Право/ 8.Конституционное право

К.ю.н., доцент Медвідь А.Б.

Львівська комерційна академія, Україна

Щодо правової регламентації прав людини та основоположних свобод у проекті конституції Миколи Міхновського 1905 року

Подальший розвиток вітчизняного конституціоналізму у сфері регламентації правового статусу особи не може відбуватися без вивчення його генези, у тому числі і у межах ХХ століття. Саме вона надасть змогу ефективно реалізовувати вказаний правовий інститут та забезпечити імплементацію положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. З огляду на це, актуальним є дослідження закріплення правового статусу особи у проекті конституції М. Міхновського 1905 р., що і визначено метою даної наукової розвідки.

У 1905 р. у Львові, був опублікований “Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу Українського” [1, с. 75-84] - проект розроблений Українською Народною Партією, заснованою 1902 року Миколою Міхновським. Основним політичним гаслом партії, було створення єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі” [2, с. 62-66], що і відображалось у вказаному проекті конституції.

“Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу Українського” налічував 118 пунктів які об»єднувалися у десять розділів. Після розділів «Основи всеукраїнської спілки» та «Територія України», третім був розділ «Українці й їх права» котрий містив двадцять пунктів (з 10 по 29, включно). Саме він визначав правовий статус громадян України – «українців», та іноземців, врегулювуючи його на основі принципу верховенства права. Зокрема, “Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу Українського” встановлював: особисту свободу людини (п. 14) та зазначав, що «поза гарячим вчинком ніхто не може бути затриманий без судової мотивованої постанови. Постанова має бути оголошена при затриманню або не пізніше 24 годин опісля», «Ніхто не може бути арештований в своїй господі від 8 години у вечері до 8 години рано» (п. 15); недоторканість житла «селитьби (господи)» (п. 17), наголошуючи «заборонено всякому, хто б він не був, увійти до чужої господи проти волі господаря. Виключення можуть бути лише на підставі закону, в передбаченій законом формі і то тільки від 8 години ранку до 8 години у вечері»; свободу віри, думки та релігії (п. 18 - п. 20); свободу навчання (п. 22); свободу друку (п. 23); свободу зборів та товариств (п. 24 та п. 25), передбачаючи, що «Українці мають право збиратись тихо й без оружя усюди без попереднього повідомлення або згоди якоїсь власти», «…право зав'язувати усякі спілки та згромадження»; право звернення з петиціями (п. 26); таємницю листування (п. 27) передбачаючи, що закон визначатиме на кого з службовців буде покладена відповідальність за її порушення; право судового позову до «урядовця» (п. 29) із зазначенням що «за вчинки його уряд карає, за виключеннєм того, що є установлене для міністрів» [1, с. 75-84].

Потрібно зауважити що, включення до норм проекту конституції Української Народної Партії (пункти 14, 15, 17) процесуальних приписів щодо граничних строків вчинення тих чи інших дій, пов»язаних з затриманням, чи арештом особи, є позитивним моментом який забезпечує додаткові гарантії дотримання окремих прав та свобод людини та було здійснене вперше у вітчизняній конституційній доктрині. Крім цього, вказана практика відповідала європейському баченню конституційного закріплення відповідних прав людини, оскільки подібні процесуальні приписи, наприклад щодо двадцяти чотирьох годинного строку для представлення мотивованого наказу судді на арешт, арештованому, або передачі затриманого у розпорядження судової влади, містились у статті 7 Конституції Бельгії від 7 лютого 1831 р. [3, с. 117] та статті 4 Конституції Іспанії від 8 червня 1867 р. [3, с. 243].

Водночас, хоча конституційний проект Миколи Міхновського не передбачав заборони смертної кари і катування, свободи вибору місця проживання і занять та можливості тимчасового призупинення дії прав та свобод людини і громадянина у надзвичайних обставинах, як це передбачав проект М. Драгоманова 1884р., проте він містив окремі новели конституційного статусу особи, які з часом знайшли своє закріплення у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. До прикладу, це закріплення рівноправності чоловіка та жінки (п. 13); проголошення принципу «ніякого покарання без закону» (п. 14 вказував що «ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі закону і в формі ним установленій», тоді як п. 16 наголошував «ніхто не може бути укараний інакше як на підставі закону і після судової постанови»); гарантування права на шлюб (п. 21 передбачав «Шлюб єсть річ цілком приватна. Ніяка релігія і ніяка власть не може втручатись в шлюбні відносини. Розвід, як і шлюб, залежить від доброї волі заінтересованих осіб і утворюються через просте оголошення події») [1, с. 75-84].

Тому, потрібно констатувати що проект української конституції “Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу Українського” Української Народної Партії, під проводом Миколи Міхновського, був спрямований на врегулювання прав людини та основоположних свобод на основі принципу верховенства права, хоча і містив певні прогалини, відображав європейську практику даного періоду та розвивав вітчизняну конституційну доктрину у сфері регламентації правового статусу особи.

Література:

1. “Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу Українського” (проект утворений групою членів Української Народної Партії). – У кн.: Історія української конституції /Упорядн. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. – К.: “Право”, 1997. – С.75-84.

2. М.Міхновський. Самостійна Україна. – В кн.: - Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. Т. І. /Упорядн. Т.Гунчак і Р.Сольчаник. – К., 1983. – С.62-66.

3. Современные конституции. Сборник действующих конституционных актов. Т. 1 : Конституционные монархии / пер. под ред. и со вступ. очерками В. М. Гессена и Б. Э. Нольде. – СПб. : Изд. Юрид. книж. склада «Право», 1905. – С. 652.