ризикові риси ринку праці україни

Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

Низький рівень участі населення на ринку праці здійснює негативний вплив на якісні характеристики трудового потенціалу та конкурентоспроможність країни на глобальних ринках. Основними причинами низької економічної активності населення Україні є вузький вибір сфер застосування праці внаслідок відсутності структурних реформ в економіці, низька оплата праці, необґрунтовано низький пенсійний вік для жінок, розгалужена система дострокових пенсій та поширеність зайнятості в несприятливих та шкідливих умовах, недостатність заходів щодо гармонійного поєднання сімейних і трудових обов'язків, а також поширення серед певних прошарків населення утриманських настроїв та психології неробства.

Деформації професійно-кваліфікаційної структури зайнятості (зокрема, велика частка представників найпростіших професій та високий рівень участі у неформальному секторі) зумовлені відсутністю ефективних процесів реструктуризації, превалюванням низько технологічних виробництв та низькопродуктивних секторів економіки.

Збільшення обсягів безробіття та вимушеної неповної зайнятості у 2008 – 2010рр. пов'язане зі скороченням потреби в робочій силі під впливом фінансово-економічної кризи. Наростання негативних очікувань з боку виробників проявилося в скороченні кількості заявлених у державній службі зайнятості вакансій, що значно ускладнило працевлаштування безробітних.

Погіршення стану соціально-трудових відносин найбільшою мірою виявляється в порушеннях трудових прав працівників, зокрема, нереалізованості гарантій захисту зайнятості, зниженні розміру та/або накопиченні заборгованості з заробітної плати.

Ситуація ускладнюється слабким рівнем соціального діалогу на всіх рівнях, неструктурованістю представницьких органів його учасників (особливо з боку роботодавців), відсутністю традицій та не сформованістю інститутів громадського суспільства.

Використання переважно пасивної політики на ринку праці зумовлює концентрацію зусиль та фінансових ресурсів на наданні допомоги з безробіття. Однак значно далекогляднішою є політика здійснення активних заходів, спрямованих на розширення можливостей зайнятості та протидію зростанню безробіття, підвищення конкурентоспроможності уразливих категорій населення, реабілітацію громадян, які мали тривалу перерву в роботі тощо.

На сучасному етапі розвитку в площині життєвого рівня населення існує ряд ризиків, які загрожують перейти в ранг загальнодержавної проблеми, і, унаслідок цього, нести в собі загрозу соціальній стабільності. Серед них можна виділити такі основні ризики: відносної та абсолютної бідності; надмірної диференціації населення за рівнем матеріального становища; масштабної деривації щодо житлових умов населення.

Ризик бідності посідає особливу позицію, оскільки виступає як специфічний узагальнюючий ризик, що загрожує, з одного боку, кожній людині з точки зору втрати нею можливостей цивілізованого існування, а з іншого - суспільству в цілому.

Існування абсолютної бідності в цивілізованому суспільстві (як неспроможності задоволення базових потреб людини), особливо гострих її проявів, можна розглядати як неприродний соціальний ризик, що несе небезпеку для всього суспільства і має бути зведений до нульового значення.

Динаміка бідності впродовж 2002-2007 рр. свідчила про успішне викорінення такого явища, як абсолютна бідність - до того ж за міжнародними та національними критеріями. Проте унаслідок кризи ця проблема знову може вийти на одне з центральних місць, оскільки ми спостерігаємо зниження купівельної спроможності державних мінімальних соціальних гарантій. Отже, контингент утримувачів доходів на рівні мінімальних гарантій стає першою потенційною групою з надвисокими ризиками абсолютної бідності. У разі дальшого розгортання кризи вказана група може поповнюватися безробітними з терміном пошуку роботи понад шість місяців, тими, хто працює за неповним робочим графіком, та контингентами з традиційно високими ризиками бідності (сім'ї з двома та більше дітьми, з дитиною до трьох років).

Відносна бідність, що характеризує розшарування населення (у різних масштабах та формах), за визначенням не може бути ліквідована, але може становити не меншу небезпеку для соціальної стабільності. Отже, необхідно встановлювати соціально небезпечні порогові значення основних індикаторів - рівня та глибини відносної бідності.

Ситуація впродовж 1999-2008 рр. складалася таким чином, що рівень та глибина відносної бідності практично не змінювалися, що свідчить про стабільність нерівності у нижній частині розподілу за будь-яких сценаріїв (у певних межах) розвитку соціально-економічної ситуації.

Реальною загрозою майбутнього розвитку може бути надмірне зволікання з модернізацією системи соціального захисту, а саме: намаганням зберегти залишки минулої системи, яка декларувала принципи повної рівності та всеосяжного піклування і цілком відповідала командно-адміністративній системі господарювання. Подальше нарощування соціальних видатків держави без урахування економічних можливостей, без зміни принципів, пріоритетів, форм та методів надання допомоги загрожуватиме не тільки економічному, але й соціальному розвитку.

Тривалий період радянської історії значно вплинув на формування ціннісних орієнтацій населення. За той час встиг сформуватися тип свідомості, характерними рисами якого є значні патерналістські настанови, великі сподівання населення не на власні сили, а на допомогу з боку держави, звичка до отримання безплатних соціальних послуг (нехай навіть неякісних, але цілком доступних), і водночас - слабка (здебільшого формальна) особиста участь у прийнятті рішень, низька підприємницька активність.

Збереження таких настанов є соціально небезпечним, воно гальмує суспільний прогрес і пригнічує конкурентоспроможність країни.