Паньків О.М.

Відокремлений Підрозділ Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України «Бережанський Агротехнічний Інститут»

ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ПДВ, ЯК ВИДУ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ, У РЕФОРМУВАННІ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Активізація в другій половині нинішнього століття світового процесу широкого застосування податку на додану вартість свідчить про високу ефективність його регулюючого та фіскального впливу в податкових системах розвинутих країн ринкової економіки. Водночас завдяки диференції податкових ставок на товари, різні за критерієм соціальної значущості, в країнах ринкової економіки податок на додану вартість досить успішно виконує соціально-економічну функцію, забезпечуючи свого роду “соціальну справедливість” в розділі податкового навантаження між різними за рівнем доходів та споживання верствами населення.

Податок на додану вартість є непрямим податком, де об’єктом оподаткування є не дохід чи прибуток, а розмір витрат, для кожного конкретного споживача товару, роботи чи послуги. Тому цей податок у соціальному розумінні вважається найнесправедливішим. Серед учених, які активно досліджують проблеми справляння ПДВ в Україні, слід відзначити таких фінансистів, як В. Андрущенко, В. Буряковський, М. Дем'яненко, А. Крисоватий, А. Соколовська, В. Суторміна, В. Федосов.

Впровадження ПДВ пояснюється тим, що високі ставки податку з продажу і митних тарифів провокують шахрайство та контрабанду. На відміну від звичайного податку з продажу, який стягується під час кінцевої реалізації товару та послуги споживачеві, ПДВ застосовується до кожного учасника виробничого ланцюжка, незалежно від його становища, має такий самий вплив на кінцеві ціни і водночас потребує менших зусиль для перевірки правильності нарахувань та статусу платників. Крім того, його збиранням займаються переважно підприємства, а не держава. Значне поширення ПДВ у податкових системах країн світу обумовлене фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку.

В Україні висока та фактично єдина ставка податку на додану вартість забезпечує досить значну ефективність фіскальної функції цього виду податку, проте водночас фактично не забезпечує реалізацію його соціально-економічної (передусім соціальної та регулюючої) функції. Податок на додану вартість, таким чином, за існуючої схеми застосування виступає одним з факторів, що дестабілізує рівень соціально-економічного розвитку. Сьогодні через надмірний податковий тиск, у формуванні якого бере активну участь і податок на додану вартість, Україна поступово руйнує свою економіку, споживаючи власні запаси капіталу для виживання в короткостроковому періоді. Виходячи з того, що в країні не задіяні важелі організаційно-економічного, правового та адміністративного регулювання, які достатньою мірою сприяли б підвищенню рівня ділової активності в бізнесовому середовищі та пожвавленню платоспроможного попиту серед населення, податок на додану вартість за таких умов покликаний компенсувати недостатній рівень участі суб’єктів підприємницької діяльності у формуванні фінансової системи держави, поступаючись при цьому нагальністю регулювання соціального добробуту, виходячи з принципів податкової системи та реалізації конституційних вимог щодо забезпечення достатнього рівня соціального розвитку.

Вплив податку на додану вартість на вирівнювання індивідуальних доходів громадян та стимулювання збережень, на відміну від прибуткового податку з громадян, який здійснює пряму регулюючу дію на рівень особистих доходів, є опосередкованим. Опосередкована дія проявляється через механізм ціноутворення, забезпечуючи розширений доступ до більш розгалуженої асортиментної товарної маси широкого кола різних за соціальним станом та рівнем доходів верств населення. Вивільнення частини особистого доходу за рахунок здешевлення (особливо сезонного) продукції, з одного боку, та забезпечення на цій основі збалансованого споживання, з другого, створює основну для здійснення приватних коротко – та довгострокових збережень.

Протиріччя й неприйняття ПДВ пояснюється його певними недоліками, які полягають у тому, що полягає в тому, що його тягар лягає виключно на фізичних осіб, кінцевих споживачів товарів та послуг. Таким чином, як і будь-який інший різновид податку з продажу, накладеного на споживання життєво необхідних благ, ПДВ є регресивним податком: порівняно з багатими бідні сплачують більшу частку зі свого доходу [3, 25].

Протягом усього періоду існування ПДВ в Україні безпосередньо надходять пропозиції скоротити його ставку. Але цей крок був би зайвим з точки як наповнення бюджету, так і соціальної справедливості . Остання, безумовно, завжди і повсюди є ключовою проблемою оподаткування. Роль податкової системи полягає в тому , щоб вилучити гроші з приватного сектору найефективнішим, справедливим та необтяжливим способом. Соціальна справедливість, ефективність, легке адміністрування – такі три головні цілі вдосконалення будь якої податкової системи. Звісно, кожен індивід має власні уявлення про справедливість, які можуть істотно відрізнятися від уявлень інших осіб. Але саме для погодження полярних думок та суперечних інтересів існують політичні інститути, за допомогою яких держава може визначити і втілити свої підходи до встановлення справедливої податкової системи.

З економічної точки зору питання соціальної справедливості вирішується шляхом вивчення загального впливу оподаткування на доходи та рівень добробуту населення. Якщо розглядати зв'язок окремого податку і соціальної справедливості, то, звичайно виникають пропозиції щодо зміни його ставки і бази. Вони можуть поліпшити становище певної групи, яка несе тягар цього податку, але не обов’язково поліпшить становище решти економічних агрегатів, тобто, найімовірніше, не будуть парето-ефективними. З точки зору усунення соціально-економічної нерівності стратегічне значення має загальний вплив бюджетної системи на розподіл доходів та багатства.

Виходячи з того, що фактор бідності виступає головним чином, який визначає ступінь диференціації населення за рівнем споживання, можна зробити висновок про доцільність диференціації ставки податку на додану вартість залежно від поділу на товари першої і не першої необхідності, як це практикується у більшості країн світу. Виходячи з необхідності перерозподілу податкового тягаря між різними за рівнем доходів верствами населення, варто через певний період після закінчення дії передбаченого проектом Податкового кодексу України мораторію на внесення змін до податкового законодавства ставити питання про перехід до дво-, а потім і трирівневої диференціації ставки податку на додану вартість. В основу такої диференціації має бути покладений принцип соціальної значущості товарів та послуг. Водночас мають бути розроблені чіткі критерії віднесення товарів до категорії предметів розкоші.

Поетапне запровадження диференційованих ставок податку на додану вартість має базуватись на необхідності забезпечення однієї з вимог до податкової реформи – надання їй інвестиційно-соціальної спрямованості, що передбачає вирішення двох нагальних завдань: формування інвестиційного ресурсу в країні; забезпечення фінансування соціальних програм. Обсяг соціальних програм та розмір ставок податків, і зокрема ПДВ, як основного джерела фінансових ресурсів державного бюджету, є тісно взаємопов’язаними елементами. Визначення сучасної стратегії у сфері державного регулювання соціального розвитку та вдосконалення системи непрямого оподаткування має базуватися на перегляді існуючих державних зобов’язань соціального спрямування.

Літературні джерела

1. Мельник В. М., Солдатенков О. В. Податок на додану вартість у податковій системі України // Фінанси України – 2006- №9 – С. 83.

2. Сігайов А. Ефективне адміністрування ПДВ: проблеми і перспективи // Економіка України – 2007 - №7 (548) – С. 24.

3. Тулуш Л. Д., Прокопчук О. Т. Сутність і роль податку на додану вартість в економічній системі держави // Економіка АПК – 2008 - №12 – С. 85.