Даценко А.В., Ковальчук І.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблемні аспекти державного фінансового контролю бюджетних установ та перспективи їх подолання

Актуальність проблеми фінансового контролю в процесі виконання Державного бюджету України на сьогоднішній момент не викликає сумніву та є наслідком систематичного вживання заходів щодо вдосконалення бюджетного законодавства України у даній сфері. Дослідження особливостей безпосередньої процедури здійснення контролю в ході виконання бюджету, статусу та повноважень контролюючих суб'єктів, ефективне застосування наглядових, перевіряючих, аналізуючих засобів використання коштів Державного бюджету є однією з необхідних передумов провадження ефективної бюджетної політики держави.

Сформульовані в даному дослідженні висновки та пропозиції ґрунтуються на працях наступних науковців: Є.Берендтс, Д.Боголєпов, С.Іловайський, М.Лазаревський, І.Патлаєвський, Р.Штурм. Важливі положення аналізують такі дослідники, як Є.Алісова, А.Ангелова, Л.Воронова, О.Горбунова, М.Гурвіч, Л.Давидова, Л.Маслій, А.Нечай, Л.Осіпчук, П.Пацурківськнй, М.Піскотіна, Ю.Ровінський, М.Романовский, Н.Сидорова, Н.Хімічева, О.Худякова та ряд інших науковців.

На сьогоднішній день Україна вже має свій власний багаторічний досвід реалізації бюджетної політики, аналіз якого дає можливість зробити ряд важливих висновків. При цьому один з основних висновків зводиться до того, що неодмінною передумовою ефективного виконання бюджету є організація належного фінансового контролю. Власне, фінансовий контроль на такій стадії бюджетного процесу, як виконання Державного бюджету, становить собою регламентовану діяльність законодавчих і виконавчих органів влади та спеціально створених з метою контролю установ, спрямовану на забезпечення дотримання фінансового законодавства та фінансової дисципліни всіма суб'єктами виконання Державного бюджету.

Стосовно особливостей внутрішнього фінансового контролю слід зауважити, що він здійснюється органами виконавчої влади (серед яких виділяють спеціалізовані контролюючі органи) та безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з Державного бюджет.

Особливістю внутрішньогосподарського контролю є те, що даний вид фінансового контролю проводиться безпосередньо на підприємстві, в установі або організації, що отримує кошти та виконує інші дії в процесі виконання Державного бюджету. Він здійснюється керівниками цих організацій та функціональними структурними підрозділами, при цьому важливу роль при його проведенні відіграє служба внутрішнього аудиту, яка повинна бути функціонально незалежною.

Передусім потрібно зазначити, що законодавством багатьох зарубіжних країн організація внутрішнього фінансового контролю суб'єктів господарювання віднесена до основних об'єктів зовнішнього державного фінансового контролю, а також те, що Стандартами аудиту INTOSAI існування системи внутрішнього контролю, яка дозволяє максимально зменшити ризик помилок і порушень, визначено одним із базових принципів аудиту державних фінансів [4].

У країнах Євросоюзу виділяються два підходи до організації системи внутрішнього контролю. В Іспанії, Португалії та Франції має місце так званий «попередній контроль третьої особи». За цим підходом Міністерство фінансів безпосередньо бере участь у процесі здійснення попереднього контролю через присутність посадових осіб Міністерства фінансів у відповідних міністерствах, які перевіряють та погоджують управлінські рішення, пов'язані з витрачанням коштів. Так званий підхід «відповідального менеджменту» наголошує на відповідальності посадової особи, яка здійснює безпосереднє розпорядження асигнуваннями, та керівника відповідних міністерств, відомств тощо. За цим підходом останні несуть повну відповідальність за належне витрачання виділених на міністерство (відомство) бюджетних асигнувань. Наприклад, у Великобританії Служба внутрішнього аудиту Міністерства фінансів безпосередньо не здійснює контролю за доходами та видатками, а переважно забезпечує створення і належне функціонування ефективних систем внутрішнього контролю на рівні міністерств.

В Європі спостерігається тенденція до переходу від централізованого попереднього контролю, що проводиться шляхом надання відповідних дозволів на рух бюджетних коштів, до децентралізованої системи внутрігосподарського контролю, що здійснюється окремими відділами, які входять до складу відповідних організацій, але мають функціональну незалежність від менеджменту.

3 метою підвищення результативності контролю доцільно надати органам контрольно-ревізійної служби право здійснювати перевірки на будь-яких підприємствах, в установах та організаціях за наявності обов'язкових підстав при необхідності отримання інформації, що стосується витрачання коштів Державного бюджету та збереження державного майна.

На сьогодні у органів контрольно-ревізійної служби фактично відсутні повноваження застосовувати фінансові санкції за порушення у сфері обліку та витрачання коштів Державного бюджету, а отже відсутні належні важелі для забезпечення відшкодування або поновлення завданих державі збитків внаслідок відповідних порушень. У зв'язку з цим вважається за необхідне розширити повноваження контрольно-ревізійної служби по примусовому застосуванню фінансових санкцій за порушення у бюджетній сфері.

Забезпечення функціональної незалежності внутрішніх контрольно-ревізійних управлінь на підприємствах, в установах та організаціях є однією з необхідних передумов досягнення максимальної ефективності контролю на стадії виконання Державного бюджету та ефективної перебудови існуючих контрольних механізмів[2].

Про негативні риси чинної системи говорять багато. Досі переважають фіскальні форми контролю - ревізії та перевірки, що проводяться сторонніми для об'єкта контролю органами з метою встановлення фінансових порушень, а не вивчення причин їх виникнення. Наприклад, тільки органи ДКРС щороку здійснюють близько 35 тис. таких контрольних заходів.

Превалюють заходи подальшого контролю, які здійснюються через значний час після прийняття управлінського рішення чи проведення господарської операції. Ревізії проводяться через 2-3, а іноді і через 5 років після тих операцій, які перевіряються.

Не запобігають фінансовим порушенням слабкі регламенти і процедури попереднього і поточного контролю, їх формальне застосування. Як наслідок, не менш ніж удвох із трьох перевірених організацій виявляються факти неправомірного використання коштів і майна, порушення в обліку і звітності на значні суми. Тільки за 2008-2009 роки попереднім і поточним контролем органів Держказначейства попереджено бюджетних правопорушень загалом на 4,2 млрд. грн., відомчим контролем в системі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) виявлено фінансові порушення на загальну суму 7,7 млрд. грн., а органами ДКРС - на 27,9 млрд. гривень.

До суттєвих недоліків чинної системи слід віднести і недостатнє розуміння керівництвом центральних органів виконавчої влади важливості ДВФК в системі управління державними фінансами та нерозвинутість внутрішнього контролю всередині кожного органу [3].

За 18 років існування України як незалежної держави систему управління державними фінансами суттєво удосконалено.

Головне у реформуванні системи ДВФК — не відповідальність керівника за всі аспекти діяльності очолюваного ним органу, за досягнення конкретних результатів діяльності, за виконання планових завдань тощо. При цьому відповідальність не слід затискати у вузькі рамки незаконного, нецільового використання ресурсів чи неефективного господарювання в цілому. На сучасному етапі керівник має відповідати за те, щоб очолюваний ним орган працював прозоро, ефективно, продуктивно, економічно та раціонально, тобто відповідальність у позитивному значенні цього слова.

Сама ж система ДВФК складається з трьох стовпів: внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та їх гармонізації. Оскільки система ДВФК складається з трьох стовпів, то й реформи здійснюватимуться у трьох напрямах: створення в органах держсектора систем внутрішнього контролю; запровадження в органах держсектора служб внутрішнього аудиту; забезпечення гармонізації внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту.

Для практичної роботи необхідні стандарти внутрішнього аудиту, регламенти, інструкції, рекомендації, методики (зокрема, у сфері управління ризиками), посібники, коментарі та інші документи. Наприклад, вкрай важливим є Кодекс етики внутрішнього аудитора, хартія внутрішнього аудиту, єдині вимоги до положення про підрозділ ВА. У подальшому методологія окремих процедур внутрішнього аудиту буде удосконалюватися. Слід також забезпечити відкритість і прозорість діяльності усіх суб'єктів ДВФК, їх плідну взаємодію з громадськістю та ЗМІ [1].

Отже, оцінюючи нинішню ситуацію в Україні щодо функціонування системи ВК, можна з впевненістю констатувати, що окремі елементи цієї системи все ж таки функціонують в державі. Однак вони не мають системного характеру та подекуди є недосконалими чи застосовуються формально.

Список використаних джерел

1. Бариніна М. Внутрішній аудит – другий стовп ДВФК // Фінансовий контроль. – 2007. - № 4 (39). – С. 50-51

2. Ославський М. Особливості здійснення фінансового контролю в процесі виконання Державного бюджету України // Право України. – 2007. - № 6. – С. 57-60.

3. Рубан Н.І. Час незворотних перемін настав // Фінансовий контроль. – 2007. - № 4 (39). – С. 47-50.

4. Стефанюк І.Б. Об’єкт контролю – внутрішній фінансовий контроль бюджетної установи // Економіка, фінанси, право. – 2004. - № 11. – С. 15-17.