Томчук С. В., Марченко С.К., Піщенюк І. О.

Вінницький національний аграрний університет

АКЦІОНЕРНІ ВІДНОСИНИ В АПК

Організаційно-правова форма підприємництва, капітал якого утворюється об’єднанням багатьох індивідуальних внесків через випуск і публічне розміщення акцій або шляхом розповсюдження їх серед засновників, класифікується як акціонерна.

Акціонерна компанія є юридичною особою, статутний капітал якої поділений на визначену суму акцій однакової номінальної вартості та яка несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах належного їй майна. Такі компанії відіграють надзвичайно важливу роль в економіці країни, створюючи значну частину її валового внутрішнього продукту та багатства. У розвинутих країнах, незважаючи на те, що акціонерні компанії становлять лише 10-15 % загальної кількості підприємств, їм належить більш як 80% вартості активів, продажу та обсягу прибутку.[2]

В Україні на сьогодні зареєстровано приблизно 36 тис. акціонерних товариств, переважна більшість яких перебуває у фінансово-економічній скруті.

Першими акціонерними товариствами в сільському господарстві стали державні аграрні підприємства, які в результаті приватизації змінили форму власності за пропозицією регіональних відділень Фонду державного майна України. При цьому визначалася частка акцій, яка тимчасово залишилася у державній власності. Це був перший етап акціонування. Другий етап – перерозподіл власності, зменшення частки дрібних акціонерів, визначення власника контрольного пакету акцій.

В Україні процес реформування сільськогосподарських підприємств триває з початку 90-х років, але поки що в Україні не вдалося створити організаційно-правові механізми реалізації переваг акціонерної власності, ще не сформувався ефективний приватний власник, зацікавлений у фінансовому оздоровленні приватних акціонерних товариств (АТ), залученні додаткового капіталу, а, відповідно, не дають змогу більшості аграрних підприємств працювати ефективно. Відсутній мікро- і макроекономічний аналіз акціонерного товариства як складової корпоративного сектора. Глибокого вивчення потребують помилки, допущені при створенні вітчизняних сільськогосподарських акціонерних формувань. [1]

Створені внаслідок приватизації українські акціонерні товариства, в тому числі і сільськогосподарські, різко відрізняються від моделі, запровадженої в країнах Європи. У термінології українських авторів акціонування аграрних підприємств розглядається як спосіб приватизації державного майна. Але практика показує, що це ще й перехід від колективної форми власності до приватної. Відповідно до чинного законодавства працівникам аграрного державного підприємства, що приватизувалося, безоплатно надавалася частка державного майна (середня вартість цього майна в розрахунку на одну особу по Вінницькій області становить 2358,28 грн.), або обмінювалися на приватизаційні цінні папери (так званий пільговий продаж: 1 ваучер - 2 тис. простих акцій). Але це не дало реального залучення грошових коштів – місія акціонування не була виконана і очікуваного позитивного результату від акціонування не було досягнуто. В багатьох сільськогосподарських акціонерних товариствах здійснено виокремлення суб’єктів власності, управління та робочої сили. Підприємства, котрі не покривають виручкою своїх витрат, змушені звертатися до так званих інвесторів, які прибирають до своїх рук майно, стають власниками продукції, а селяни стають просто найманими працівниками або втрачають роботу.

Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють необхідність розробки правового регулювання аграрних відносин – аграрного законодавства, створення Аграрного кодексу України; розробки національної моделі ефективного корпоративного управління в сільському господарстві, які б сприяли захисту законних прав та інтересів селянина- акціонера і враховуючи менталітет українського селянина.

Для порівняння, у країнах із розвинутою ринковою економікою вже напрацьовано чималий досвід ефективного управління акціонерними компаніями. Важливе місце у цьому досвіді належить системі знань щодо їх корпоративного керування, яка в Україні відоміша під назвою «корпоративне управління». Механізм корпоративного управління будь-якої компанії регламентується державним і місцевим законодавством, а також внутрішніми нормативними документами самої компанії (статут, положення, інструкції тощо).

Організаційно-правова форма господарювання, що представлена акціонерною компанією, дає унікальні можливості для реформування державної власності й створює умови для залучення широких верств населення країни до процесу роздержавлення.

В умовах ринку стабільні позиції мають лише ті підприємства, що постійно розвиваються. Саме фінансова стійкість підприємства, як переконує світова практика, є передумовою його економічного розвитку.[3]

Оскільки особливе значення в економічному розвитку акціонерного товариства має фонд виплати дивідендів, товариству треба розробити ґрунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливості функціонування підприємства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші. Слід також брати до уваги й те, що важливу роль у дивідендній політиці відіграють інтереси акціонерів. Як правило, інтереси великих та дрібних акціонерів дещо різняться. Дрібні акціонери зацікавлені у максимальних дивідендах, а великий інвестор прагне більше вкласти у розвиток, збільшуючи показник внутрішніх темпів зростання. Аналітики, досліджуючи великі вкладення у розвиток, передбачають поліпшення фінансового стану підприємства, тому курс акцій зростає, незважаючи на невисокі дивіденди. Отже, великий інвестор має підвищені прибутки, продаючи акції на фондовому ринку.

Інтереси акціонерів можна проаналізувати на основі дослідження даних реєстру. Розподіл пакетів цінних паперів за їх кількістю свідчить про те, якої стратегії здебільш слід дотримуватися у сфері виплат.

Фінансова стійкість акціонерного товариства може бути забезпечена шляхом визначення оптимального розміру обігового капіталу і структури пасивів. З цією метою треба проводити роботу щодо підвищення мобільності виробничих запасів та надходження достатніх коштів. Збільшення розміру робочого капіталу призводить до скорочення фінансового розриву, тобто різниці між необхідними і наявними капіталами, що забезпечує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

Поповнювати джерела власних коштів акціонерних товариств треба за рахунок підвищення загальної рентабельності виробництва, рентабельності реалізовуваної продукції й рентабельності ресурсів, балансового прибутку та його частини, що спрямовується на відрахування в резервний фонд, фонд економічного стимулювання.

Фінансове забезпечення акціонерних товариств здійснюється з метою фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення прибутку. Досягнення поставленої мети можливе лише за умови формування раціональної структури джерел коштів акціонерних товариств, що полягає у пошуку таких фінансових джерел, які б сприяли росту виробництва за рахунок залучення як традиційних, так і додаткових фінансових ресурсів на вигідних умовах. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема виявлення оптимальних джерел фінансування акціонерних товариств з метою активізації економічного зростання у період трансформації економіки України.[4]

Розглядаючи структуру фінансування акціонерних товариств в умовах ринку, виділяють такі основні джерела формування фінансових ресурсів: емісія цінних паперів, банківське кредитування, а також джерела самофінансування.

Слід зазначити, що через неефективний рівень господарювання акціонерні товариства не лише не сплачують дивіденди по акціях, а й є найбільшими боржниками по заробітній платі, перед своїм персоналом, не виконують зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами.

Найпростіший засіб вирішення цієї проблеми бачиться в подальшому розвитку стимулюючої функції податку на прибуток за рахунок зниження фіскальної функції. Це б дозволило повернутися до практики прискореного нарахування амортизації, що дозволило б в короткостроковій перспективі частково вирішити проблему збільшення власних ресурсів акціонерних товариств інвестиційного спрямування.[5]

Надто висока зношеність основних фондів на більшості акціонерних товариств зумовлює необхідність широкомасштабного оновлення їх виробничого потенціалу, вимагаючи використання з цією метою механізму фондово-інвестиційної сфери.

Отже, акціонерні відносини в АПК на даному етапі розвитку економіки під впливом вірних управлінських рішень досягають все більших висот з точки зору прибутковості, що в свою чергу і є основною метою діяльності будь-якого підприємства, установи, організації.

ЛІТЕРАТУРА

1.Васильченко Н.В. Особливості акціонування сільськогосподарських підприємств.// Актуальні проблеми економіки. - 2006.-№2(56).-С.148-153

2.Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: Монографія//Алимов О.М., Даниленко А.І.,- К.: Інститут економіки НАН України, 2005. – 540 с

3.Ковальська К.В. Фінансова стійкість акціонерного товариства як умова його економічного розвитку// Фінанси України.-2004.-№2.-С.101-104

4.Мержа Н.В. Аналіз сучасної структури джерел фінансування акціонерних товариств на сучасному етапі розвитку економіки України// Формування ринкових відносин в Україні.-2007.-№2(69).-С.7-11.

5.Ярмоленко В.С. Капіталізація землі в Україні// Економіка України. - 2004.-№9.-С.71-75.