к.е.н. Нетудитхата К.Л.

Чорноморський державний університеті ім.. П.Могили

ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Розвиток економічних перетворень в країні, а також спрямування України до інтеграції у світову ринкову економіку передбачає підвищення інноваційної активності в усіх сферах народного господарства. Це визначає необхідність формування інституційних передумов розвитку та активізації інноваційних процесів: ринку інновацій, власності господарюючих суб’єктів, відповідної інфраструктури.

Специфіка інноваційної діяльності (ІД) полягає в тому, що вона виконує економічні функції: включає у комерційний та некомерційний обмін науково-технічні досягнення, сприяє розповсюдженню виробничого досвіду на національному та міжнародному рівнях. Комерційний обмін здійснюється на ринку інновацій, який виступає сукупністю організаційно-економічних відносин, виникаючих у процесі обміну результатами інноваційної діяльності та погодження інтересів його учасників за цінами, термінами та масштабами такого обміну.

Формування комерційного обміну об’єктами ІД стало закономірним результатом історичного розвитку, який привів до розповсюдження всеохоплюючого характеру товарного виробництва на інноваційну сферу.

Специфіка інноваційної діяльності визначає двоїсту роль її суб’єктів, які виступають споживачами (покупцями) та виробниками (продавцями). Особливістю об’єктів ІД є те, що вони створюються, як правило, в одній кількості, що не дозволяє порівнювати з суспільно необхідною працею робочий час конкретного суб’єкта ІД. Оскільки об’єкти відрізняються новизною та носять індивідуальний характер, на них не можливо встановити ціни, що прив’язані до величини суспільних витрат на створення продукту. У даному випадку стає доцільним для визначення базової ціни використовувати аналіз верхніх та нижніх меж коливання цін на продукт ІД, які є прийнятними для продавця та покупця. Ціна першого складається із суми витрат та звичайного прибутку на продукцію інноваційного характеру. Ціна другого визначається як різниця між доходом, який буде отримано від використання продукту ІД у виробництві, та витратами, що пов’язані з його використанням.

Результати аналізу розвитку ринку інновацій в Україні свідчать про низький рівень інноваційної активності підприємств (табл.1). Показники залишаються не високими, крім того, мають тенденцію до погіршення. Слід також вказати щодо низького рівня розвитку патентів і ліцензій. Основними формами придбання нових технологій у більшості підприємств є покупка нового устаткування та використання результатів контрактних і сумісних НДДКР. Витрати на інновації по вітчизняним підприємствам незалежно від форм власності не перевищують 2% загальних витрат, що свідчить про крайнє слабку фінансову базу ринку інновацій. Більшість споживачів по різним причинам не готові приймати участь в активації попиту на продукти ІД. В цих умовах реальна підтримка вітчизняних конкурентних видів продукції і критичних технологій дозволить перерозподілити внутрішні ресурси на виготовлення товарів більш високих технологічних укладів.

Таблиця 1

Динаміка рівня інноваційної активності підприємств

Показник	2007	2008	2009	Росія	ЄС-25
Частка інноваційної продукції у реалізованій,%	6,7	5,9	4,8	5,5	25-30
Частка витрат на технологічні інновації у загальному обсязі реалізованої продукції,%	1,5	1,3	1,2	1,2	2,5
Питома вага промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю,%	14,2	13,0	12,8	10,8	60-80

Джерело: [1, 2, 3]

Значення проблеми власності на продукти ІД зростає у зв’язку із розвитком ринкових відносин взагалі та формуванням ринку інновацій, зокрема. Має місце слабка спеціалізація прав власності в економіці України, що впливає і на відносини в інноваційній сфері. Створення діючого інституційного середовища дозволило б власникам продуктів ІД ефективно реалізовувати права власності.

Враховуючи той факт, що відносини власності визначають у ринковій економіці товарну форму інноваційного продукту, то без специфікації (визначення) прав власності на інноваційний продукт не можливо забезпечити стійке економічне середовище, яке б дозволило зменшити невизначеність та сформувати у агентів стабільні очікування відносно того, що вони можуть отримати в результаті своїх дій і на що вони можуть розраховувати у відношеннях з іншими агентами.

Відсутність розвинутих відносин власності в ІД приводить до того, що результати отримують не ті, хто приймає у ній участь, а треті особи. При цьому не дораховуються або витрати, або вигоди, які перетворюються у зовнішні екстернальні ефекти. Розподіл ресурсів, які використовуються в інноваційній сфері, стає неефективним. Зменшення екстерналій передбачає формування нових прав власності в тих областях цієї діяльності, де вони не були встановлені.

До особливостей відносин та прав власності в інноваційній сфері слід віднести: рухомість, „неформалізованість”, які пов’язані з присвоєнням, відчуженням, розпорядженням інноваційного продукту; права власності не чітко визначено, що стосується не тільки формальної, але і змістовної сторони, через що між організаційно-інституційними суб’єктами відносин власності відсутні точний розподіл прав та обов’язків; формування відносин та прав власності відбувається при значній інерційності в господарській та правовій сфері; безперервні якісні зміни у відношеннях власності та невизначеність прав визначають значну роль інституційних та суб’єктивних факторів у формуванні сучасних відносин власності в інноваційній сфері.

Формування зовнішніх умов господарювання для інноваційних організацій є задачею інноваційної інфраструктури. Під нею розуміється комплекс організаційно-економічних інститутів, які безпосередньо забезпечують умови здійснення інноваційних процесів господарюючими суб’єктами на основі принципів економічної ефективності. Всі організації, які відносяться до інноваційної інфраструктури, находяться у певному технологічному та економічному зв’язку, який виражає єдність етапів інноваційної діяльності.

Сьогодні в Україні поряд з інноваційними організаціями формується інноваційна інфраструктура, її окремі функції здійснюють різні інститути ринкової інфраструктури, такі як інвестиційні фонди, банки, бізнес-інкубатори, економічні асоціації та ФПГ, які пов’язані із впровадженням науково-технічних нововведень.

Складовою частиною інноваційної інфраструктури повинен бути інформаційно-технологічний комплекс, який здатний координувати діяльність інноваційних організацій, здійснювати експертизу проектів за пріоритетними напрямами НДР та інноваційної діяльності, забезпечувати якісне ведення вітчизняних баз даних. Хоча, окремі елементи комплексу сьогодні існують в Україні, але функціонально вони розбалансовані. Сьогодні вкрай необхідно підвищити ефективність роботи технологічних парків, інкубаторів, інноваційних центів, завдяки яким можна забезпечити реалізацію стратегії стимулювання економічного зростання.

Література:

1. Інноваційно-технологічний розвиток України: стан, проблеми, стратегічні перспективи. Аналітичні матеріали до Парламентських слухань [Л.І. Федулова, Ю.М. Бажал, І.А. Шовкун та ін.] / за ред. Л.І. Федулової, Г.О. Андрущука. – К.: Ін-т екон. та прогнозував. НАН України, 2009. – 196 с.

2. Наукова та науково-технічна діяльність (1990-2009рр.) // http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Индикаторы инновационной деятельности: 2009. Статистический сборник. – Москва: ГУ-ВШЭ, 2009. – 488с.