К.е.н. Кучин С.П., Карпова
Д.О.
Харківський інститут
фінансів
Українського державного
університету фінансів та міжнародної торгівлі
Міністерства фінансів
України
РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ
В УМОВАХ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ
Проблема розвитку
закладів соціально-культурної сфери в сучасних трансформаційно-кризових умовах
розвитку суспільства є надзвичайно актуальною. Впливаючи на кожну людину,
соціокультурна сфера безпосередньо трансформує загальну систему суспільства.
Трудова діяльність, повсякденне життя людини не можливе без контакту із
об’єктами соціокультурної сфери.
Ще з народження
кожну людину батьки намагаються орієнтувати на загальноприйняті в суспільстві
норми і цінності, залучати до пізнання світу культури і мистецтва. Існує багато
напрямів, за якими людину біологічну можна перетворити на
соціально-адаптованого індивіда, наділити його характером, освіченістю.
Сучасна
фінансово-економічна криза торкнулась багатьох сфер людського життя, не
залишила вона й соціально-культурну сферу, завдавши найболючішого вдару саме
галузям невиробничої сфери. Тому підтримка та розвиток соціально-культурної
сфери повинна відбуватися за безпосередньою участю органів державної влади та
місцевого самоврядування. Пріоритетним повинна стати розробка цільових
державних програм розвитку закладів соціально-культурної сфери. Подібні
програми розробляються відповідними міністерствами, відомствами, їх
підрозділами та, за Конституцією, затверджуються Верховною Радою України [1].
Доволі складна проблема еклектичності соціальних та економічних цілей
діяльності підприємств, організацій та установ соціально-культурної сфери
вимагає посиленого державного контролю та регулювання діяльності суб’єктів саме
невиробничої сфери.
В XX та XXI ст.ст.
одним з актуальних напрямів розвитку економічної науки став та залишається
інституціоналізм. Для нього характерне дослідження широкого спектру факторів,
що впливають на функціонування ринкового механізму.
Інституціоналістів
цікавить функціонування реальних інститутів (інституцій) і їхня еволюція під
впливом соціологічних, політичних, соціально-психологічних, технологічних
факторів. Поняття "інститут" включає при цьому не тільки різного роду
організації (корпорації, торгово-промислові асоціації, профспілки, союзи
споживачів, державу та її підрозділи), але і правові норми, звичаї, стереотипи
поведінки і мислення.
В центрі уваги
інституціоналістів залишається проблема влади, пов'язана з концентрацією
виробництва і капіталу, а також контролю і управління [7]. Ця проблема
розглядається як у відношенні великих корпорацій, так і стосовно до держави.
Інституціоналізм розвиває тезу про перетворення посткапіталістичного суспільства
у соціалізовану систему, де замість приватнопідприємницького "духу
новаторства" панує "обережність корпоративізму", а багато
суспільних функцій віддані державній бюрократії. Виявляючи суперечливий
характер подібної трансформації, поглиблення розриву між можливостями
технічного прогресу і погіршенням економічних умов існування суспільства,
інституціоналісти підкреслюють особливу важливість державного контролю за цим
процесом.
Окрема увага
приділяється дослідженню розвитку соціальної економіки. Соціальна економіка –
це система господарювання, в основі якої знаходиться забезпечення соціально
орієнтованого економічного зростання у взаємозв’язку з економічно орієнтованим
соціальним розвитком [6]. Суб’єкти соціальної економіки – це носії економічних
взаємин, об’єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує
розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною
[1].
Розвиток будь-якого суспільства багато в чому
здійснюється за рахунок розвитку соціальних інститутів. Один із критеріїв зрілості суспільства –
різноманіття і розвиненість існуючих у ньому соціальних інститутів, здатних
надійно, стійко, на професійному рівні задовольняти різноманітні потреби
індивідів і соціальних груп і ефективно регулювати їхню поведінку [5].
Стабільна сукупність символів, вірувань, цінностей, норм,
ролей і статусів, що управляє конкретною сферою соціального життя (сім'я,
релігія, освіта, економіка, управління) впливає на всю сукупність
соціально-економічних відносин в суспільстві. Таким чином, соціальні інститути
допомагають вирішувати життєво важливі проблеми великій кількості людей [3]. Наприклад, закохавшись, люди вдаються
до допомого інституту шлюбу та родини, захворівши – до інституту охорони
здоров’я. Законний порядок забезпечують структури держави, уряду. У найширшому
розумінні всі економічні фактори є залежними від людських мотивів, мотивацій та
відповідних цим мотиваціям рішень, що реалізуються в соціоекономічній поведінці
людей [4].
Інститути одночасно виступають і інструментами соціального
контролю, тому що завдяки своєму нормативного характеру змушують людей
підкорятися прийнятим нормам і дотримувати відповідну дисципліну. Тому інститут розуміється як сукупність
норм і зразків поведінки. Тому можна зробити висновок, що без
соціальних інститутів задоволення найважливіших життєвих потреб суспільства не
може здійснюватися.
Суспільство не може існувати, якщо не буде постійно
поповнюватися новими поколіннями людей, набувати кошти для існування, здобувати
нові знання і передавати їх наступним поколінням, займатися вирішенням духовних
питань.
Таким чином, соціально-культурна складова розвитку людини
є одним з пріоритетних напрямів формування суспільства, що забезпечує його
сталий, гармонійний розвиток, який потребує активного державного регулювання та
підтримки з боку державних органів управляння та місцевого самоврядування.
Список використаних джерел та літератури
1.
Конституція України [Електронний ресурс]. – К.:
CD-видавництво "Інфодиск", 2009. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM):
кольор.; 12 см. – Назва з "Законодавство".
2.
Бєляєв О.О., Диба М.І., Кириленко В.І., Комяков О.М.,
Сінельник О.В. Соціальна економіка: Навч. посібник / О.О. Бєляєв,
М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник /
Київський національний економічний університет. – К.: КНЕУ, 2005. – 196с. –
Бібліогр.: с. 191-193.
6.
Орел Є.М. Соціальна економіка: методичні матеріали. Для студентів
факультету економічних наук. Спеціальність "Економічна теорія" / Орел Є.М. – К.: НаУКМА, 2005. – 47 с.