Державне управління / 2. Сучасні технології управління

к.е.н., Матвієнко П.В.

Київський інститут банківської справи

Ефективність державного управління трансформаційними процесами на пострадянському просторі

Ринкова економіка в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР почала формуватися на уламках радянського соціалістичного господарства. Понад сім десятиліть економіка України була однією з основних складових жорстко вибудованої радянської союзної господарської системи. Відтак всі її риси були притаманні й Україні, а криза радянської економіки стала стартовим майданчиком для ринкової трансформації української економіки. Ось чому без знань про минулий соціально-економічний лад неможливо осягнути трансформаційний перехід від однієї системи до іншої [1, c. 23]. Тому, з метою об’єктивного та науково-обгрунтованого висвітлення стартових умов розвитку та реального економічного потенціалу республік СРСР напередодні їх незалежності, яке служить фундаментом до розуміння успіхів і прорахунків у процесі реформування, сучасного стану розвитку та перспектив подальшого державотворення в цих державах, автором здійснено узагальнюючу оцінку розвитку союзних республік за розробленою ним методикою [2].

Результати здійсненої автором узагальнюючої оцінки рівня розвитку союзних республік за період з 1985 по 1990 роки на основі семи груп факторів, які включають 19 показників, розрахованих на базі офіційної статистичної інформації Держкомстату СРСР, ЦСУ СССР та Світового банку свідчать, що на момент розпаду Радянського Союзу спостерігалися значні диспропорції соціально-економічного розвитку союзних республік. Колоніальна структура господарського комплексу СРСР передбачала взаємозалежність економік республік від союзного ринку. Їх тісна господарська кооперація практично виключала можливість в найближчі роки без серйозного економічного збитку переключитися на ринки інших країн.

Що стосується України, то результати досліджень автора свідчать про те, що порівняно з іншими країнами колишнього Радянського Союзу на старті ринкових перетворень Україна мала значно гірші умови для успішних ринкових трансформацій. Це пов’язано з тим, що у спадок від СРСР Україні дісталася гіпертрофована економіка в якій домінував військово-промисловий комплекс, важка промисловість, особливо її ресурсозатратні та екологічно шкідливі виробництва. В результаті значного техногенного навантаження, жорстокої експлуатації природних та сировинних ресурсів України та її економіки, які працювали на загальносоюзні потреби відбулося виснаження її потенціалу, значне забруднення довкілля та уповільнення темпів розвитку. Але, не зважаючи на це, українська держава мала достатній ресурсний, інтелектуальний та виробничий потенціал для проведення успішних ринкових трансформацій - необхідно було лише вірно ним скористатись на початковому етапі ринкових трансформацій шляхом розробки чіткої концепції державотворення, яка б враховувала стартові позиції та потенційні можливості нашої держави.

Складність трансформаційних процесів в Україні обумовлена також тим, що на початку трансформаційних реформ у постсоціалістичних країнах майже не існувало науково-обгрунтованих і водночас адаптованих до наших умов моделей (не кажучи вже про відпрацьовані механізми переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової) теоретичного осмислення та рецептів керування перехідними процесами [3, с. 39]. Вибір моделі ринкових трансформацій мав залежати від вихідного соціально-економічного і політичного стану кожної нової держави, утвореної на постсоціалістичному просторі. Крім цього важливим моментом було ще й те, що незалежно від обраної моделі успіх реформ в значній мірі залежав від ефективності державного управління цим процесом. При цьому держава мала взяти на себе всю повноту відповідальності за підтримання балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю.

Неоднорідність трансформаційних процесів в колишніх республіках пов’язана з відмінностями у співвідношенні наявних ресурсів (трудових, матеріальних, природних тощо), різними національними пріоритетами та особливостями країн, потенційними можливостями розвитку, станом системи державного управління та стартовими умовами їх розвитку на момент переходу до ринку. Спільна і основна проблема постсоціалістичних держав полягала в тому, що в Україні, як і в інших республіках, по суті не існувало власної економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивій самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20% кінцевого продукту. Тому перехідний процес передбачав зміни в економічній структурі, пов’язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи [1, с. 37].

Крім того, колишні республіки Радянського Союзу розпочали ринкові трансформації, отримавши у спадок від Радянського Союзу суспільство з низьким рівнем політичної культури, деформованою тоталітарним режимом суспільною свідомістю, без дієвих громадських організацій та соціальних структур, які могли б підтримати та сприяти ринковим перетворенням. Трансформаційні процеси також ускладнювалися ще й тим, що необхідно було поєднувати системну трансформацію з вирішенням цілого комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням незалежності та державності, формуванням ринкової інфраструктури та системи державних інституцій, необхідних для успішного здійснення ринкових реформ.

За 15 років ринкових трансформацій нові держави, які утворилися на пострадянському просторі пройшли кожна свій тернистий шлях ринкових перетворень, пов’язаних з спадом економіки. Кризові явища в новоутворених державах колишнього СРСР були спричинені цілою низкою об’єктивних і суб’єктивних факторів до основних слід віднести перехід до незалежного функціонування їх національних економік та розрив єдиного народногосподарського комплексу. Саме економічна залежність диктувала новоутвореним республікам формат СНД. Це доводять такі цифри: торговельно-економічний оборот з країнами СНД стабільно перевищує 60% усього товарообороту України зі світом. Країни СНД, насамперед Росія і Туркменістан, є основними постачальниками газу й нафти Україні. Крім енергоносіїв, українська економіка залежить від ввозу з країн СНД кольорових металів, автомобілів, верстатів, інструментів, хімічних волокон, бавовни, лісоматеріалів, устаткування для різних галузей промисловості тощо. Україна, у свою чергу, є постійним постачальником кам'яного вугілля країнам Співдружності, до яких надходить 80% українського експорту вугілля. Водночас рівень взаємозалежності між державами СНД неоднаковий. Частка міжреспубліканської торгівлі у ВВП становила: у Росії - 13%, Україні - 27%, Казахстані - 29%, інших країнах - від 34 до 50%. В торгівлі з країнами СНД відбулися принципові зміни в наступні роки. У 2005 р. до країн СНД експортовано 31,3% українських товарів, до інших країн - 68,7%. Найбільші обсяги експортних поставок здійснювалися до Російської Федерації - 21,9% від загального обсягу експорту [4, с. 10].

Формування національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економічної взаємозалежності, розрив багатьох міжреспубліканських зв'язків є одними з основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. Загальною особливістю розвитку всіх країн СНД був незадовільний в цілому перебіг реформ, незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств, доповнення об'єктивних труднощів перехідного періоду прорахунками владних структур, характерним для держав СНД загостренням ситуації в основних сферах господарського життя, включаючи добробут населення [5, с. 182].

За період з 1991 по 2005 роки країни колишнього СРСР в своєму розвитку зазнали значних інституційних і структурних перетворень, що вплинули на всі сфери їх життєдіяльності. В економічному розвитку країни в цей період подолали декілька етапів: І етап - спад економіки, ІІ етап - подолання спаду і ІІІ етап - пожвавлення економіки [6]. Для першого етапу, який розпочався після розвалу СРСР та продовжувався до середини 90-х років характерними були системні кризові явища: стагнація промисловості та сільського господарства, стрімке зростання внутрішньої і зовнішньої заборгованості, зниження обсягів інвестицій, галопуюча інфляція тощо. Фінансова криза 1998 року зупинила процес стабілізації економічного розвитку в країнах Співдружності, що спостерігався в другій половині 90-х років, проте в кінці 90-х років країнам вдалося подолали кризову ситуацію і створити передумови для подальшого розвитку їх економік. На третьому етапі - починаючи з 2000 року в країнах СНД відбувався поступовий перехід від постійного зниження всіх економічних показників до їх слабкого зростання. В той же час зростання економіки країн СНД у період з 2000 по 2005 рр. було недостатнім для того, щоб повністю подолати кризові наслідки та спад 90-х років. На даний момент ситуація, яка склалась в країнах СНД потребує значних зусиль для її поліпшення та забезпечення передумов переходу країн СНД до процесу стабільного економічного зростання.

Характерною рисою для більшості республік бувшого СРСР було те, що трансформаційні процеси в них відбувалися стихійно, неузгоджено, за відсутності загальноприйнятої науково-обгрунтованої стратегії трансформаційних перетворень, достатнього фінансового забезпечення та логічно-визначеної послідовності реформ. Результатом цього стали значні диспропорції в розвитку країн СНД після здобуття ними незалежності, про що свідчить узагальнююча оцінка стану розвитку країн СНД, обчислена за методикою автора в динаміці за п’ятнадцять років - з 1991 по 2005 роки на основі 6 груп факторів, які включають 18 соціально-економічних показників, розрахованих на базі наявної офіційної статистичної інформації Міждержавного статистичного комітету СНД (див. табл. 1).

Аналіз рейтингів, які мали союзні республіки на момент розвалу СРСР та через 15 років їх існування як незалежних держав, свідчить, що країни, які мали кращі стартові умови на момент здобуття їх незалежності у теперішній час теж мають кращі позиції в порівнянні з іншими державами СНД. Це підтверджується тим, що як лідери, так і аутсайдери в обох рейтингах, розрахованих автором, майже не змінилися. Так, найкращі стартові позиції серед колишніх республік СРСР (не враховуючи прибалтійські республіки) займали Росія, Білорусь, Україна, Вірменія та Казахстан, а найгірші - Таджикистан та Киргизстан. Найвищий бал в рейтингу серед країн СНД отримали – Росія, Білорусь, Казахстан, Україна та Азербайджан, тоді як країни, які отримали найнижчий рейтинг не змінились (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Узагальнююча оцінка рівня розвитку країн СНД

та союзних республік на основі рейтингу**.

№ з/п	Назва країни	Узагальнююча оцінка рівня розвитку
		країн СНД							союзних республік
		Всього, балів*	Результати розрахунків по групах показників, балів						Номер в рейтингу
			еконо-мічний розви-ток	капі-тальні вкла-дення	фінан-совий розви-ток	розвиток трудових ресурсів	спожив-чий роз-виток	розви-ток освіти
1	Росія	126.3	42.7	6.5	18.9	12.1	24.7	21.45	3
2	Білорусь	97.9	40.5	6.6	6.2	10.9	19.4	14.4	5
3	Казахстан	97.1	36.9	7.9	15.8	7.6	13.5	15.46	8
4	Україна	82.7	33.2	3.8	7.3	4.4	17.3	16.68	6
5	Азербайджан	59.3	14.9	5.8	7.8	11.6	8.5	10.68	11
6	Вірменія	51.9	15.4	2.8	3.6	0.6	10.2	19.26	7
7	Грузія	48.7	13.5	1.4	2.8	2.5	5.3	23.26	10
8	Молдова	42.7	14.4	1.9	6.2	1.2	7.3	11.68	9
9	Киргизстан	38.6	10.2	1.1	10.8	1.6	4.6	10.35	14
10	Таджикистан	18.8	4.5	1.0	3.8	0.3	3.7	5.49	15

* Максимальний бал – 243; ** Для забезпечення співставимості даних та враховуючи той факт, що по двох країнах СНД, а саме Туркменістану та Узбекистану відсутня інформація по вибраних автором для аналізу показниках, дослідження проводилось по 10 країнах СНД.

Підсумовуючи викладене можна констатувати, що проблеми, які виникли після розпаду СРСР та низька ефективність державного управління стали значним гальмом у розвитку нових держав, утворених на теренах Радянської імперії. Проведене дослідження трансформаційних процесів, які мали місце в різних пострадянських країнах та порівняння результатів рейтингування по країнах СНД за визначеним набором показників свідчить про неоднорідність процесів трансформацій у країнах пострадянського простору та про наявність двох груп країн: країн, які завдяки ефективному державному управлінню успішно опанували трансформаційні процеси розвитку економіки і відносяться до найбільш економічно-розвинутих країн Співдружності, і навпаки - країни, які забезпечили найменші зрушення в економічних трансформаціях.

Оцінка ефективності державного управління трансформаційними процесами на пострадянському просторі дозволяє створити передумови для формування дієвої моделі державного управління, вибору оптимального шляху подальшого розвитку економіки України та удосконалення механізмів ринкових перетворень.

Література:

1. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін.; За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003. – 591с.

2. Матвієнко П.В. Узагальнююча оцінка розвитку регіонів // Економіка України. – 2007. - № 5. – С. 26-35.

3. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К, Семиноженко В.П. – К.:Знання України, 2004. – 338с.

4. Чекаленко Л.Д. Євразійські економічні й політичні структури та Україна // Персонал. – 2007. - № 6. – С. 6-14.

5. Економіка зарубіжних країн: Підручник / A. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. – К.: Либідь, 1996. – 416с.

6. 15 лет Содружества Независимых государств (1991 – 2005). Статистический сборник. / Межгосударственный статистический комитет Содружества Независимых Государств. – М.: 2006. – 437с.