Дмитрєнко Ю.М., член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЯК ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ЇЇ МІСЦЕ В СТРУКТУРІ ПРАВА

За проведеними дослідженнями [1] у площині комплексно-теоретичного аналізу процесуального права як типової форми правосвідомості нами виявлене, що процесуальне право, як блок правової матерії, стало з'являтися лише на пізніх етапах розвитку суспільства, пов’язаного з активним становленням та розвитку цивілізованого незалежного судочинства, адвокатури, правової науки та практики, та придбало самостійний, відносно незалежний від матеріального права характер в XIX столітті. У юридичній науці це правове явище стало осмислюватися негайно, виявившись в різноманітних концепціях його розуміння і суті. В даний час ведуть дуже тонкі дослідження процесуального правового блоку, як на загальнотеоретичному, так й на галузевому рівнях і, даючи свої рекомендації законодавцеві, надають йому тим самим неоціниму допомогу. Не дивлячись на те, що вчені не прийшли до одностайної думки щодо поняття процесуального права та його системи, всі вони згодні з тим, що охорона суспільних відносин, захист прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення суперечок між суб'єктами - одне з основних завдань держави, яке воно виконує, здійснюючи юрисдикційну та іншу охоронну діяльність, за допомогою норм процесуального права. Норми процесуального права, сформовані у активній індивідуальній, персоналістичній діяльнісній правосвідомості суддів, слідчих, оперативних працівників, інших співробітників правоохоронних оргвнів на (у) численних нормативно-правових зразках прийнятих рішень – актаї їх професійної правосвідомості, створюючих реальні та перспективні норми правосвідомості, стають, таким чином, рухомими нормами правосвідомості, а саме процесуальне право – правосвідомістю. Саме норми процесуального права – норми правосвідомості дозволяють забезпечити нормальний розвиток суспільних відносин, а коли це з яких-небудь причин не вдалося, вони сприяють витісненню негативних соціальних зв'язків. Норми різногалузевого процесуального права - норми різногалузевої правосвідомості об'єднані загальними системоутворюючими ознаками і займають в структурі права особливе місце - місце правового блоку. Правовий блок - це вторинне комплексне утворення в структурі права, є сукупністю правових норм, що мають предметом регулювання комплекс суспільних відносин, що об'єднуються близькістю своїх об'єктивних властивостей та методів правового регулювання, що відрізняються особливостями, єдністю цілей, завдань і функцій в структурі права. Окрім процесуального права як правосвідомості в структурі права виділяється інший крупний структурний підрозділ – матеріальне право, здійснене процесуально як матеріальна правова свідомість. Процесуальне і матеріальне право, регулятивно реалізовані як процесуальна та матеріальна правосвідомість - одночасно самостійні та тісно пов'язані один з одним правові блоки. Норми процесуального права як норми правосвідомості тісно пов'язані в структурі права не тільки з нормами матеріального права, але й з нормами, опосередковуючими будь-яку правову процедуру, оскільки юридичний процес є особливим різновидом правової процедури. Однією з ознак, що відрізняють норми процесуального права – норми правосвідомості від інших процедурних норм, є їх спрямованість на реалізацію особливих матеріальних охоронних правовідносин, функціональне призначення яких визначається їх захисними властивостями за відношенням до системи суспільних відносин. Охоронні правовідносини - особливий компонент в механізмі правового регулювання, що викликається до життя так званими правовими аномаліями. Правова аномалія - це, зумовлене різними чинниками об'єктивного і суб'єктивного порядку, відхилення від загальної закономірності, від нормальної течії і розвитку суспільних відносин. Правова аномалія - одна з принципових цільових характеристик процесуального права – правової свідомості. Процесуальне правове регулювання носить владний, публічно-правовий характер і здійснюється, зазвичай, спеціально уповноваженими органами. Цілком зрозуміло, що їх діяльність повинна бути впорядкована і врегульована так, щоб виключити з боку юрисдикційних органів щонайменші зловживання. От чому в законодавчому порядку регулюється їх компетенція, юрисдикційно-процедурні засоби, способи і форми здійснення процесуальної діяльності і ведення процесу. Таким чином, важливою особливістю регулятивної дії процесуального права є встановлення чіткого порядку, умов, послідовності здійснюваних суб'єктами процесуального права дій, термінів їх здійснення, порядку видання і реалізації передбачених процесуальних актів, тобто правил процедури. Ці правила процедури (їх специфіка) охоплюються поняттям «процесуальна форма» - та чи інша форма правосвідомості, яка є однією з основних ознак процесу (процесуального права). Одна з істотних ознак процесуальної форми – домінантної форми правосвідомості складають принципи процесуального права - основні правові ідеї, норми загального керівного характеру, які, у свою чергу, припускають наявність системи гарантій прав осіб, що беруть участь в справі, і виконання завдань процесуального права. Крім охоронної і регулятивної функцій, процесуальне право несе на собі й інше соціальне навантаження, виконуючи такі, хай і додаткові функції, як культурно-історична, ідеологічна, а також функцію соціального контролю. Перед процесуальним правом висуваються самостійні цілі і завдання, які, також як й його функції, є системоутворюючими ознаками цього правового блоку. У розвитку процесуального права як правової свідомості існує така наступна важлива закономірність: чим розвиненіше суспільство, тим детальніше в законодавстві вимальовувалася діяльність, пов'язана з охороною соціального порядку, прав, свобод і законних інтересів громадян і організацій. Можна припустити, що за мірою розвитку українського права блок процесуального права – різноджерельної правосвідомості розширюватиметься та удосконалюватиметься, і в структурі права його об'єм буде значним. Так, зокрема, цілком імовірно, що ті групи процесуальних правових норм, які зараз займають місця підгалузей, будуть перетворені в самостійні галузі (наприклад, адміністративно-процесуальне право – адміністративна правосвідомість, конституційно-процесуальне право – конституційна правосвідомість), а ті, що сьогодні виступають як процесуальні інститути у складі своїх «материнських» галузей, оформляться в підгалузі (наприклад, трудовий дисциплінарний процес – трудова правосвідомість, податково-процесуальне право – податкова правосвідомість). Оскільки процесуальне право - правосвідомість в структурі права виконує таке серйозне навантаження, остільки й його механізм відрізняється крайньою складністю. За перехідного правостановлення механізм процесуального регулювання як правосвідомість - одна з новітніх категорії в правовій науці, що потребує окремого, глибокого теоретичного дослідження. Процесуально-правовий механізм - це елемент загального механізму правового регулювання, відносно самостійна підсистема правових засобів, за допомогою якої упорядковується охоронна діяльність уповноважених органів в галузі юрисдикційного правозастосування. Він вступає в дію на деяких етапах загального правового регулювання, у випадках виникнення перешкод нормальній реалізації правових норм, і має охоронну спрямованість. Складністю відрізняються і елементи, складові механізм процесуального регулювання: 1) норми процесуального права-норми правосвідомості; 2) юридичні факти, опосередковуючі процесуальні правовідносини (процесуальна фактична система); 3) процесуальні правовідносини як актуальні процесуальні праворефлексії. Вдосконалення основних елементів механізму процесуального регулювання для вчених - завдання номер один. Особливого опрацьовування заслуговує фактична система механізму процесуального регулювання. І не випадково. Цьому елементу процесуально-правового механізму приділялося в теорії явно недостатньо уваги. Важливою особливістю механізму процесуального регулювання є релятивність (відносність) складових його елементів. На рівні процесуально-правового механізму в цілому, вона виявляється у взаємоперетворенні одних його елементів в інші. Так, в процесуальному механізмі юридичні факти і правовідносини можуть «мінятися місцями», правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. На рівні окремих елементів, релятивність виявляється, зокрема, в тому, що процесуальна норма-розпорядження яктипова норма правосвідомості, що розглядається в певному аспекті, може виступати як гіпотеза, диспозиція або як санкція. Отож, процесуально-правовий механізм – правова свідомість - володіє іншими особливостями, дослідження яких також є перспективним завданням правової науки. І якщо законодавець уважно прислухатиметься до вчених, стурбованих подальшим розвитком процесуального права, та що професійно займається його проблемами, громадяни і організації при зверненні в юрисдикційні і інші охоронні органи отримуватимуть належний правовий захист.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні аспекти української правосвідомості як категорії правознавства // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. Збірник наукових праць. Вип. 2 (6). – Харків: ХДУХТ, 2007. - C. 430-436