституціями держави, науки та бізнесу з утвореннями складних не односторонніх інфраструктурних зв’язків між суб’єктами приватного і публічного права та виникненням за їх спільною участю організаційно-правових форм, що сприяють активізації досліджень та поширенню інновацій [2, с. 393].

Наша думка зосереджується на тому, що стимулювання інноваційної діяльності малого підприємництва має місце у новаціях господарсько-правової політики держави. Шлях стимулювання має здійснюватися у таких напрямках (двох основних, як мінімум):

1) створення умов для впровадження усіма цими суб’єктами господарювання інновацій, сприяння їх розвитку для надання можливості вирішення майбутніх проблем ринку;

2) приватно-публічне партнерство в межах реалізації конкретних стратегічних та поточних інноваційних проектів.

Література:

1. Проценко Т., Голяшкін О. Правові форми і методи стимулювання розвитку інноваційних процесів / Т. Проценко, О. Голяшкін // Вісник Академії управління МВС. – 2009. – №3. – С. 14–22.

2. Сімсон О. Е. Правова модель приватно-публічного партнерства в інноваційній сфері: монографія / О. Е. Сімсон. – Х.: Право, 2013. – 448 с.

3. Про інноваційну діяльність Верховна Рада України; Закон від 04.07.2002 № 40-IV

4. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

5. Господарський кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 436-IV