Сарбаш Л.Д.

Антоненкова В.О.

Донецький національний університет економіки і

 торгівлі імені Михайла Туган - Барановського

Секція «Економічні науки», підсекція «1»

Оцінка кредитоспроможності клієнтів на

міжнародному рівні

Банки країн з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також ґрунтується як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнта.

Американські банківські установи використовують чотири групи основних заказників: ліквідності; оборотності капіталу; залучення коштів; прибутковості.

До першої групи відносять: коефіцієнт ліквідності - співвідношення найбільш ліквідних коштів та короткострокових боргових зобов'язань), яке прогнозує здатність клієнта оперативно і в строк погасити борг банку на основі оцінки структури оборотного капіталу; коефіцієнт покриття - співвідношення оборотного капіталу та корот­кострокових боргових зобов'язань, що показує межу кредитування.

Показники оборотності капіталу, що належать до другої групи, відобра­жають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки росту коефіцієнта покриття.

Коефіцієнти залучення становлять третю групу і показують залежність фірми від залучених коштів. Основним показником, який використовується в цій групі, є коефіцієнт залучення коштів, який розраховується як співвідношення усіх боргових зобов'язань до основного капіталу. Чим вищий коефіцієнт залучення, тим гірша кредитоспроможність позичальника.

З третьою групою тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми: норма дохідності; доля прибутку в доходах; норма прибутку на активи; норма прибутку на одну акцію тощо.

Усі вказані показники взаємопов'язані й утворюють єдину систему.

Іноді банки звіряють власну інформацію з даними інших банків, які мали відносини з потенційним позичальником. Вони також можуть перевірити дані у різноманітних постачальників і покупців цієї фірми. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, є комерційні журнали, газети, довідни­ки, державна звітність і т. д.

Основним джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій має бути баланс з пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дає змогу визначити, якими коштами володіє підприємство і яку суму кредиту ці кошти можуть забезпечити.

Маючи інформацію з наданих банку матеріалів та відомостей, отриманні безпосередньо від клієнтів, експерти кредитного відділу звертаються до архівів свого банку. Якщо клієнт вже отримував раніше кредит у банку, то в архіві збе­рігаються відомості про затримки у погашеннях боргу та інші порушення.

Банк може встановити контакт з іншими кредитними організаціями, щоб використовувати їх досвід роботи з цим позичальником та отримати відповіді на ряд конкретних питань.

Кредитно-інформаційне бюро — це фірма, яка збирає інформацію про позичальників і про те, як вони раніше погашали свої борги (тобто їх кредитні історії). Тільки в Сполучених Штатах Америки діє близько трьох тисяч кредитно-інформаційних бюро, які мають кредитні історії більшості фізичних та багатьох юридичних осіб, що коли-небудь зверталися за позикою. Оцінюючи кредитні заявки, працівникам кредитних відділів потрібно проаналізувати не тільки всі питання, пов'язані з конкретним позичальником, а й економічну ситуацію, яка склалася в регіоні й галузі, в якій він діє. Заявки позичальників щодо кредитів, пов'язаних з міжнародними торговельно-економічними та фінансовими операціями, розглядаються з урахуванням кон'юнктури світових валютних ринків.

Є багато різних методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності з догляду своєчасного погашення боргу банку. В практиці банків США використовуються "Правила шести С", в яких критерії відбору клієнтів позначені словами, які починаються з літери "С".

1. Характер позичальника (character). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Якщо в інспектора немає впевненості щодо мети кредиту, то її має бути з'ясовано.

2. Здатність позичати кошти (сарасіtу). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт, що бажає отримати кредит, має юридичне право подавати кредитну заявку та підписувати кредитний договір. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що керівник або представник компанії або банку, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, надані йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії (банку).

3. Грошові кошти (саsh). Ключовий момент будь-якої кредитної заявки полягає у визначенні можливостей позичальника погасити кредит. У цілому позичальник має тільки три джерела погашення отриманих ним кредитів: потоки готівки; продаж або ліквідація активів; залучення фінансів.

4. Забезпечення (collateral). Оцінюючи забезпечення за кредитною заявкою кредитний інспектор повинен отримати відповідь на запитання: чи є у позичальника достатній капітал або якісні активи для надання необхідного забезпечення за кредитом? Кредитний інспектор звертає особливу увагу на такі характеристики, як строк служби, стан та структура активів позичальника.

5. Умови (соnditions). Кредитний інспектор повинен знати, як ідуть справи у позичальника, або становище, яке складається у відповідній галузі, а також те, як зміна економічних та інших умов може вплинути на процес погашенні кредиту.

6. Контроль (соntrol). Останнім фактором кредитоспроможності позичаль­ника, тобто її оцінки, виступає контроль, який зводиться до отримання відпові­дей на такі запитання, як: наскільки зміна законодавства, правової, економічної та політичної ситуації може негативно вплинути на діяльність позичальника і його кредитоспроможність.

В період переходу до ринкової економіки вибір показників кредитоспромож­ності має враховувати структуру оборотних коштів і їх джерел, що склалася, особливості затвердженої в країні звітності, ступінь впровадження в господар­ське життя різних форм власності. Крім того, система показників у стартовому періоді не повинна бути складною, з тим, щоб не підвищувати складність банківських операцій за досить слабкого оснащення кредитних установ комп'ютерною технікою.

Наприклад, в Угорщині для оцінки кредитоспроможності використовува­лись три показники, в Польщі вирішальним фактором була наявність попиту на ринку на готову продукцію потенційного позичальника.

Зарубіжний досвід визначення кредитоспроможності позичальника є необхідним для вітчизняних банків, щоб навчитися прогнозувати ймовірність його банкрутства (погіршення фінансового стану), набути відповідного досвіду зі складання довідників та баз даних про діяльність позичальників у країні та научитися правильно реагувати на негативні тенденції, які спостерігаються під час дії кредитної угоди. Крім того усім банкам необхідно застосовувати галузевий підхід у роботі з потенційними позичальниками - суб'єктами господарської діяльності.