Борзенко Н.А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Теоретичні основи конкурентоспроможності країни

Диспропорційність економічного та соціального розвитку зумовлює загострення конкурентної боротьби не лише окремих країн, а й виробників товарів, фірм, галузей, регіонів, кластерів, так званого “ланцюга конкурентоспроможності”. До недавнього часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності тільки трьох факторів виробництва: природних ресурсів, трудових ресурсів і капіталу. З розвитком виробництва і технічним прогресом конкуренто­спроможність стали визначати фактори вищого рівня, насамперед інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення, економічна політика держави.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке місце країни або її продуцентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність також може бути визначена як здатність країни протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших країн. Сьогодні не існує однозначного трактування цього терміна.

Конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності будь-якого суб’єкта, яка забезпечується за рахунок конкурентних переваг у боротьбі за ринки збуту, ресурси, за місце на ринку, за клієнта, за прибуток, що визначає темпи зростання виробництва та рівень національної безпеки. Конкурентоспроможність - це володіння суб’єктом певними властивостями, які дають йому можливість розвиватись на інноваційній основі та перемагати у конкурентній боротьбі [1]. Диференціація різних країн та регіонів залежно від рівня їх соціально-економічного розвитку, ступеня участі у міжнародному поділі праці, забезпеченості головними факторами виробництва, територіально-географічних та інших особливостей відіграє також неабияку роль. Гостра конкурентна боротьба спонукає країни до найширшого використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного зростання, до гармонізації національної та міжнародної економічної політики, взаємопристосування господарських механізмів й інституціональних структур на міждержавному і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законодавства.

Міжнародна конкурентоспроможність - явище складне і багатогранне, особливо в сучасному ринковому середовищі, де конкурентоспроможність визначає місце, роль та майбутнє країни. Економічний успіх держави, її конкурентоспроможність, визначаються наявністю в ній конкуренто­спроможних галузей і виробництв. Та разом з тим міжнародна конкуренто­спроможність країни є не простою сумою конкурентоспроможностей товарів, галузей, регіонів, а їх якісним поєднанням у комплексі з іншими факторами.

Ключовим макроекономічним чинником підвищення конкуренто­спромож­ності, причому незалежно від рівня соціально-економічного розвитку країни, є цілеспрямоване та активне використання інструментів системи підтримки міжнародної економічної діяльності, які в умовах формування глобальної торговельної системи поділяються на політико-правові, інформаційно-аналітичні та фінансово-економічні. Що передбачає ефективну державну політику. Це чітке визначення цілей і напрямів структурної перебудови економіки, підвищення ефективності роботи, формування такої нормативно-правової бази господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Також успіх сучасних розвинених економік залежить від забезпечення інноваційними технологіями у сфері менеджменту, інституційними інноваціями, стратегіями розвитку, методами управління і організації, що створюють середовище для інновацій і ефективного застосування технологій [2]. Національні економіки, яким вдалося розвинути внутрішні інноваційні можливості щодо швидкої адаптації і відновлення, матимуть конкурентні переваги, стабільні в довгостроковому періоді. Це передбачає відмову від надмірної залежності від дешевої і відносно некваліфікованої праці, як джерела конкурентоспроможності на користь підготовки робочої сили, збільшення зусиль щодо впровадження і поширення технологічних інновацій для підвищення ефективності використання факторів виробництва. Адже виграш від інновацій отримують ті країни, які створюють відповідні можливості. Цільовий розвиток потенціалу національної економіки залежить від постійного поліпшення і модернізації всіх сегментів національної економіки та створення передумов для отримання послідовного ефекту з метою забезпечення постійного соціального, економічного і технічного прогресу [3].

Таким чином, ключові характеристики та особливості розвитку економіки країни в умовах глобалізації, а також мікро- та макромоделей її організації і регулювання великою мірою визначають її конкурентоспроможність.  Ефективна державна економічна політика особливо важлива у період формування в країні економіки ринкового типу для підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Це зумовлено необхідністю чіткого визначення цілей і напрямів структурної перебудови промисловості, підвищення ефективності роботи як окремих галузей, так і кожного підприємства, формування такої нормативно-правової бази господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Література:

1.   Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: регіональний аспект // http://www.kneu.kiev.ua/journal/ukr/article/ 2005_1_Antoniuk_ukr.pdf

2.   Бленк Дж. Оцінка конкурентоспроможності України в умовах політичних змін // Дзеркало тижня. - 2008. - с. 7.

3.   Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. д-ра екон. наук Б.Є.Кваснюка (Ін-т економіки та прогнозування НАН України) - К.: Фенікс, 2005. - 582 с.