Политология /6. Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

Кирилюк Н.А.

ПВНЗ «Європейський університет»

Проблема політичної пасивності громадян в умовах демократії

Однією з головних умов існування демократії є висока політична активність громадян, бо якщо вони не проявлятимуть зацікавленості політичним життям, а будуть поводитись індиферентно, то цей режим трансформується в інший. Повноцінна політична участь передбачає не лише загальну обізнаність у сфері політики, а й постійне слідкування за перебігом політичних подій та дій виборців. Політична участь характеризується як різноманітні форми залученості громадян до політичних процесів, взаємодії з владою. Участь громадян у політичному житті виконує два важливих завдання, пов’язаних з функціонуванням демократії. По-перше, забезпечується масова підтримка демократичних процесів і легітимність державної влади. По-друге, практична участь дозволяє людям у повному обсязі реалізовувати свої права, інтереси, здійснювати вплив на владу, запобігати її корумпованості та відчуженості від громадськості. Активна політична участь громадян у демократичних країнах відбувається у таких формах:

- електоральна участь;

- участь у роботі політичних партій, громадських об’єднань, органів громадської самоорганізації населення;

- особисті контакти з представниками державної влади та місцевого самоврядування;

- протестна поведінка.

Аналіз політичної участі громадян буде неповним без розкриття сутності такої її характеристики як політична іммобільність. Вона характеризується пасивним ставленням людини до навколишньої політичної реальності. Іммобільність має прояв у таких формах:

- повна відмова від участі у політичному житті (абсентеїзм);

- відчуження громадськості від політики внаслідок надмірної бюрократизації влади;

- свідомий бойкот як активне несприймання існуючих інститутів влади і всього політичного режиму.

Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі.

Звичайно, політична пасивність може бути результатом цілком свідомого вибору людини, і всі вище названі форми громадської політичної участі у демократичній державі не потрібно розглядати як обов’язкові. Але без них демократія починає занепадати і втрачає свій зміст. Зрештою це може призвести до обмеження і навіть фактичної ліквідації можливості впливати на владу, інших прав і свобод. Відмова від участі у виборах спричинить прихід до влади непрогнозованих політичних сил, схильних до авантюризму, радикальних дій, насилля. Навряд чи це в інтересах суспільства. Тому необхідно зважено підходити до позиції стосовно політичної участі. Крім того, держава теж має бути зацікавлена в залученості людей до політики. Це створює їй необхідну суспільну підтримку. У протилежному випадку, коли влада намагається взагалі виключити людей зі сфери політики, вона потенційно буде приречена на крах внаслідок відсутності такої підтримки. Про це свідчить занепад тоталітарних режимів у багатьох країнах світу. Для сучасних західних демократичних держав проблема політичного відчуження стає дедалі актуальнішою. Наприклад, «…у проміжку між двома світовими війнами нормальною була участь в голосуванні 70–80% населення Швейцарії, зараз же участь, нижча за 40%, є правилом; навіть у виборах парламенту бере участь не більше половини населення, що має право голосу» . Причинами, які призвели до втрати політичної активності, ми б назвали:

- підвищення життєвого рівня суспільства, що призвело до втрати зацікавленості в політиці; - неможливість суттєво впливати на політику, прагнення відмежуватись від неї; - втрату партіями свого повного призначення, коли вони замість вираження волі народу перетворюються на знаряддя захоплення влади олігархією; - для багатьох складно поєднувати сім’ю, роботу, та ще й політику, коли вона не є роботою і не приносить грошей; - індивідуалізм, який призводить до того, що людей турбують не суспільні справи, а лише їх власні.

Демократія зіткнулась із проблемою відчуження влади, що має вигляд спаду політичної активності. Влада стає все більш віддаленою і недосяжною. У зв’язку з цим, залучити людей до політичної активності можна буде, лише реорганізувавши політичну систему. Для цього потрібно:

- відродити таку функцію партій, як вираження інтересів громадян; - стимулювати створення та становлення авторитетних громадських організацій, надавши їм широкі повноваження впливу та контролю за владою; - ввести політичну відповідальность і передбачити механізми швидкого усунення від влади на підставі звинувачень політичних діячів у недотриманні їхніх же виборчих програм чи офіційних обіцянок (такі механізми політичної відповідальності, як імпічмент, відставка уряду, відкликання депутатів, непереобрання на наступний термін – не передбачають відповідальності за це та не є швидкодіючими, тому вони повинні бути реформовані; їх потрібно спростити та розширити політичну відповідальність); - скоротити терміни перебування на виборних посадах, до 2-х років максимум, що зробить владу чутливішою до настроїв у суспільстві (це було б доречним тільки для країн із розвиненою економікою та з тривалими демократичними традиціями, в інших же країнах лише зумовило б нестабільність).

Якщо забезпечити усе вищеперераховане, то зв’язок суспільства із владою у вигляді впливу громадян на державу поновиться, а проблема політичної інертності буде частково вирішена. Участь народу в політичному житті – це визначальна передумова для існування демократії, але якщо цей режим не в змозі її постійно забезпечувати, він приречений. Для довготривалого існування демократія вимагає стимуляції політичної активності громадян.

Література:

1. Пособие по демократии. Функции демократического государства на примере Швейцарии. – 1993. – С. 29.

2. Основи демократії / За загальною редакцією А. Колодій. – К., 2002.

3. Пушкарева Г. Изучение электорального поведения: контуры когнитивной модели // Полис. – 2003. – №3.

4. Жадан І., Кисельов С., Кисельова О., Рябов С. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичний звіт. – К., 2004.