Жанна Довгань

кандидат економічних наук, доцент

доцент кафедри банківського менеджменту та обліку

Тернопільський національний економічний університет

Концептуальні напрямки оцінки пливу рівня монетизації економіки на фінансову стійкість банківської системи

За оцінками експертів, сьогодні рівень монетизації української економіки складає 42%, в той час як в промислово розвинених країнах Центральної і Східної Європи цей показник досягає 70-80%. Безумовно, ряд країн мають значно нижчий за Україну рівень монетизації: Росія – 28,98%, Румунія – 26,64%, Білорусь – 16,60%, але, як відомо, в цих країнах широко застосовуються адміністративні методи управління економікою, особливо в Білорусі, що не може не обмежувати можливості розвитку ринкових механізмів і товарно-грошових відносин взагалі. Взагалі підвищення рівня монетизації шляхом оптимізації структури грошової маси через поступове зменшення готівкової компоненти як такої, що обслуговує поточний товарно-грошовий обіг і найменше піддається регулятивному впливу НБУ, має позитивний вплив на забезпечення фінансової стійкості банківської системи. Попит на готівку у ринковій економіці досить точно визначається шляхом співвіднесення обсягів готівки в обігу з ВВП. Так, у промислово розвинених країнах відношення готівки в обігу до ВВП є відносно сталою та маломінливою величиною і коливається в межах 5-7%. В Україні темпи збільшення готівки в обігу випереджають темпи приросту ВВП. Зростання рівня монетизації економіки, з одного боку, відображає зростання попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання та населення, а отже, і рівень розвитку фінансових інституцій, а з іншого – є його передумовою.

Розбалансування економіки України внаслідок демонетизації мало цілий ряд негативних наслідків щодо фінансової стійкості банківської системи, зокрема: підвищився дефіцит внутрішніх інвестиційних ресурсів, спричинений надмірно низькими темпами формування заощаджень; підвищилася вартість грошей на ринку та зростання рівня ринкової процентної ставки; знизився рівень капіталізації банків; деформувалися зовнішньоекономічні зв’язки країни, що обумовило високий рівень доларизації вітчизняної економіки і негативно вплинуло на фінансову стійкість банківської системи; внаслідок зниження поточного платоспроможного попиту поглибилася платіжна криза, що призвело до зниження якості банківських активів і підвищення частки проблемних активів та в цілому суттєво знизило фінансову стійкість банківської системи.

Ремонетизація економіки, як правило, є наслідком демонетизації, яка, в свою чергу, є наслідком гіперінфляції в країні. Ремонетизація за змістом протилежна демонетизації, а отже, заходи з ремонетизації повинні допомогти в переборенні зазначених вище проблем. Основним завданням ремонетизації є відновлення забезпечення економічного обороту грошовою масою. Вирішення цієї задачі можливо за умови, коли темпи збільшення пропозиції грошей (грошової маси) на протязі певного періоду будуть випереджати темпи збільшення фізичних обсягів виробництва (реального ВВП) та рівня цін (інфляції).

В ході ремонетизації економіки покращуються передумови для розвитку економіки в цілому та для банківської сфери зокрема. Позитивні наслідки проведення зазначеної політики з точки зору забезпечення фінансової стійкості банківської системи полягають у наступному: Адекватне збільшення запасів реальних грошей у економічних суб’єктів; збільшення поточного платоспроможного попиту на всіх товарних ринках, яке стимулює збільшення виробництва товарі споживчого та інвестиційного призначення; збільшення грошових заощаджень фізичних і юридичних осіб, яке спричиняє нарощування попиту на фінансові послуги на грошовому ринку; нарощування розподільчих грошових потоків через фіскально-бюджетну систему, що покращує забезпечення невиробничих потреб суспільства, які не можуть фінансуватись приватним бізнесом; розширення сфери використання та підвищення якості товарно-грошових відносин; покращення якості активів банків (зниження частки проблемних активів); покращення якості ресурсної бази банків (зниження вартості грошей на ринку); нарощування перерозподільних грошових потоків через фінансову систему (банки, страхові, інвестиційні, фінансові та інші компанії)з метою задоволення поточних та інвестиційних потреб економічних суб’єктів, що не можуть бути профінансовані за рахунок власних коштів; підвищення частки вільних резервів у банківській системі; зниження частки готівкових операцій; покращення термінової структури грошової маси (підвищення частки довгих грошей); формування вільних резервів.

Вплив ремонетизації економіки на фінансову стійкість банківської системи проявляється також і у формуванні вільних резервів, адже на макрорівні загальний обсяг банківських резервів визначається загальним обсягом грошової маси в обігу та її структурою. Чим більшою є маса грошей в обігу і чим нижчою – частка в ній готівки, тим вищою є межа формування резервів банків, які слугують ресурсною складовою забезпечення фінансової стійкості банківської системи. Відповідно, на мікрорівні обсяги резервів визначаються результатами кожного окремого банку в мобілізації вільних коштів юридичних та фізичних осіб.

Крім того, рівень монетизації економіки напряму впливає на термінову структуру грошової маси, адже зі зростанням рівня монетизації відбувається зменшення частки готівки та коротких грошей в грошовій масі і відповідно, збільшення довгих грошей. Це має принципове значення для стабільної діяльності банківської системи, причому покращення відбувається в кількісному та якісному форматах. Кількісний формат пов'язаний зі зменшенням частки готівки, що сприяє зростанню грошово-кредитного мультиплікатора, через механізм якого комерційні банки самостійно нарощують пропозицію грошей, створюючи додаткові кредитні ресурси. Якісний формат виникає через збільшення частки довгих грошей в загальній грошовій масі, що сприяє покращенню термінової збалансованості пасивів і активів банків, посиленню їх стабільності, і як наслідок – зростанню рівня надійності банківської системи.

Зазначений вплив обумовлений специфікою обігу «коротких» грошей, адже при низькому рівні монетизації ВВП грошові запаси в економічних суб’єктів є незначними та повинні бути високомобільними, оскільки їх вистачає лише для задоволення потреб першої необхідності, які потребують частих платежів невеликими сумами. За таких умов задоволення інших потреб (особливо – щодо довгострокових вкладень) відкладається у часі через відсутність вільних коштів. Частково проблему використання «коротких» грошей для інвестиційних потреб вирішують банки, які трансформують «короткі» гроші своїх вкладників у «довгі» кредити своїм позичальникам, але така діяльність, по-перше, пов'язана з суттєвими ризиками, а по-друге – обмежена банківськими нормативами. Тому найнадійнішим способом забезпечення інвестиційних потреб економіки є формування запасів «довгих» грошей, що можливо за умови достатньо високого рівня монетизації економіки.

Разом з тим, є підстави стверджувати, що збільшення монетизації економіки активно сприяє і підвищенню капіталізації банків. В умовах, коли рівні банківських відсотків і ризиків знизяться до прийнятного рівня, заощадникам стане не менш вигідно вкладати кошти в капітал банків, ніж на депозити, що, відповідно, забезпечить постійне збільшення капіталу банків.

Таким чином, на основі вищевикладеного можна зробити висновок, що збільшення рівня ремонетизації економіки є важливим економічним індикатором та макроекономічною передумовою підвищення фінансової стійкості банківської системи.