Кучеренко Дмитрий Викторович

Донецкий национальній университет економіки і торгівлі імені Михаіла Туган-Барановського

Недоліки господарського законодавства України у сфері банкрутства.

Формування економіки України в напрямі ринкових відносин створило невідомий у часи планової єкономіки інститут банкрутства. За своєю суттєвістю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід'ємною частиною ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби.

У процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, поширились факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та вчинення незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність цієї проблеми.

Державна статистика свідчить, що з часу набрання чинності Закону України «Про банкрутство» (1992 р.) через процедуру банкрутства пройшло понад 80 тис. підприємств.

Починаючи з 1999 р., кількість справ про банкрутство почала зменшуватися. Цьому перш за все сприяла зміна у законодавсгні, а саме: прийняття Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який кардинально змінив процедуру банкрутства.

Однак факти банкрутства не зменьшилися і неплатоспроможними стають як маленькі, так і великі підприємтсва. Переважну більшість їх умисно доводять до банкрутства і виручені від цієї процедури кошти не надходять до бюджету України [1,139-140].

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є однією з причин неврегульованості законодавства і містить ряд суперечностей. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є лише неспроможність підприємства розрахуватись із боргами в якийсь конкретний момент, і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, як неплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.

Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання кількості порушень законодавства свідчить і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів. Виявляється що справи щодо цих злочинів до суду майже не доходять і закриваються на стадії досудового слідства. За фіктивне банкрутво, починаючи з 2000 р., засуджено (за вироками, які набрали чинності) лише чотири особи, а за доведення до банкрутства (ст. 21.9 КК України) не засуджено жодної[2]. Більш ніж 75 % злочинів приховуються суб'єктами підприємницької діяльності під виглядом цивільних правовідносин.

На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливають розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і господарського права [1, 141]. Так, згідно зі статтями 218-221 КК України великою матеріальною шкодою вважається сума, яка в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто сума понад 8,5 тис. грн. Водночас справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Різниця у наведених взаємопов'язаних показниках перевищує 10 разів. Така неузгодженість дає підстави не вважати злочином випадок, коли заява не є підставою для порушення справи про банкрутство.

Також негативною є недостатня законодавча урегульованість діяльності арбітражних керуючих та відсутність системного аналізу стану справ у цій сфері створюють умови для порушення закону та зловживань при проведенні процедур банкрутства, упередженості дій арбітражних керуючих на користь окремих кредиторів. Це сприяло поширенню фактів хабарництва, зловживання службовим становищем при заниженні оцінки та незаконній передачі майна, умисне невиконання рішень суду, порушення процедур продажу майнових комплексів.

Аналіз справ про банкрутство свідчить, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори. Зловживання з боку боржників полягають у тому, що вони намагаються ухилитися від оплати своїх грошових заобов'язаиь, при цьому вдаються до умисних, фіктивних банкрутств, зменшують конкурсну масу.

Судово-слідча практики свідчить, що найчастіше при банкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх пасивів на підприємстві-боржнику з метою збільшення його неплатоспроможності та виведення його активів на новостворене підприємство ще до початку процедури банкрутства. Дані схеми реалізуються, за допомогою передачі майна (підприємства-боржника в статутні капітали новостворених юридичних осіб в обмін на отриманая неадекватної частки участі (акцій) у них; за рахунок погашення заборгованості за будь-якими зобов'язаннями перед конкретним кредитором, де розмір вимог кредитора значно завищується у порівнянні з основним боргом; за договорами про надання послуг нематеріального характеру маркетингових, консалтингових, юридичних тощо; у заставу в разі, коли вартість заставного майна значно перевищує суму основного зобов'язання, забезпеченого заставою; підприємства-боржника за неіснуючою заборгованістю по орендній платі, або безоплатна передача майна у вигляді надання допомоги, дарування тощо), прямого продажу майна підприємства-боржника за заниженою ціною, прийняття хибних управлінських рішень у сфері управління виробництвом, фальсифікації документів.

Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнуть не одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи незаконно довести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано низькою ціною скупити його активи, тобто прагнуть до переділу власності.

Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторів є такі:

· використання банкрутства як інструмента у корпоративній конкуренції. Так, інвестор, скупивши борги підприємства і вибравши найсприятливіший момент, може ініціювати процедуру банкрутства та призначити свого арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника;

· штучне збільшення заборгованості та ініціювання процесів банкрутства з метою придбання у подальшому майна.

Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й інші махінації як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону: фальсифікація документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо.

Незначну кількість кримінальних справ, пов'язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити рядом причин:. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 КК України. По-друге, у деяких випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через незначний досвід практичної роботи, брак правових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень правової захищеності економічних відносин, значну латентність серед злочинів економічної спрямованості, недосконалість законодавчої бази у сфері банкрутства та відсутність чіткої судової правозастосовної практики по цих злочинах.

Зазначені норми КК України не повною мірою застосовуються також через несвоєчасне реагування господарських судів на ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді ними справ, пов'язаних з банкрутством, і передачі інформації до правоохоронних органів.

Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні можна було б продовжувати. Але й наведеног достатньо, щоб дійти висновку, що наявна законодавча база не є досконалою і застосування її норм не сприяє підвищенню ефективної протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб'єктів господарювання до банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.

Література:

І. Гега П. Т Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. - 2004. - № 10.

2. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К .: Атіка; Академія ; Ельга-Н, 2001. - С. 373.