Свереда Н.І.

Науковий керівник: Підгірна В.Н.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Чинники впливу на конкурентоспроможність економіки

 

         Входження України до Світової організації торгівлі (СОТ) підвищує можливості підприємств, установ та організацій щодо форму­вання господарських зв'язків за характерних змін у внутрішньому та зовніш­ньому середовищах. Одночасно підвищуються вимоги до якості і конкурен­тоспроможності продукції, яка випускається, та послуг, які повинні відповіда­ти світовим стандартам якості і конкурентоспроможності, втіленим у відпо­відних стандартах ІSО.

         Над проблемою конкурентоспроможності працювали такі відомі зарубіжні вчені, як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. С. Мілль, А. Маршал, П. Сраффі, Дж. Робінсон, М. Портер, Дж. Сакс, Дж. Хінкс, а також вітчизняні вчені В.Д. Базидевич, Я.Б. Базилюк, З.С. Варналій, А.С. Гальчинський, В.М. Гаєць, Б.В. Губський, І.О. Відоменко, Т.І. Гончар, Я.А. Жаліло, Д.В.Малащук, С.Г. Коротка, В.П. Черевань та інші. Проте міра дослідження чинників впливу на конкурентоспроможність економіки завжди є актуальною.

         Характерною особливістю сучасного етапу трансформації економіки Ук­раїни є мінливість і невизначеність ринкових умов, у яких функціонують під­приємства. Саме це обумовлює пошук нових пріоритетів ефективності діяль­ності, головним завданням яких є забезпечення стійкого розвитку та стабіль­ності господарювання в умовах конкуренції у довгостроковій перспективі. То­му дослідження конкурентоспроможності підприємств та української еконо­міки загалом займає все більше місця в сучасних наукових працях економістів.

         Євроінтеграція України у сучасний цивілізаційний соціально-економіч­ний простір обумовлює необхідність обґрунтування відповідної політики дер­жави, розробки та запровадження ефективних практичних рекомендацій до плану невідкладних дій всіх гілок влади [2].

         Конкурентоспроможність - це комплексна категорія, її переваги остаточ­но реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за раху­нок структурної перебудови і дієвої промислової політики [1].

         Одним з показників, який характеризує конкурентоспроможність економіки, згідно з методологією Світового банку, є індекс інноваційної економіки. Для України цей показник складає 5,7 балів за 10-бальною шкалою, це менше  не тільки за показники розвинутих країн, але й країн з перехідною економі­кою. Індекс економічної свободи України, що також визначався Світовим банком, характеризує її репресивну міру (125 ранг серед країн з перехідною економікою, тобто останнє місце у 2008 році)[1,2].

За індексом людського розвитку Україна посідає 85-90 місце, за розра­хунками НАН України, а за даними ООН — 102 місце. Проте потенційні мож­ливості України щодо отримання інвестицій від освіти, за розрахунками Ук­раїнського центру міжнародної освіти, становлять 800 млн. дол. на рік. Експерти Інституту економіки промисловості НАН України вважають, що в розвинутих країнах професійна компетентність цінується більше (90%), ніж в Україні (72%), тобто відбувається недооцінка однієї з головних характеристик конкурентоспроможності працівника. Серед чинників, які перешкоджають конкурентоспроможності, конкурента протидія займає 11 рангове місце, а найбільш вагомими є незатребуваність творчої людини, пасивність і байдужість людей [1,2].

У рейтингу підприємницької привабливості на 2008-2012 рр. Україна по­сідає 70 місце серед 82 країн (Росія — 62). Найбільш привабливими дня бізнесу є Данія, Фінляндія, Сінгапур. Кращі показники серед країн Центральної та Східної Європи має Естонія — 21 місце. США знаходяться на дев'ятому місці [3].

Одним із вагомих показників соціальне орієнтованої економіки та її кон­курентоспроможності є вартість робочої сили в Україні, яка складає 45 центів  на годину, тоді як у Німеччині — 25 дол. СІЛА, Японії - 16,5, США — 15,5, Франції - 15,5, Великій Британії - 13, Південній Кореї - 7,5, Мексиці — З, Малайзії - 2,5 дол. США. Порівняно з Росією вартість робочої сили в Україні удвічі дешевша[2].

         За результатами експертних досліджень Інституту економіки промисло­вості НАН України щодо пріоритетності заходів із формування та розвитку трудового потенціалу на виробництві, підвищення конкурентоспроможності робочої сили та виробництва (23,9%) займає 5 рангове місце, тоді як перше на­лежить збереженню та розвитку інтелектуального та науково-технічного по­тенціалів України (53,1%) [2,3].

      Важливим чинником зниження конкурентоспроможності української  економіки та адміністративно-економічних регіонів є проблема корупції, яка погіршує діловий клімат в цілому та перешкоджає розвитку підприємств.

         Однією з найголовніших перешкод для українських компаній на шляху
інвестування в нове обладнання є висока вартість запозичень, що, у свою чер­гу, вимагає ще більших прибутків на інвестиції. Тому вдосконалення ринку ка­піталу зменшить вартість позичок.

     Для підвищення конкурентоспроможності української економіки необ­хідне формування такої ідеології політики, яка була б адекватна умовам ринку, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову еко­номічну систему.

     Для підвищення конкурентоспроможності української економіки потріб­но посилити роль ринку капіталу у фінансуванні інвестицій. Для цього влада повинна спрямувати зусилля на розвиток попиту та пропозиції капіталу. З бо­ку попиту доцільно надалі використовувати фондові біржі для приватизації державних підприємств, а також виставляти від 10% до 25% акцій «стратегіч­них» компаній на реалізацію через біржі. З боку пропозиції капіталу необхідне швидке запровадження другого рівня нової пенсійної системи та популяриза­ція наявного третього її рівня.

         Основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспромож­ності повинна приділятися забезпеченості чинниками виробництва, які мо­жуть використовуватися для розвитку і створення конкурентних переваг.

         Незважаючи на значні втрати ресурсів, науково-технологічного та кадро­вого потенціалу і часу, Україна ще має перспективи у досягненні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки за умови реалізації власної стратегії. Державна політика у створенні конкурентних переваг має зосеред­жувати зусилля, насамперед, на тих напрямах, де роль держави незамінна, на розвитку освіти, науки, загальної інфраструктури, створенні цивілізовано­го нормативно-правового поля конкуренції. Причому загальний ефект від цього для країни в цілому буде набагато більшим, ніж для окремого підпри­ємства чи продуцента.

         Конкуренція як комплексна категорія дає змогу ввести в дію потужний потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовую­ться недостатньо ефективно.

         Проводячи активну соціально-економічну політику, інструментом якої є добросовісна конкуренція, можна досягти бажаного узгодження інтересів дер­жави і суб'єктів господарювання.                                                    

         Особливого значення в ефективному управлінні конкурентоспроможніс­тю набувають новітні технології в окремих галузях економіки та господарсько­му комплексі загалом, які спрямовані на оптимізацію інформації про конку­рентне середовище.

         Не існує чудодійних засобів, за допомогою яких можна вирішити всі проблеми та отримати миттєві результати, але діяти необхідно негайно, щоб розпочати необхідні системні реформи або змінити самі підходи до розробки економічної політики. Причому такі зміни можна здійснити протягом порів­няно короткого періоду часу.

         Висновки:

         1.  Євроінтеграція України у сучасний цивілізаційний соціально-еконо­мічний простір потребує обґрунтування відповідної соціально-економічної політики держави, розробки та запровадження ефективних практичних реко­мендацій до плану невідкладних дій усіх гілок влади. Провідне місце в цьому процесі займають дослідження конкурентоспроможності підприємств та ук­раїнської економіки загалом.

         2. Конкурентоспроможність — це системна категорія, обумовлена еконо­мічними, соціальними і політичними чинниками, які забезпечують стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому та зовнішньому ринках, здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках третіх країн.

          4. Стрімке зростання соціальних витрат і гострий брак структурних та інституційних змін у пріоритетних секторах господарського комплексу призве­ли до падіння конкурентоспроможності української економіки та окремих ад­міністративно-економічних регіонів.

         5. Здійснено системний аналіз чинників, які впливають на рівень конку­рентоспроможності окремих галузей національної економіки, та визначено пріоритетні напрями її підвищення. Системоутворюючим чинником підви­щення конкурентоспроможності української економіки є запровадження галузевих інноваційних кластерів; модернізація виробничого обладнання для випуску пріоритетних видів продукції; дотриманні політики стабільного валютного курсу в державі; соціально-еконо­мічна політика держави та невідкладні дії всіх гілок влади, що адекватні умо­вам ринку, вимогам ефективної інтеграції у світову економічну систему.

Література:

  1. Бурмака Є.О. Підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни настійно вимагають активізації вітчизняної економічної дипломатії / Є.О. Бурмака //Підприємництво господарство і право. - 2008. - № 9. - C. 118-119.
  2. Гарачук Ю. О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю / Ю.О. Гарачук //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 2. - C. 60 – 66.
  3. Лозовський Ю. А. Формування стратегії як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємств / Ю.А. Лозовський //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 3. - C. 84 - 88.