Толмачова О.В., Гонтаренко Ю.О.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

СЕК’ЮРИТИЗАЦІЯ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ

На даному етапі розвитку економіки країни, сек’юритизація є одним з інноваційних інструментів залучення додаткового фінансування забезпечення, дотримання нормативів достатності капіталу, підтримання ліквідності, диверсифікації активів та мінімізації ризиків на фінансових ринках. Це більш дешевий у порівнянні з іншими методами отримання фінансування механізм рефінансування, за допомогою якого емітент отримує можливість випускати цінні папери з підвищеним рейтингом, а тому й з більш низькою відсотковою ставкою у порівнянні зі ставкою по довгостроковим кредитам.

Основною метою дослідження є вивчення теоретичних основ сек’юритизації як інноваційної техніки рефінансування та управління ризиками, розкриття характеристик основних її видів, а також ступінь її розвинутості на українському ринку банківських послуг.

У кінці 80-х років сек’юритизація з’являється у Канаді, Великобританії, Австралії та Японії, у 90-х – у Західній Європі, ЮАР, Гонконгу та Японії, у 2000-х роках техніка сек’юритизації використовується у Центральній і Східній Європі. У 2003 р. ця техніка використовується Польщею, Чехією, Казахстаном, у 2004 р. – Росією та Латвією. В Україні перші спроби застосування сек’юритизації на практиці з’явилися вже у 2006 році. Одними з перших банків, що почали використовувати дану техніку, були такі установи, як Дельта банк (на суму 100 млн.грн), ПриватБанк (суму 180 млн.дол.США) та іншими.

Сек’юритизація (від англ. security- “цінні папери, безпека, впевненість, закон”) – це розширене використання цінних паперів у якості інструмента регулювання ринкових відносин та руху позичкового капіталу [1].

Під сек’юритизацією активів слід розуміти специфічну банківську техніку, за якої фінансові посередники (інвестори, фінансові компанії) отримують можливість інвестувати в окремі банківські активи, без придбання їх цілком чи частини. Іншими словами, це фінансовий механізм заміни неринкових (неліквідних) позичок, потоків готівкових чи будь-яких інших банківських активів на цінні папери, вільно обертатися на ринку капіталу [2].

Сьогодні ні у світовій, ні у національній економічній науці немає єдиного загальноприйнятого визначення класифікаційних принципів дефініції “сек’юритизація”. Різні автори висувають свою класифікацію. Розглянемо три основні класифікаційні ознаки сек’юритизації: дійсний продаж, синтетична сек’юритизація, “весь бізнес”.

Концепція сек’юритизації дійсного продажу полягає в тому, що фінансова компанія, яку названо оригінатором, продає активи спеціальній юридичній особі, яка забезпечує фінансування придбання активів шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення на ринку капіталів.

Сек’юритизація “весь бізнес” зародилася у Великій Британії. Вона включає надання забезпеченого кредиту, в тому числі синдикованого, спеціальною юридичною особою оригінатора без відповідного створення дефолтного свопу. Цільова компанія здійснює випуск цінних паперів на ринок капіталів та позичає кошти оригінатору, який обслуговує свої зобов’язання за кредитом завдяки прибуткам від власного бізнесу. Оригінатор надає в заставу, як правило, на користь інвесторів, власні активи. На практиці сек’юритизація “весь бізнес” використовується також для фінансування приватизації та придбання контрольного пакета акцій оригінатора [2].

При „синтетичній сек’юритизації ” емітентом є, наприклад, банк, який сформував портфель іпотечних, споживчих кредитів (далі - Оригінатор), який самостійно, від свого імені, випускає довгострокові цінні папери, що забезпечені правами вимагати по цьому портфелю, а виплата дивідендів власникам цих цінних паперів здійснюється за рахунок коштів, які поступають від дебіторів по іпотечним, споживчим кредитам та інших джерел. Такими джерелами можуть бути прибуток оригінатора, позичкові кошти [3]. Стаття 16 закону України „Об іпотечних облігаціях” встановлює, що емітент звичайних іпотечних облігацій виконує грошові обов’язки за рахунок прибутків від іпотечного покриття і за рахунок іншого майна, а право емітента використовувати прибутки від іпотечного покриття на будь-яку мету на власний розсуд не обмежується при умові, що емітент продовжує виконувати обов’язки по таких облігаціях.

У результаті аналізу можливо виділити наступні обов’язкові признаки процесу сек’юритизації:

· випуск довгострокових цінних паперів, що забезпечені однорідними активами;

· вказані цінні папери повинні вільно обертатися на фондовому ринку.

· емітентами цінних паперів можуть бути спеціально створене юридичне лице чи сам оригінатор.

В Україні найбільш актуальною проблемою впровадження сек’юритизації банківських активів залишається не розвинути законодавча база. Правове регулювання сек’юритизації активів повинно відповідати правовому урегулюванню питань передачі прав вимог, корпоративного законодавства, законодавства о банкрутстві і цінних паперах, податкового та банківського законодавства. Великої підтримки для розгортання сек’юритизації в Україні є новий закон «Об іпотечних облігаціях», у якому прописаний механізм, що дозволяє отримувати гроші під заставу іпотечних позик. Цей закон дає «зелене світло» проспектам емісії звичайних і структурованих іпотечних облігацій, що є робочими формами фінансового механізму - сек’юритизації активів. Не дивлячись на те, що закон регламентує тільки один вид сек’юритизації - сек’юритизацію іпотечних позик, він має важливе значення у частині апробації накопиченого досвіду в українських умовах. У подальшому, після проведення перших вдало проведених операцій по сек’юритизації пулів іпотечних позик і накопичення необхідного досвіду, можлива розробка та введення в дію закону, який регламентує усі види сек’юритизації, а також внесення поправок у діючі законодавчі акти.

Таким чином, бачимо, що сек’юритизація активів є складним, проте високоефективним механізмом. Зокрема, сек’юритизація активів дає змогу суб’єкту підприємництва (оригінатору) одночасно впорядкувати наявні активи, покращити власні показники та отримати довгостроковий фінансовий ресурс на значно кращих умовах. Використання цієї техніки також забезпечує інвесторам можливість інвестування в недоступні до цього часу активи через придбання цінних паперів з високим рівнем рейтингу. Водночас завдяки сек’юритизації активів для економічних суб’єктів, власний рейтинг яких не відповідає інвестиційному, відкривається доступ до ринку капіталів та відповідного рефінансування на основі випуску цінних паперів, забезпечених активами, проспекту емісії яких рейтингові агентства надають рейтинг значно вищого рівня. Таким чином, сек’юритизація активів забезпечує взаємну диверсифікацію як для інвесторів, так і для оригінаторів.

Наслідки проведення операцій сек’юритизації здебільшого є позитивними для суб’єктів економіки. Негативність в основному полягає у складності та дорожнечі реалізації операцій із сек’юритизації.

Література:

1. Райзберг Б.А., Лазовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словар. – Инфра-М, - 2006. – Режим доступу: «http://slovari.yandex.ru»

2. Наумов Д.. Сек’юритизація – інноваційний фінансовий механізм// Банківська справа. – 2009. -№1. – С.65-83.

3. Ковалев А. Секъюритизация - финансовая инновация в Украине// Финансовый Директор (Електронний ресурс) – Режим доступу: «http://gaap.ru/biblio/investment»