Економічні науки/3.Економіка АПК.
Глазко Н. Д., Бас В. А.
Вінницький державний аграрний
університет, Україна
Стан та шляхи вдосконалення податку з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів
Законодавча
база по транспортному податку визначала наступних суб’єктів: підприємства,
об'єднання та організації, в тому числі іноземні, громадян України, іноземних
громадян та осіб без громадянства, які мають власні транспортні засоби
(автомобілі, мотоцикли, моторолери, трактори та мотоблоки) та інші самохідні
машини і механізми. Було встановлено, що податок не справляється, з власників
машин і механізмів на гусеничному ходу, а також зернозбиральних і спеціальних
комбайнів з двигунами. Всі самохідні машини і механізми поділялись лише на чотири
категорії, а ставки податку диференціювалися в залежності від потужності
двигуна в кіловатах від 50 копійок до 2 карбованців 4 копійок з кіловата або
при цьому найвища ставка податку припадала на категорію "Автомобілі
вантажні вантажопідйомністю більше 7 тонн та інші самохідні машини і
механізми". Зважаючи на "вузьку спеціалізацію" інших трьох категорій
(автомобілі легкові; вантажівки вантажопідйомністю до 7 тонн; мотоцикли,
моторолери та мотоблоки), це давало змогу оподатковувати всі інші самохідні механізми
за максимальною ставкою податку.
Верховна Рада
України 11 липня 1995 року прийняла Закон "Про внесення змін і доповнень
до деяких законодавчих актів України" № 297/95-ВР. 3 25 липня 1995
року відповідно до цього Закону ставки
податку стали стягуватися на підставі неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян. Поєднання ставок оподаткування до неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян збереглася до 25 березня 1997 року.
12 лютого
1998 року по 31 грудня 2000 року для ряду платників податку було зупинено дію
Закону про податок з власників транспортних засобів. До їх числа належать:
сільськогосподарські товаровиробники, які здійснювали діяльність з виробництва
сільськогосподарської продукції, державні сільськогосподарські підприємства,
акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші
виробники сільськогосподарської продукції, відповідно до Закону України
"Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку
для сільськогосподарських товаровиробників" від 15 січня 1998 р. №
25/98-ВР.
3 1 січня 1999 року по 1 січня 2004 року
призупинено дію Закону про податок з власників транспортних засобів для
сільськогосподарських підприємств селянських та інших господарств, які
займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом
сільськогосподарської продукції, на яких поширюються положення Закону України
"Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17 грудня 1998 р.
№ 320-ХІУ.[2,c.2-3]
Головною метою податкової політики держави
є фінансування державних витрат. Це може здійснюватися за допомогою : оподаткування споживання (непрямі податки),
доходів громадян, або юридичних осіб, а також
серед прямих податків вагому частку займає транспортний податок, який
започаткувався на основі такої нормативної основи - Закону України від 11.12.91 р. № 1963- ХІІ “Про
податок з власників транспортних заходів та інших самохідних машин і механізмів
” і
відноситься до загальнодержавних податків відповідно п. 10 ст. 14 Закону
України «Про систему оподаткування» та Закону України «Про державний бюджет на
відповідний звітний рік».
Останніми
роками регулювання податку з власників транспортних засобів досліджували такі
вчені як: Павло Рабокляч, Наталя
Білова, Степан Дусяк. Вони вивчали проблеми стягування даного податкового
платежу до казни.
Податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є
складовою спеціального фонду дохідної частини міського бюджету і займає близько
38% всього спеціального фонду. Станом на 25 січня 2010 року надходження по
цьому податку склали 938,3 тис.грн., що більше ніж у аналогічний період
минулого року на 43,7 тис.грн. До кінця поточного місяця прогнозується збільшення платежу до 100,0 тис.грн.
Поповнення
надходжень в січні цього року проти минулого 2009 року пояснюється тим, що
Законом України від 25.12.2008 р. №797 УІ з 01.01.2009 р. були збільшені ставки
податку по окремих транспортних засобах і їх власники не сплачували податкові
зобов'язання аж до прийняття Закону України про часткове зменшення ставок
податку (Закон України від 05.03.2009 р. №1075-УІ).
Транспортний
податок в Україні, порівняно із зарубіжними країнами сплачується в кожній
країні по-різному.
В Грузії податок
за в’їзд автотранспорту на територію Грузії (у тому числі і транзит): для
легкових автомобілів - 60 ларі, автобусів на 13 місць - 115 ларі, від 13 до 30
місць - 230 ларі, понад 30 місць - 380 ларі; ватажного автотранспорту податок
встановлюється залежно від вантажопідйомності: від 230 ларі (до 3 тонн) до 880
ларі (понад 40 тонн).
У Казахстані
податок стягується з усіх транспортних засобів (легкових, вантажних автомобілів,
автобусів, самопересувних машин та механізмів, яхт, різних суден, повітряних
апаратів). Сплачується один раз на рік і визначається в місячних розрахункових
показниках залежно від об’єму двигуна, посадочних місць, потужності. Від оплати
податку звільняються: спеціалізована сільськогосподарська техніка, яка бере
участь у виробництві сільськогосподарської продукції, кар’єрні самоскиди
вантажопідйомністю понад 40 т, окремі категорії населення (інваліди, Герої
Радянського Союзу).
У Болгарії податок
на транспортні засоби встановлюється на автобуси, трактори, кораблі, сплачується
власниками цих засобів за встановленою шкалою (відповідно до потужності
транспортного засобу) рівними частинами до 31 березня та 30 вересня. Ті
платники, які заплатили податок один раз на рік, отримують знижку 5%.
У Німеччині податок
на транспортні засоби стягується з власників транспортних засобів (залежно від
потужності двигуна або загальної ваги автомобіля). Об’єктами оподаткування є
мотоцикли, легкові автомобілі (допущені до експлуатації після 1.01. 1986 року),
автомобілі з дизельним двигуном, вантажні автомобілі, термін сплати - раз на рік.
Отже, в нашій
Україні є багато недоліків сплати податку з власників транспортних засобів, як
і в інших країнах. Відповідно методи стягування є подібними, але зарубіжний
досвід є відмінним, тому що податкова система кожної держави є різносторонньою.
Закон України
про податок з власників транспортних засобів регулює розрахунок і сплату цього
податку і при цьому він і ряд інших додаткових законодавчих актів потребують
удосконалення. Наприклад, можна провести порівняння з законодавством РФ де
платником виступає не лише власник, а й користувачі: стосовно транспортних
засобів, переданих в оренду, платниками є особи зазначені в договорі оренди.
Така норма в російському законодавстві дає змогу уникнути труднощів, пов'язаних
із залученням до оподаткування власників транспортних засобів під час продажу
автотранспорту за генеральними дорученнями запроваджуючи справедливий принцип:
хто користується - той і платить. Також недосконалістю є те, що податки не
можуть змінюватись залежно від зміни терміну корисного використання автотранспорту.
Також із-за недостатньої визначеності часто виникають різні непорозуміння з
різних питань.
Тож, щодо такого податку, як податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, виникає багато питань часто принципових, і це лише стосовно
юридичних осіб, а й об'єктів оподаткування так і їх платників.
Література1. Податок з власників транспортних засобів/С. Дусяк//Вісник податкової служби України. – 2009.- №13 - с.16-39
2. Сплата податку з власників транспортних засобів у 2009 році/П. Рабокляч// Вісник податкової служби України. – 2009.- №18 - с.2-3
3. Порядок оподаткування транспортних засобів//Вісник податкової служби України. – 2010.- №4 - с.60-61
4. Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 №1963-XІІ(остання редакція від 25.03. 2005 №2505-ІV) // Вісник податкової служби України №7, 2006.25с.