Економічні науки 15. Державне регулювання економіки

Віхорева Н.І., Якубовська О.О.

Донецькій національній університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановского, Україна

обґрунтування напряму фіскальної політики в сучасних економічних умовах

Здобувши державну незалежність, Україна розв’язує надзвичайно важливе питання щодо створення економіки, спроможної забезпечити високий рівень життя і соціальну стабільність у суспільстві. Основною економічною функцією уряду є стабілізація економіки, а проведення успішних ринкових реформ і забезпечення економічного зростання можливо лише за умов проведення ефективної фіскальної політики. Досвід зарубіжних країн засвідчує, що фіскальна політика є основним інструментом вирішення неспроможностей ринкового механізму.

Інформаційну базу роботи становлять праці таких українських і зарубіжних вчених, як О.М. Жовтанецький, В.В. Білоцерківець, О.О. Завгородня, С.О. Маслюченко, М. Портера, І. Ансофа, А. Ругмана, Дж. Дангінга та інших. Але нероздробленим аспектом даної проблеми залишився вибір напряму фіскальної політики для України.

Метою даної роботи є визначення специфіки фіскальної політики та пошуку її напряму в сучасних умовах, в яких розвивається економіка України.

Забезпечення результативної фіскальної політики базується не тільки на використанні світової наукової спадщини і світового досвіду, а й на усвідомленні економічних та інституційних чинників розвитку країни. На відміну від інших країн, розвиток економіки України характеризується певними особливостями:

1. Специфіка дії політичного чинника, пов'язаного із проблемами становлення державності. Досвід державотворення в Україні свідчить про незавершеність і недосконалість державного законодавства. Неструктурованість політичної системи й державної влади передбачають неефективність проведення будь-якої науково обґрунтованої економічної політики, в тому числі й фіскальної.

2. Незавершеність приватизації та її продовження постійно відволікає уряд та інші владні структури від виконання регулювальних функцій держави зі стабілізації економіки. Мінливість та невизначеність форм власності спричиняє й невизначеність джерел державних фінансових надходжень, а також механізмів прийняття рішень в економічній політиці.

3. Нерозвиненість професійного економічного мислення у державних службовців, недостатність фахових знань щодо використання інструментів державного регулювання економіки робить проведення власної фіскальної політики малоефективним.

4. Неструктурованість підприємств з погляду ринкової поведінки та реалізації принципів приватної власності. Домінація таких принципів старої системи, як затратність та розподільність. Деформація прийняття рішень на мікрорівні роблять поведінку фірм і домашніх господарств передбачуваною з боку держави.

5. Конверсійність та незавершеність інституційних процесів, тобто формування нових організаційно-правових і економічних інститутів, які є нестійкими, мінливими та незрілими, що позначається на сталості й динамічності фінансових відносин між державою та суб'єктами господарювання.

6. Адміністративність економіки України на сучасному етапі. Неподоланність стереотипів старого «командно-економічного» мислення. Зростання нерівності у розподілі доходів та ресурсів, що відбивається на специфіці проведення відповідної фіскальної політики в Україні [1].

Аналізуючи проведення фіскальної політики у трансформаційний період, необхідно враховувати як базові принципи макроекономіки, так і зазначені особливості перехідної економіки України. За таких умов надто важко визначитись із напрямом фіскальної політики. Кожне прийняте рішення на рівні держави не завжди досягає мікрорівня або досягає в деформованій формі. Рекомендації фахівців Світового банку, Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій не досягають ефекту внаслідок значних відмінностей економіки України від розвинутих країн.

Розрізняють такі види фіскальної політики: дискреційну, стимулюючу, стримуючу та стабілізаційну, які використовують з урахуванням стану економіки країни. Це не означає, що для перехідної економіки можна використати одну з цих фіскальних політик. Навпаки, специфіка економіки України вимагає пошуку власної моделі фіскальної політики.

Інструментами фіскальної політики є регулювання видатків держави, податкових надходжень та платоспроможності населення. Застосування цих інструментів повинно враховувати реальний стан економіки, оскільки вплив фіскальної політики на сукупний попит чи на сукупну пропозицію може мати непрогнозовані наслідки.

Зазначимо, що макроекономічна теорія зіткнулася з практичною проблемою одночасного нашарування в економіці України процесів спаду виробництва та інфляції в 90-х роках XX ст. Боротьба зі спадом виробництва означає застосування стимулюючої фіскальної політики, що передбачає зростання сукупного попиту за рахунок збільшення видатків держави та зменшення податків. А боротьба з інфляцією — навпаки: застосування стримуючої, або рестрикційної, фіскальної політики, тобто зниження сукупного попиту шляхом зменшення видатків держави та збільшення податків. Отже, можна зробити висновок, що для перехідної економіки України, де домінує стагфляція, необхідно шукати специфічні методи фіскальної політики. Одним із можливих варіантів може бути певне поєднання двох підходів. Але при цьому слід пам'ятати, що тіньовий сектор усе ще охоплює понад 40% ВВП і залишається визначальним чинником на шляху проведення будь-якої науково обґрунтованої та дієвої фіскальної політики [1].

Наукове обґрунтування напрямів фіскальної політики повинно зважати на сучасний стан економіки України, яка має проблему бідності населення.

Складність економічної ситуації в Україні — це такий стан бідності, де чинники, що протидіють стабілізації і економічному зростанню, є самопідсилювальними. Низький рівень доходів населення виключає можливість формування заощаджень. Це, в свою чергу, обмежує можливість збільшення запасів національного капіталу.

Зазначений стан є визначальним для вироблення особливої економічної політики, в тому числі й фіскальної. По-перше, це означає, що для подолання бідності необхідна узгодженість дій на всіх напрямах економічної політики, всіх ланок державної влади та суб'єктів господарювання. По-друге, для досягнення результативності економічної політики необхідні заходи щодо виходу зі стану бідності. Це означає, що водночас необхідно підвищити платоспроможність населення та віднайти кошти для інвестицій або нагромадження капіталу. По-третє, потрібно пам'ятати й про поведінку суб'єктів господарювання, які ще не стали ринковими, тоді як в теоретичних концепціях економічної політики ми сприймаємо їх як такі. По-четверте, фіскальна політика має відповідати вимогам відкритості, доступності й інформованості, передбачливості та адресності.

З огляду на вищезазначене, вийти зі стану бідності можна через політику державних позик або шляхом реформування вже діючої фінансово-бюджетної та податкової політики.

Отже, на специфіку фіскальної політики в Україні впливають такі особливості: становлення державності, радикальна реформа економічної та політичної систем, незавершеність приватизації; відсутність професійного економічного мислення у державного менеджменту; неструктуризованість приватизованих підприємств, процесів конверсійності та інституціональних перетворень; наявність залишкових адміністративних елементів у поведінці людини. На даному етапі в умовах стрімкого розвитку інфляції для України раціонально використовувати стримуючу фіскальну політику.

Література:

1. Трансформаційна економіка: Навч. посіб. / В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев, І. Й. Малий та ін.; За ред. В. С. Савчука, Ю. К. Зайцева. — К.: КНЕУ, 2006.

2. Портал Олега Соскіна - науковий журнал Економічний Часопис // http://www.soskin.info/

3. Міністерство фінансів України // http://www.minfin.gov.ua/