ЮЛІЯ МОСКАЛЕНКО,

наук. кер. –Урусова З.П.,

Запорізький національний університет

м. Запоріжжя

 

ТРАНСФОРМАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Стан української банківської системи викликає серйозне занепокоєння. Криза загострила ситуацію з доступом до кредитних ресурсів. Значний відтік іноземного капіталу з нашого ринку призвів до складнощів з рефінансуванням заборгованості підприємств, а відсутність платоспроможного попиту, значною мірою з тих же причин, призводить до дуже серйозного зростання простроченої заборгованості, несе загрози банкам і всій економіці в цілому.

Банківський сектор України у функціонально-структурному плані значно неоднорідний — він об’єднує якісно різні інститути, і лише активна структуризація банківської системи дозволить їй справитися з попитом економіки на фінансові послуги та знизити системні ризики. Аналіз структури банківської системи тільки за географічною ознакою показує значну територіальну асиметрію банківської системи України.

Оцінюючи рівень наукової розробленості проблеми, необхідно відзначити, що в даній постановці проблема трансформації банківської системи досліджувалася недостатньо, хоча фрагментарно окремі рішення в цьому плані приймалися. Існує значна кількість публікацій, пов’язаних з управлінням розвитком фінансово-банківської сфери та кредитних відносин.

Світова історія і міжнародна практика організації і функціонування національних кредитних інститутів свідчать, що успішна реалізація стратегічної мети грошово-кредитної політики залежить не стільки від активності окремих великих банків, скільки від функціонування спеціалізованих банків, значного числа кредитних організацій, діяльність яких заснована на принципах взаємності і довіри. В першу чергу йдеться про такі інститути громадянського суспільства, як будівельні товариства Великобританії і кредитні союзи США, народні банки і сільські кооперативи Франції, кредитні кооперативи і будівельно-ощадні асоціації Німеччини, кредитну кооперацію і поштово-ощадні асоціації Японії [2; 3]. Дані кредитні організації, маючи безпосереднє відношення до цінової стабільності і стійкого розвитку реальної економіки, здатні протистояти негативним проявам фінансової або економічної кризи. Так, наприклад, за підсумками 2009 року спеціалізовані банки вийшли з кризи з прибутками, в той час як великі універсальні банки мали збитки [4].

Перші прояви кризи в Україні показали, що основний механізм її розвитку відрізняється від практики розвинених країн. В Україні неминучість розвитку системної кризи була зумовлена механізмами фінансування банків і підприємств, пропозиції грошей, ціноутворення на фінансовому ринку, що склалися у 2000-х роках. Національний банк України емітував гривневі кошти під акумуляцію іноземної валюти в офіційних резервах. Скорочення експортної виручки українських експортерів у результаті падіння світових цін призвело до відносного стиснення грошової маси. Підвищення процентних ставок на світовому фінансовому ринку і обмеження кредитування, призвело до здороження запозичень для українських банків. Це викликало колапс українського міжбанківського кредитного ринку. Високу залежність українського фінансового ринку від зовнішнього фінансування ілюструють статистичні дані. Так, на 1 жовтня 2008 р. зовнішній борг українських банків складав 42,1 млрд дол. (22,5 % ВВП України) [1]. Відсутність в Україні банків світового рівня, низька доступність кредитування для значної частини населення країни, а також підприємств малого і середнього бізнесу, свідчать про необхідність створення банківської системи, що має трирівневу структуру по вертикалі і багатоланкову (залежно від типу фінансових посередників) ієрархічну структуру по горизонталі: перший рівень — державні спеціалізовані банки; другий рівень — комерційні (універсальні та спеціалізовані) та кооперативні банки; третій рівень — установи дрібної кредитної кооперації.

Класифікація рівнів (зверху вниз) банківської системи України проводиться на підставі різноманіття форм кредитних організацій, зростання відсотка залученості населення до процесу управління ресурсною базою кредитних організацій і зниження розміру негативних економічних наслідків від системних ризиків в діяльності кредитних організацій.

У рамках ієрархічної структури банківської системи України, у кредитної установи повинен бути тільки один банк-кореспондент, що знаходиться на вищому рівні банківської системи. В цьому випадку грошові кошти зможуть переміщатися як знизу до верху, так і навпаки, зверху вниз, але не буде руху грошей по горизонталі.

У результаті, з одного боку, рух грошових коштів у банківській системі відбуватиметься в однокомпонентному багаторівневому режимі по рахунках ностро-лоро, а з іншого боку, мультиплікація банківських пасивів, як кредитних ресурсів, селективно працюватиме на всіх рівнях національної економіки (верхньому, середньому і нижньому).

Для ефективного розвитку трирівневої банківської системи України необхідно передбачити: відповідну цій системі нормативно-правову базу регулювання діяльності нових інститутів фінансових посередників (кредитних кооперативів, товариств взаємного кредитування, спеціалізованих банків тощо), які необхідно включити в банківську систему; створення підсистем, супутних становленню і розвитку нових кредитних інститутів в рамках банківської системи України.

 

Список використаної літератури

1. Національний банк України: Сайт в мережі Internet — www.bank.gov.ua

2. www.world-banks.banks-credits.ru/

3. www.prostobankir.com.ua/spravochniki/bankovskie_sistemy

4. Универсальные банки проиграли соревнование моделей // Газета Коммерсанть. — 16.02.2010. — № 27.