Баріда Надія Петрівна

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Україна

Банківська акредитація незалежних оцінювачів майна: проблеми та перспективи

Згідно із Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» при передачі майна під заставу, обов’язково має проводитися його оцінка незалежними експертами – професійними оцінювачами [1].

З ціллю забезпечення об’єктивності оцінки застави банки обирають професійних оцінювачів, проводячи їх акредитацію, а також злучають оцінювачів на постійну роботу, створюючи спеціальні підрозділи в межах департаментів чи управлінь кредитним ризиком.

Акредитація незалежних оцінювачів майна – це процедура встановлення ділових відносин між банком та суб'єктами оціночної діяльності. У процесі акредитації банк документально засвідчує компетентність суб'єкта оціночної діяльності та його право здійснювати оцінку застави для банку.

Слід наголосити, що банку оцінювач цікавий як добросовісний та професійний партнер, який спроможний взяти на себе відповідальність за результати своєї роботи. Адже банк повинен бути впевнений у тому, що ринкова вартість майна, що зафіксована оцінювачем у звіті про оцінку, адекватна ринку та може слугувати надійним орієнтиром при прийнятті кредитного рішення.

Акредитація оцінювачів в банках України не регламентується жодним нормативно-правовим документом, а тому незалежні оцінювачі часто таку процедуру розцінюють штучним інструментом обмеження вільної конкуренції на ринку фінансових послуг, оскільки банк змушує клієнта звертатися до визначеного суб’єкта оціночної діяльності (звіти інших у банку просто можуть не прийняти).

Ми вважаємо, що думка незалежних оцінювачів про акредитацію необґрунтована адже банк, видаючи кредит стикається із ризиками його неповернення і часто в умовах неплатоспроможності позичальника, застава є єдиним джерелом погашення кредиту. Тому об’єктивність ринкової вартості застави для банку, це важливий інструмент хеджування кредитного ризику.

Російській практиці банківського кредитування, питання відповідальності оцінювачів за об’єктивність визначення ринкової вартості застави, дещо врегульовано законодавчою нормою щодо обов’язкового страхуванням оціночної діяльності. В Україні ризики непрофесійної діяльності оцінювачів, у разі дефолту по кредитній угоді, можуть суттєво підвищити кредитний ризик банку. А тому, процедура банківської акредитації незалежних оцінювачів у вітчизняних умовах, має практичне значення.

На сьогоднішній день акредитація оцінювачів в банках України законодавчо не врегульована. Не існує оголошених ринку чітких правил та умов її проведення.

Як правило, у процесі вибору суб'єктів оціночної діяльності, акредитації і роботи з ними беруть участь такі підрозділи банку − управління ризиками, юридичне управління, служба безпеки, а також підрозділи і установи банку, які забезпечують кредитування. Управління ризиками ініціює та супроводжує процес акредитації, подає пропозиції щодо акредитації на розгляд Правління банку, рецензує незалежні оцінки суб’єктів оціночної діяльності. На юридичне управління покладається правова експертиза документів суб’єктів оціночної діяльності, а на службу безпеки – експертиза документів їх господарської діяльності та ділової репутації.

Процедуру акредитації можна розділити на три етапи:

На першому етапі здійснюється опитування філій банку та саморегулівної організації оцінювачів на предмет виявлення компаній, рекомендованих ними для участі в акредитації. На підставі поданих кандидатур формується перелік компаній – потенційних учасників акредитації. Проводиться анкетування рекомендованих компаній з метою отримання необхідної інформації. Зі складеного переліку вибираються оцінювачі, які задовольняють умовам отримання акредитації.

На другому етапі банк організує і проводить атестаційне тестування фахівців-оцінювачів, які представляють відібрані на першому етапі компанії. Результати тестування та інші показники діяльності компаній оцінюються по бальній системі. Відбираються ті оцінювачі, що набрали найбільшу суму балів.

На третьому етапі здійснюється документальна перевірка оцінювачів, що пройшли другий етап, у тому числі перевіряється їх репутація. Таким чином, визначаються оцінювачі, що пройшли акредитацію.

Банківська акредитація оціночних компаній здійснюється за певними критеріями.

Єдиної думки щодо переліку критеріїв акредитації немає, але найбільш поширеними є наступні: досвід роботи, ділова активність та професійні якості; досвід співпраці з кредитними установами; репутація оцінювача; страхування професійної відповідальності; рівень матеріально-технічної бази оціночної компанії; наявність доступу до інформаційних баз даних, наявність власних баз даних; спеціалізація оцінювачів; вартість послуг [2].

В результаті акредитації банки формують списки компаній, звіти про оцінку предмета застави яких приймаються даним банком.

Разом з тим, в міру розвитку кредитних відносин, з ціллю мінімізації кредитного ризику банку, комерційним банкам доцільно створювати та розвивати власні підрозділи, де працюють оцінювачі. Адже тільки професійні оцінювачі можуть: по-перше, перевірити правильність та достовірність звіту про оцінку майна з ціллю застави; по - друге, оперативно і грамотно визначити оптимальний вид забезпечення виходячи із терміну потенційного кредиту та вартісно-утворюючих факторів пропонованої застави; по - третє, здійснювати переоцінку вартості застави з ціллю моніторингу заставної вартості та коригування сформованих резервів під кредитні ризики; по – четверте, проводити переоцінку вартості застави з ціллю її повторної застави при рефінансуванні НБУ.

Література

1.Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». –К., 2001рік, № 2658-III;

2. Оценка для целей залога: теория, практика, рекомендации/М.А.Федотова, В.Ю.Рослов, О.Н. Щербакова, А.И. Мышанов. - М.: Финансы и статистика, 2008.- 384с.