Економічні науки / 10.Економіка підприємства

Ас. Бохенко О. С., ст. Ліщук С. А., Черниш Я. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київський національний торговельно-економічний університет

Інноваційна діяльність підприємства як засіб підвищення його ефективності

Нові умови господарювання в Україні обумовили трансформування науково-інноваційної сфери, необхідність її адаптації до радикальних змін в економіці. Розумна інноваційна політика держави може вивести економіку з кризи, про що свідчить досвід багатьох економічно розвинених країн. Тому в Україні необхідно створювати відповідні стимулюючі механізми для інвестування в науково-інноваційні процеси, у відновлення вітчизняного виробництва, яке здатне виробляти конкурентоспроможну продукцію. Це можливо тільки за умов інтенсифікації виробництва шляхом залучення нових прогресивних технологій, збереження висококваліфікованого науково-інноваційного потенціалу.

Управління інноваційною діяльністю в державі, регіонах, на підприємствах повинно ґрунтуватися на вивченні основних проблем інноваційної діяльності - організаційно-економічних відносин у науково-інноваційній сфері, методів активізації інноваційної діяльності, збереженні кадрового потенціалу ти забезпеченні конкурентоспроможності підприємств, а також розвитку нових форм інноваційного підприємництва.

Динаміка світового науково-технологічного прогресу веде до значних змін в економіці всіх країн. Пасивна реакція державних органів влади, сповільнена реакція менеджерів підприємств усіх форм власності на нові вимоги до діяльності та продукції, що виготовляється, запізніла адаптація до нових умов, призводять до негативних економічних наслідків, а також різкого зниження прибутковості власної продукції порівняно з аналогічною конкурентоспроможною. Більшість великих промислових підприємств та організацій України усвідомила необхідність проведення інноваційної політики і, незважаючи на свій важкий економічний стан, недосконалу законодавчу базу держави, гальмування реформ, невизначеність у структурній перебудов: економіки в сучасних умовах, проявляє тенденції до посилення своєї інноваційної активності, особливо в галузях товарних та технологічних інновацій[2].

На сьогоднішній день існує багато наукових та навчально-методичних джерел, в яких науковцями викладено основні принципи управління інноваційними процесами, принципи вибору інноваційних стратегій, принципи управління інноваційними проектами, управління персоналом під час реалізації цих проектів. Ці питання достатньо детальні) розкриті в працях таких вітчизняних та закордонних науковців, як В. Гриньов, Р. Фатхутдінов, II. Завлін, А. Казанцев, Л. Менделі, С. Ільєнкова, Л. Гохберг, А. Пригожий, Ю. Бажал, О. Ланко, Ю. Морозов, Н. Чухрай, О. Кузьмін, Д. Кокорін, Д. Стеченко та і н. Незважаючи на таке різноманіття авторів та поглядів на різні аспекти інноваційної діяльності, досить багато важливих питань ще й досі не знайшли свого вирішення. Так, відсутній системний підхід до класифікації інновацій за різними класифікаційними ознаками, не достатньо чітко виділені особливості інноваційних проектів підприємств, мало уваги приділено виявленню проблем інноваційної діяльності промислових підприємств.

Наприкінці XX століття стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери — науки, наукомістких галузей та підприємств, світових ринків технологій створює основу сталого економічного зростання. Технологічний прогрес змінив масштаби і структури виробництва індустріально розвинених країн і суттєво вплинув на якість життя й добробут населення. Враховуючи світовий і вітчизняний досвід, можна відзначити, що активізація інноваційної діяльності в Україні — проблема національна. Але вона сьогодні не розв'язується.

Ефективність інноваційної діяльності підприємства визначається насамперед узгодженням систем інвестування, оподаткування, кредитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розробок.

Досвід переконує, що в сучасних умовах розраховувати на великі прибутки підприємства можуть тільки тоді, коли вони випереджають конкурентів в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу. А це досить важко. Ризиковий характер інноваційної діяльності потребує компенсації через достатні інвестиції у певний вид діяльності. Однак західні інвестори не хочуть вкладати своїх коштів в українське виробництво — у рейтингу кредито - привабливості Всесвітнього банку Україна стоїть у графі "не рекомендується".

Причинами низького рівня інноваційної діяльності є недоліки нормативно-правової бази, висока вартість залучення позикових ресурсів, низький рівень знань керівних працівників промислових підприємств регіону на предмет інновацій, відсутність у керівників таких підприємств стратегічного бачення майбутньої діяльності підприємства, товарів чи послуг, які воно пропонуватиме. Важливими проблемами є також низький рівень бюджетного фінансування інноваційних розробок, відсутність дієвих стимулів з боку держави для підприємств, що впроваджують інновації, наприклад, через механізм пільгового оподаткування чи кредитування.

Важливими є також проблеми, що стосуються внутрішнього середовища підприємств. Так, пов'язаною з проблемою нестачі фінансових ресурсів є проблема низької платоспроможності підприємств, які не мають змоги самостійно фінансувати власні інноваційні дослідження та розробки. Спостерігається постійне зменшення кваліфікованих виробничих кадрів на вітчизняних промислових підприємствах, які досить часто і є натхненниками інновацій. Так само хотілося б згадати про відсутність у межах самих підприємств механізмів стимулювання інноваційної ініціативності працівників через премії, доплати, інші форми матеріального стимулювання[3].

Вирішення цих проблем дозволить промисловим підприємствам регіону дійсне стати на інноваційний шлях розвитку і тим самим «долучитися» до економічного росту держави в цілому.

Через значну обмеженість інвестиційних ресурсів слід цілеспрямовано сприяти їхній концентрації на інноваційних напрямах. З цією метою слід вжити таких заходів:

• узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової сфер політики зі завданнями інвестиційної стратегії;

• стимулювання капіталовкладень у реконструкцію, поновлення та створення інфраструктури виробництва;

• заохочення комерційних банків у наданні кредитів під інвестиційні проекти;

• правового та методичного сприяння створенню малих підприємств, насамперед — інноваційного спрямування й інших форм самостійного інвестування заощаджень і само-зайнятості населення, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності та розвиток людського капіталу нації;

• широку роз'яснювальну та пропагандистську роботу з формування ідеології інноваційного інвестування як такого, що спрямоване на майбутнє держави, підвищення рівнів престижності економічної та інноваційної сфер діяльності, пропаганду досвіду найбільших і найуспішніших національних інвесторів[4].

Отже, високий кадровий, науково-технічний та інтелектуальний потенціал можуть стати головними рушіями інноваційного поступу України на даному етапі цього розвитку. Щоб цього досягти, потрібно якнайкраще переосмислити можливості інноваційного розвитку та якнайголовніше використати ці можливості. Це є умовою повноправного членства українських підприємств у світовому інноваційному просторі.

Література:

1. Про інноваційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 36. - Ст. 266.

2. О. Маслак. Основні проблеми інноваційної діяльності промислових підприємств регіону //Регіональна економіка.-2008.-№2.-с.261-269.

3. Коюда В. Інноваційна діяльність в Україні // Фінанси України.-2002.-№10.-с.99-102.

4. Коюда В. Стратегічна місія інноваційної діяльності та шляхи іі активізації в Україні // Проблеми науки.-2007.-№6.-с.10-16.