Фурман І.В., Гордєєва К.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

НЕОБХІДНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМАТИКА ЇЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

Прагнення України посісти належне місце в міжнародному економічному середовищі гальмуються нинішньою кризою національного господарства, тому виникає необхідність проблеми виходу з кризи та переходу до ринкових форм і методів господарювання одночасно. Для подолання цих проблем необхідно створити досить міцну фінансову та виробничу бази за участю інвестованого капіталу.

Проблеми залучення та використання інвестиції завжди бентежили розум науковців. Так, серед дослідників інвестицій видатні економісти-теоретики минулого – М. Туган-Барановський, В. Ленін, Й. Шумпетер, У. Ростоу, Р. Харод, П. Самуельсон, які розглядали проблеми формування і реалізації інвестиційних ресурсів у працях У 80-90-х рр. В цілому у розробці проблем формування і реалізації інвестиційних процесів у перехідній економіці були досягнуті значні успіхи. На сьогодні вони розвиваються зусиллями українських, російських (Бочаров В., Водянов А, Гаврилюк О., Галуза С., Геєць В., Герасимчук Н., Єрмошенко Н., Кваснюк Б., Лукінов І., Тодріна І., Холопов А, Яковець Ю.) й іноземних (Бонд С., Бромвіч М., Де Лонг Д., Морріс Д.) вчених.

Нажаль, наша «кульгаюча» економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України в умовах світової кризи. Крім того, нестабільна політична ситуація відкидає на другий план проблеми регулювання інвестиційного процесу.

Крім того, факторами, через які не відбувається іноземне інвестування, є: відсталість інфраструктури; нерозвиненість сировинної бази; зовнішня заборгованість; невисокий рейтинг кредитоспроможності; знецінювання національної валюти; низькі доходи споживачів; проблеми з репатріацією прибутків. Все це формує інвестиційну привабливість України, а точніше руйнує її, тому для керівництва держави найважливішим питанням має стати створення комфортних умов для інвесторів [8].

Прийнято вважати, що основною проблемою інвестування в перехідних економіках є дефіцит інвестиційних ресурсів. Справа не тільки в дефіциті інвестицій, але й у механізмах, які б дозволили консолідувати та ефективно використовувати реально існуючий інвестиційний потенціал економіки, яка реформується. Задача таких механізмів інколи стає навіть більш важливою та складною, ніж форсований пошук фінансових джерел інвестицій [1].

У більшості країн (США, Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у розвитку та структурній перебудові економіки [6].

В українській економіці необхідність іноземних інвестицій обумовлена низкою причин. По-перше, іноземні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та сприяють фінансуванню на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь) та макрорівні. Вони використовуються для фінансування поточного рахунку платіжного балансу, який є характерною рисою перехідної економіки. По-друге, вони забезпечують обмін виробничим досвідом і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Виходом із цієї ситуації є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів [2].

Найважливішу роль на сучасному етапі має питання залучення іноземних інвестицій, що відбувається за наявності двох головних факторів: стимулюючих мотивів та  регулювання, тобто саме тих елементів, які створюють інвестиційний клімат. Іншими чинниками інвестиційного клімату є рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку, інвестиційна активність населення, стан фінансово-кредитної системи країни та інші [2].

Поглиблення інвестиційної кризи в Україні є одночасно причиною і наслідком загального погіршення економічної ситуації, головним чинником гальмування фундаментальних відтворювальних процесів та ефективних ринкових перетворень.

В умовах спаду інвестиційної внутрішньої та зовнішньої активності на перший план висувається проблема активізації інвестиційної діяльності, що можливо лише за умов встановлення сприятливого інвестиційного клімату. Однак, в Україні мають місце такі основні дестабілізуючі фактори:

1. нестабільність законодавства щодо регулювання інвестиційної діяльності підприємств, в т.ч. з іноземними інвестиціями;

2. відсутність оптимальної системи оподаткування, яка б одночасно забезпечувала наповнюваність бюджету і стимулювала підприємства до інвестиційної діяльності;

3. недосконалість механізму участі іноземних інвесторів у процесі приватизації, зокрема відсутність законодавчо встановленого методу оцінки майна, що приватизується та обмежені можливості іноземного інвестора у приватизації;

4. проблема високого ризику інвестицій (ризик націоналізації, ризик обмеження репарації прибутків, ризик неочікуваного зростання інфляції й коливання обмінних курсів, ризик зміни податкового законодавства, інші види ризиків, пов'язані з конкретним видом діяльності) який оцінюється в Україні 80%;

5. корупція та надмірне адміністрування тощо [6].

У світовій практиці залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією.

Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів) [1].

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 01. 01. 2010 склав 40026,8 млн. дол. США, серед них інвестиції з Кіпру склали 8593,2 млн. дол. США, що становить 21,5 % від. від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, здійснених країнами світу в українську економіку [7].

Іноземні інвестиції нерівномірно розподіляються по регіонах країни. Найбільш пріоритетними, з погляду аналізу політики реформ, є: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області, а також м. Київ.

Слід відмітити значну нерівномірність економічного розвитку регіонів України. Відповідно пріоритетний розвиток одних областей веде до відсталості інших. Це безпосередньо відбивається на обсягах інвестицій, що надходять до різних регіонів [3].

Окремо слід сказати про феномен надходження іноземних інвестицій у зв’язку з перепродажем «Криворіжсталі». Ця операція зафіксувала в статистиці надходження біля 8 млрд. дол. США, але це не позначилось суттєво на підвищенні економічного розвитку України, зокрема: на виробничому потенціалі, обсягах робочих місць, доходах населення [4].

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також меланізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Таким чином, інвестиції в процесі формування економіки на перехідному етапі вимагає раціональності використаних форм і методів такого регулювання. Зокрема, можна запропонувати такі перевірені методи:

· проводити таку податкову політику, яка б стимулювала підприємства до інвестиційної діяльності і одночасно сприяла б наповнюваності бюджету;

· сприяти розвитку приватного сектору економіки;

· збільшувати обсяги експортного потенціалу разом з подоланням залежності економіки України від імпорту;

· визначити першою серед пріоритетних сфер для інвестування в Україні сільськогосподарське виробництво. Капітал, вкладений у дану сферу, створить осередки економічного пожвавлення.

Література:

1. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001.

2. Виклики перехідної економіки: досвід україни та Польщі: Матеріали міжнародного економічного форуму студентів та професіоналів. – Київ, 2007. – 216 с.

3. Мамуль Л.О., Чернявська Т.А. Нові методичні підходи до аналізу інвестиційної привабливості регіонів // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 1(7). – С. 83-89.

4. Дацій Н.В. Створення ефективної інфраструктури управління інвестиційною діяльністю // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – № 22. – С. 13-16

5. Піріашвілі О.Б. Роль інвестиційної діяльності у регіональному розвитку//  Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – № 21. – С. 15-17

6. www.ukrstat.gov.ua

7. www.nam.kiev.ua

8. http://huba.ru