Томчук С.В. Порохня Ю.Л.

Вінницький національний аграрний університет

КРЕДИТНІ РИЗИКИ В АПК ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ

Кредитний ризик сільськогосподарських підприємств необхідно розглядати як ймовірність втрати не лише заставленого майна, але і майбутніх доходів. Його складовими є: системні ризики – що виникають у зовнішньому середовищі учасників кредитного процесу; ризики щодо застави – пов’язані з ймовірною втратою заставленого майна або зниженням його вартості; виробничі ризики – що призводять до втрат у виробничій діяльності. Кожна з цих груп ризиків має розрізнятися за такими підвидами: для системних – це валютний, процентний, інфляційний, ціновий ризики, ризики державного регулювання; для ризиків щодо застави – ризик зниження ліквідності застави та ризик втрати заставленого майна; для виробничих ризиків – ризики втрати врожаю, технологічний ризик, ризики зниження продуктивності тварин.

Система управління кредитними ризиками сільськогосподарських підприємств є комплексом заходів направлених на мінімізацію ризиків та забезпечення безперебійного виробничого процесу, з метою створення умов для повернення кредитних ресурсів. Система управління кредитними ризиками сільськогосподарських підприємств представлена трьома рівнями: позичальника, комерційного банку та держави. Завданнями першого рівня є відслідковування кредитних відносин окремого підприємства та ризиків неповернення кредитів. Завданнями другого – є управління ризиком відповідно до визначеної стратегії комерційного банку. На державному рівні – формуються загальні принципи та правила кредитування та страхування сільськогосподарських підприємств. На кожному рівні управління кредитним ризиком слід виділити механізми мінімізації кредитних ризиків сільськогосподарських підприємств – як сукупність засад, правил і методів спрямованих на зниження втрат від наслідків кредитного ризику на відповідних рівнях управління[5].

Одним із засобів зниження кредитних ризиків є кредитне страхування, яке слід розглядати як сукупність видів страхування, що мають на меті знизити кредитний ризик на рівні позичальника і кредитора. На рівні сільськогосподарського підприємства використовуються такі види страхування: страхування врожаю, страхування тварин, страхування життя позичальника, страхування відповідальності за непогашення кредитів. На рівні кредитора таке страхування стосується ризику неповернення кредитів і ризику втрати заставодержателем майна.

Встановлено, що 2007 році, видача кредитів комерційними банками сільськогосподарським підприємствам зросла майже у чотири рази. Суттєво розширилась сфера довгострокового кредитування. Незважаючи на це, через підвищений кредитний ризик рівень процентних ставок за кредитами комерційних банків для сільськогосподарських підприємств залишається вищим порівняно із процентними ставками по інших галузях[1].

Суттєвий вплив на процес кредитування сільськогосподарських підприємств справляють ряд ризиків, що призводять до високої збитковості сільськогосподарських підприємств. Зокрема сукупність системних ризиків (найбільше цінового, інфляційного, ризику державного регулювання) підсилена складністю становлення ринкових засад господарювання, призводить до цінового диспаритету між продукцією, що виробляється у сільському господарстві та продукцією, що ним споживається. Тому сільськогосподарські підприємства не спроможні формувати стабільні грошові надходження. Відсутність ефективного механізму реалізації сільськогосподарської продукції також не сприяє збільшенню прибутковості підприємств галузі. Крім того, виробничі ризики постійно присутні у діяльності сільськогосподарських підприємств, а тому існує ймовірність втрати урожаю, одержання продукції нижчої якості, ніж було заплановано, зниження продуктивності сільськогосподарських тварин. У результаті дії цих ризиків відбувається коливання обсягів наданих кредитів сільськогосподарським підприємствам в окремі роки на регіональному рівні. Це потребує вдосконалення системи управління кредитними ризиками таких підприємств.

Рівень управління кредитним ризиком на підприємстві лише починає формуватися, про що свідчить незначний обсяг використаних методів управління ризиками сільськогосподарських підприємств Вінницької області. Вони не здійснюють бізнесового планування, майже не користуються послугами страхових компаній щодо передачі їм ризиків на страхування. Низький рівень страхового захисту сільськогосподарських підприємств зумовлений рядом причин, основними з яких є: недостатня кількість коштів у сільськогосподарських підприємств, високі страхові тарифи, недовіра до страхових компаній, слабкий рівень державної підтримки стосовно сплати страхових платежів. Вдосконалення механізмів мінімізації кредитних ризиків має стати завершальною ланкою формування системи кредитного забезпечення сільськогосподарської галузі[2].

У зв’язку з незадовільним фінансовим станом окремих сільськогосподарських підприємств Вінницької області необхідно розширити систему індексного страхування в області, перевагами її є невисокий рівень страхових платежів, порівняно з комплексним страхуванням та обов’язковим страхуванням ризиків у рослинництві, процес виплати страхового відшкодування є більш прозорим, а процедура укладання договору страхування є простішою.

Недоліком такого страхування є те, що збитки одержані на окремих земельних ділянках у результаті короткочасних явищ – град, буря, ураган не відшкодовуються, якщо загалом не відбулося зниження врожайності сільськогосподарських культур в адміністративному районі області. Для виправлення цього недоліку можна скористатися перевагами страхування від окремих ризиків, або комплексним страхуванням, яке має здійснюватися при страхуванні заставленого врожаю. Така схема значно підвищить рівень страхового захисту сільськогосподарських підприємств від ризиків втрати врожаю. За такими видами страхування передбачено вітчизняним законодавством і надання страхових субсидій для страхувальників[4].

На рівні комерційного банку необхідно впровадити у процес оцінки кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств методику визначення ймовірності настання ризику неповернення кредиту, як додаткову до основної. При страхуванні кредитів комерційний банк має враховувати особливості здійснення діяльності у сільськогосподарському виробництві та окреслити найбільш ймовірні ризики неповернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами. Комерційним банкам слід контролювати процес вибору сільськогосподарськими підприємствами страхових ризиків, які мають відповідати ймовірним ризикам виробничого процесу у сільському господарстві та страхового покриття, що має встановлюватися на рівні стандартного або розширеного.

Для створення умов розвитку страхування ризиків у сільськогосподарському виробництві організаційно-управлінську структуру ФААС слід представити такими відділами: відділ доходів, відділ витрат, відділ зв’язку із страховиками, консультаційно-юридичний відділ та регіональні відділення. Крім того, мають бути вдосконалені окремі законодавчі акти.

З проведеного нами дослідження можна зробити висновок, що визначено ризики неповернення банківських кредитів, їх вплив на процес кредитного забезпечення сільськогосподарської галузі. Недоліки у механізмах мінімізації кредитних ризиків, більш детально – у сфері кредитного страхування. Обґрунтовані напрями на рівнях управління кредитними ризиками. Їх суть полягає у необхідності розвитку системи страхування виробничих ризиків сільськогосподарських підприємств, удосконалення методики оцінки кредитного ризику комерційного банку та формування механізму надання страхових субсидій даним підприємствам на державному рівні управління кредитним ризиком[3].

ЛІТЕРАТУРА

1. Грушко В.І. Страхування кредитних ризиків // Економіка АПК. – 2007. – № 8. – С. 94-100.

2. Навроцький С.А. Страхування кредитних ризиків сільськогосподарських товаровиробників // Кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників: Зб. рекоменд. Ч.1– К.: Знання-прес, 2005. – С.164-176.

3. Орлюк Є.І., Шубенко І.А. Модель ризиків неповернення кредитів у сільському господарстві // Економіка АПК. – 2004. – № 8. – С. 80-86. (Особистий внесок автора: розрахована ймовірність неповернення кредиту для ПСП ім. Шевченка та СТОВ “Добробут”).

4. Соколов, Н.А. Страхування – невід’ємна складова ринкових відносин в Україні // Вісн. Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка: Економіка. 2002. – № 60-61. – С. 93-95.

5. Шубенко І.А. Механізми мінімізації кредитного ризику сільськогосподарських товаровиробників // Економіка АПК. – 2004. – № 2. – С. 73-79.