Економічні науки/10. Економіка підприємства

Орел Н.С.

Одеська національна академія харчових технологій

Становлення системи грошової оцінки

персоналу підприємства

Праця як свідома цілеспрямована діяльність і заповзятливість як властивість праці спочатку притаманні людині. Їх становлення і вдосконалення відбувалося протягом багатьох тисячоліть разом з розвитком людини і суспільства. Цей процес продовжується і в даний час.

В останні роки стало загальною думкою, що ефективність розвитку економіки сучасних держав у величезній мірі залежить від того, скільки засобів воно вкладає у своїх людей.

Ще в XVII ст. родоначальник англійської класичної політекономії В. Петті вперше зробив спробу оцінити грошову вартість продуктивних властивостей людської особистості. За його методом "цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює двадцятикратне річному доходу, який вони приносять". Він відзначав, що багатство суспільства залежить від характеру занять людей та їхньої здатності до праці. Так, дорослого Петті оцінював вдвічі дорожче, ніж дитину, а "моряк насправді дорівнює трьом селянам".

У 1812 р. в Росії Людвіг Якоб вирахував порівняльні витрати від найму вільного працівника і кріпака, висловивши їх у натуральних одиницях: пудах і чвертях жита. У розрахунках він використовував поняття "недоотриманий" або "упущений" дохід.

У минулому столітті були присуджені дві Нобелівські премії в галузі економіки за розробку теорії людського капіталу - Теодору Шульцу в 1979 р. і Гері Беккеру в 1992

Хоча основний внесок у популяризацію ідеї людського капіталу був внесений Т. Шульцем, класикою сучасної економічної думки став однойменний трактат Г. Беккера. У своєму аналізі він виходив з уявлень про людську поведінку як раціональну і доцільну, застосовуючи такі поняття, як рідкість, ціна, альтернативні витрати і т. п., до найрізноманітніших аспектів людського життя, включаючи і ті, які традиційно знаходилися у віданні інших соціальних дисциплін. Сформульована в ньому модель стала основною для всіх наступних досліджень у цій області. Беккер першим здійснив статистично коректний підрахунок економічної ефективності освіти. Для визначення доходу, наприклад, від вищої освіти з довічних заробітків тих, хто закінчив вищий навчальний заклад, слід віднімати довічні заробітки тих, хто не пішов далі середньої школи. Витрати навчання, поряд з прямими витратами (плата за навчання, гуртожиток і т.д.), як головний елемент містять "втрачені заробітки", тобто дохід, недоотриманий учнями за роки навчання. По суті, втрачені заробітки вимірюють цінність часу учнів, витраченого на навчання, і є альтернативними витратами його використання. Визначивши віддачу від вкладень в навчання як відношення доходів до витрат, Беккер отримав цифру в 12-14% річного прибутку.

Формування сучасної теорії людського капіталу та її виділення в якості самостійного тренди світової економічної думки проходили в кінці 50-х - початку 60-х років XX століття. Виникнення і формування концепції людського капіталу в її сучасному вигляді стало можливим завдяки публікаціям американського економіста, представника «чиказької школи», Т. Шульца, який придбав славу батька революції вкладень у людський капітал. Інвестування в людський капітал, зокрема, в освіту він вважав єдиним шляхом подолання бідності країни. Т. Шульц першим став застосовувати до нього ті ж категорії, за допомогою яких класична політекономія аналізує капітал у звичному сенсі: прибуток, умови інвестування і т.д., порівнюючи в економічному сенсі людини з речовинно-енергетичним капіталом.

У радянській економічній науці проблеми людського капіталу теж не залишалися без уваги. У період розвинутого соціалізму вони розроблялися в працях В.А. Медведєва, В.В. Куликова, Л.І. Абалкіна та інших авторів. Однак специфіка розуміння ролі людського фактору в суспільному виробництві зводилася до вирішення завдання формування нового типу людини, звільненого від економічного і соціального гніту, у якого потреба до праці стає найпершою життєвою потребою, що дає йому можливість самовираження та розвитку. Однак в умовах соціалізму даної ідеї не судилося здійснитися в силу повної відсутності особистої економічної мотивації і придушення всіх форм економічної самодіяльності та індивідуалізму.

У 90-і роки представники вітчизняної економічної науки відмовилися від штучного протиставлення своїх поглядів традиційно існуючим за кордоном підходам до дослідження інтелектуального капіталу як фактора суспільного виробництва. Вітчизняні вчені трактують питання економічної сутності, формування, оцінки та використання інтелектуального капіталу в основному так само як і західні (стався плавний перехід від повного неприйняття до захопленого наслідування).

У цей період з'являється цілий ряд статей і монографічних досліджень, присвячений питанням формування та використання людського капіталу. У вітчизняній економічній та соціологічної літератури окремі питання сучасної теорії людського капіталу (потенціалу) висвітлені досить докладно.

Проте до цих пір цілісних наукових досліджень, присвячених аналізу даної проблеми, поки немає.