Економіка/3.Фінансові відносини

 

Сафонова Ю.П., Рябко А.В.

Науковий керівник Руденко В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут (КНТЕУ)

Проблеми санації підприємств України в умовах світової фінансової кризи

 

Санація є однією з форм фінан­сового оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Зако­нодавством України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство.

 Практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, то перед­бачений Законом порядок виявлення інвесторів, на жаль, не завжди сприяє по­зитивному результату. Проблема полягає, насамперед, втому, що інвестори, не маючи інформації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються з заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв'язку з банкрутством. У таких умовах за відсутності пропозицій ін­весторів господарський суд стає перед необхідністю визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура має застосовуватись лише втих випадках, коли відновлення платоспроможнос­ті підприємства-боржника є неможливим. Одним з проблемних є питання, по­в'язане зі строком проведення санації. У випадках, коли проводиться санація підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, план санації має буди погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном. Судова практика свідчить, що погодження планів санації Фондом державного майна України займає досить тривалий час. За таких умов, період позапланової санації триває 4-6 місяців, а в окремих випадках - ще дов­ше. У зв'язку з цим значна частина часу, відведеного законом на проведення процедури санації, фактично має бути витрачена надії, пов'язані з підготовкою та затвердженням плану санації. Такі підготовчі дії, очевидно, не є власне сана­цією, тобто системою заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-госпо­дарського становища боржника.

Значні проблеми у практичній діяльності з проведення санації - пов'яза­ні з недостатньою правовою регламентацією можливих заходів з відновлення

платоспроможності підприємства-боржника та набуття інвестором права власності на майно боржника.

Вагомий внесок у дослідження питань санації належить таким ученим, як А. Бланк, Б. Бокенфорде, С. Довбня, Д.Долюк, О. Копилюк, М. Коваленко, Н. Лобанова, О. Мор-гунець, А. Сокіл, О. Терещенко, М. Титов, Е. Уткін, Е. Шимке, А. Штангрет, О. Щербина та інші. Однак дані дослід­ження стосуються тільки окремих аспектів розглянутої проблеми.

У стані розглянуто проблеми, пов'язані з виявленням інвесто­рів у процесі проведення судової санації підприємств-боржників та обгрунтова­но необхідність законодавчого закріплення збільшення строків судової санації й розширення регламентації реорганізаційних процедур у процесі санації.

Останнім часом в Україні важливого значення набувають питания виявлення інвестора та залу­чення його до проведення санації. Законом передбачено, що виявлення інвес­тора, як і виявлення кредиторів, проводиться шляхом публікації оголошення в офіційних друкованих органах про порушення справи у зв'язку з банкрутством. Заява інвестора з пропозицією взяти участь в санації боржника подається арбіт­ражному керуючому — розпоряднику майна боржника. Комітет кредиторів підприємства-боржника розглядає заяву інвестора з пропозиціями щодо санації та приймає рішення про вибір інвестора. На підставі рішення комітету кредиторів господарський суд виносить ухвалу про запровадження процедури санації. Практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, що передбачений за­коном порядок виявлення інвесторів, на жаль, не завжди сприяє позитивному результату. Проблема полягає насамперед в тому що інвестори, не маючи ін­формації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються із заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв'язку з банкрутством. За таких умов, при відсутності пропозицій інвесторів господарський суд стає перед питанням необхідності визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процеду­ра, як одна з альтернатив процедури санації, має застосовуватись лише в тих ви­падках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є не­можливим. Тому господарський суд, враховуючи можливість фінансового оз­доровлення боржника може продовжити процедуру розпоряд­ження майном боржника та зобов'язати боржника й розпорядника його майна опублікувати оголошення про виявлення інвестора підприємства-боржника

У процесі впровадження санації перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують чи позбавляють йото можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності. Насамперед, дані проблеми пов'язані з особами, які беруть участь у процесі оздоровлення підприємства, а також нечітко обкресленими часовими межами здійснення процедури.

Тривалість процедури санації - 12 місяців і може бути подовжена не більш ніж на 6 місяців. Основним документом, який регламентує процедуру, є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Скликати його керуючий санацією зобов'язаний у чоти­ритисячний термін з дня впровадження процедури санації. Однак терміни підготовки і схвалення плану санації є занадто тривалими. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протя­гом тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження.

Разом з тим арбітражний керуючий може відмовитися від невигідних угол тільки в тримісячний термін. У результаті таких дій виникають збитки, які повинні відображатися в плані санації і сплачуватися за рахунок додаткових джерел фінансування. Однак про інвестування не може бути й мови, якщо сума збитку, яка піддягає оплаті контрагентам, перевищує суму коштів реєстрових кредиторів.

Також через те, що керуючий санацією може здійснювати угоди з розпо­рядження майном, може виникнути ситуація, яку прийнято називати «банк­рутством банкрута», коли боржник не в змозі виконані зобов'язання, що ви­никли в процесі зовнішнього керування.

У ході аналізу особливе місце повинне приділятися структурі дебіторської заборгованості та її характеру з метою можливості погашення частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний механізм необхідно використовувати в процедурі санації, оскільки на практиці у підприємств існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство свого кредитора.

У даному випадку головну роль повинна відігравати система контролінгу, яка надає всю необхідну інформацію з тією метою, щоб не знижувалася плато­спроможність підприємства, це також допомагає підтримувати рівновагу між інтересами кредиторів і боржника.

Важливо враховувати також той факт, що при ухваленні рішення про са­націю, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники. Парадокс у тому, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства. Таке становище призводить то того, що банкрутство найчастіше використовується як інструменту бороть­бі за вплив на великому підприємстві, спосіб заволодіти частиною власності, не витрачаючи при цьому коштів.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у процесі мобілі­зації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств: зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування виробничо-технічних санаційних захотів, кошти кредиторів у формі пролонгації тер­мінів сплати заборгованості тощо.

Відновлення платоспроможності відбувається за рахунок залучення засо­бів:

1. Інвесторів, які беруть на себе виконання зобов'язань ком­панії перед кредиторами: вітчизняні чи іноземні приватні компанії, держава.

2. Третіх осіб, які надають забезпечення виконання зобов'язань компанії перед кредиторами (гарантійний лист, банківська гарантія тощо): банки, при­ватні компанії, держава.

Здійснення подібних заходів дозволить компанії зменшити обсяг зобов'я­зань перед кредиторами або знизити ризик їхнього невиконання. Однак зако­нодавством не передбачена зміна кредитора в процедурі банкрутства (зокре­ма, санації), що в низці випадків значно ускладнює здійснення цієї процеду­ри.

Таким чином, основною ідеєю санації є фінансове оздоровлення підпри­ємства, ліквідація ж передбачена тільки в тому випадку, коли в підприємства вже немає шансів відновити свою платоспроможність, а подальше функціону­вання спричиняє тільки зростання боргів.

Запропоновані рекомендації допоможуть удосконалити практичну реалі­зацію процедури фінансового оздоровлення підприємства, підвищити його платоспроможність, знизити рівень «криміналізації» санації і таким чином поліпшити стан національної економіки в цілому.

 

Література:

1. Копилюк О.І., Штангрет A.M. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. по­сібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 168 с.

2. Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. - К.: 1п Юре. 2003. - 440 с.

3. Терещенко 0.0. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. -- К. КНЕУ, 2000. - 412 с.

4.Вечірко І. Особливості проведення процедури санації в Україні// Актуальні проблеми  економіки.-2003.-№11(29).-с.177-182.