К.е.н., доцент Фаюра Н.Д.,магістрант Хозьбай І.О.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Факторинг як особлива фінансова послуга в Україні

У статті розглянуто різні трактування поняття «факторинг». Наведено нормативні документи, що регламентують факторингову діяльність в нашій країні, та досліджено їхні недоліки. Проаналізовано особливості факторингових операцій, переваги від його використання для постачальника та дебітора.

Ключові слова: факторинг, дебіторська заборгованість, ризики, фактор, обсяг факторингу, факторингові операції, фінансові установи.

Постановка проблеми. Фінансовий ринок України перебуває на стадії становлення, що супроводжується запровадженням нових видів фінансових послуг. Однією з таких послуг, що потребує вивчення та розвитку на фінансовому ринку України, є факторинг. Останнім часом факторинг в нашій країні набуває усе більшої популярності. Адже зі зростанням економіки та ділової активності підприємств зростає і їх потреба в оборотних коштах, необхідних для фінансування поточної діяльності, що потребує залучення додаткового капіталу. За цих умов для підприємств малого та середнього бізнесу оптимальним рішенням може стати факторинг.

Впродовж останніх років в Україні спостерігається значне зростання як обсягів факторингових операцій та кількості факторингових компаній, так і популярності цього виду послуг серед підприємців. Тому метою даної роботи є дослідження поняття факторингу та його особливостей як фінансової послуги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Факторинг в Україні виник, як і в інших країнах світу, в умовах ринкової економіки для забезпечення більш стрімких темпів економічного зростання. Факторинг як послугу сьогодні пропонують як банківські, так і суто фінансові установи, умови яких потребують глибокого аналізу. Серед небагатьох українських учених, що займались дослідженням підходів до визначення терміна “факторинг”, історії його виникнення та економічної сутності, потрібно виділити Ю. Попова, О. Остафіля, Є. Склепового. Варто також відзначити таких іноземних учених, які досліджували питання факторингу: У. Томас, М. Форман, Дж. Гилберт, Ф. Селінджер, М. Бікерс, Ф. Салінберг, А. Івасенко, Є. Голікова та ін.

Формування цілей статті (постановка завдання). Метою статті є:

1) розгляд поняття “факторинг”;

2) визначення нормативних документів, що регулюють факторингову діяльність в Україні;

3) виділення особливості факторингових операцій, переваги від його використання для постачальника та дебітора.

Виклад основного матеріалу. Звертаючись до трактування Н.М.Внукової, факторинг являє собою «різновид торгово-комісійної операції, поєднуваної зткредитуванням обігового капіталу клієнта, включає інкасування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних та валютних ризиків». В класичному розумінні, факторинг є комплексом фінансових послуг, що пропонують клієнту банки або фінансові установи по передачі прав вимоги грошових коштів. Так, наприклад, англійські економісти М. Форман, Дж. Гілберт та Ф. Селінджер визначають “справжній” факторинг як відкриту угоду про повне обслуговування, яке включає фінансування, страхування кредитних ризиків, стягнення боргів та інші послуги без права регресу. Інші види факторингу, на їхню думку, є лише його викривленнями та насправді не можуть вважатися факторингом. Словник сучасної економіки Макміллана визначає факторинг як метод для того, щоб позбутися торговельних боргів шляхом продажу цих боргів фінансовому інституту.

О. Остафіль вважає, що суть факторингу – це перевідступлення боргових прав підприємства іншому суб’єктові, який гарантує платіж, звільняє постачальника від необхідності брати додаткові кредити в банку.

Розглянувши різні підходи до визначення поняття “факторинг”, можна зробити певний висновок, що немає чіткого визначення цієї фінансової послуги. Розробка універсального визначення, на нашу думку, є неможливою, адже факторинг включає багато супровідних фінансових послуг, які можуть змінюватись залежно до вимог ринку та змін законодавства.

У нашій країні проведення факторингових операцій регламентується такими нормативними документами:

1. Цивільним кодексом України: “За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)” [1].

2. Законом України “Про банки і банківську діяльність”: “Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг)” [2].

3. Законом України “Про податок на додану вартість”: “Факторинг – операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору” [3].

4. Господарським кодексом України: “Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі” [1].

5. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” факторинг зараховує до фінансової послуги, тому державне регулювання факторингових компаній здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України [4].

Вищезазначені законодавчі визначення є неузгодженими між собою та суперечливими, тому на нашу думку нижчезазначене визначення є більш доцільним: факторинг – процес перевідступлення банку неоплачених боргових зобов’язань, які виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту та супроводжуються елементами юридичного, страхового, інформаційного та бухгалтерського обслуговування постачальника.

Схема проведення факторингових операцій

Фінансування поставок товару за факторинговою схемою передбачає, що після отримання документів, що підтверджують поставку товарів або вартість наданих послуг фактор виплачує своєму клієнтові від 60 до 90 % від суми платежу. Решту суми банк або фінансова компанія тимчасово утримує у зв’язку з прийняттям на себе ризику непогашення боргу. Боржник (дебітор) одержує письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги та банківські реквізити для проведення оплати. Коли покупець сплачує 100 % вартості за поставлений йому товар або надану послугу, отримана сума перераховується на погашення заборгованості. Фактор перераховує постачальнику різницю між сумою виконаної вимоги та перерахованим фінансуванням за мінусом комісії.

Фінансовий механізм факторингу надає постачальникам принципово нові можливості розвитку, адже на відміну від банківського кредитування та залучення власних коштів, він не обмежений певними сумами.

Перевагами факторингу для постачальника є:

-отримання додаткового фінансування;

-збільшення товарообігу та додатковий прибуток від збільшення обсягу продажу;

-спрощення планування грошового обігу;

-захист від валютних ризиків;

Покупець отримує такі плюси:

-вигідніші умови оплати, які не потребують відволікання грошових коштів у разі передоплати;

-збільшення купівельної спроможності.

Сьогодні 70 компаній України мають право на проведення факторингових операцій, але практично їх реалізують лише близько 20. Однак протягом першого півріччя 2010 року спостерігалась ситуація щодо збільшення обсягів проведення факторингових операцій  саме фінансовими компаніями. Це зумовлено тим, що банки втратили велику кількість коштів через масові невиплати по факторингу (40% клієнтів), який, на відміну від кредитування, є беззаставною послугою.

Станом на 30 червня 2010 в Державному реєстрі фінансових установ містилась інформація про 70 фінансових компаній, які мають право надавати послуги факторингу. Протягом ІІ кварталу 2010 року фінансові компанії уклали 1091 договір факторингу загальним обсягом 2 109,8 млн. грн. і виконали 489 договорів на суму 2 577,8 млн. грн. Діючими на кінець ІІ кварталу 2010 року залишалося 1 275 договорів факторингу. Частка фінансування за рахунок банківських кредитів та позичкових коштів юридичних осіб за ІІ квартал 2010 року становить 85,6% загального обсягу джерел фінансування факторингових послуг, хоча частка банківських кредитів суттєво зменшилася, а частка позичкових коштів юридичних осіб для фінансування факторингу значно зросла. Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій за ІІ квартал 2010 року,  зазначаємо, що питома вага власних коштів зросла більше ніж в 60 разів (до 373,6 млн. грн.) порівняно з аналогічним періодом 2009 рокy [5].

Аналізуючи розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу в ІІ кварталі 2010 року порівняно із ІІ кварталом 2009 року, можемо зробити висновок, що відбувся перерозподіл факторингових операцій за галузями порівняно з аналогічним періодом минулого  року. Найменшу питому вагу з укладених  договорів факторингу за основними галузями мають легка та харчова промисловості, дещо більшу частку займають металургія (1,5%), сфера послуг (2%) та машинобудування  (4%), а найбільшу частку (51,7%) охоплюють «інші» галузі. Протягом ІІ кварталу 2010 року договори факторингу не мали місця в таких галузях, як хімічна, добувна промисловість, транспорт.

Висновок. Факторингові операції можна визначити як гнучкий інструмент в розрахунково-платіжних відносинах покупців та постачальників, який максимально враховує інтереси сторін. Для подальшого розвитку факторингу на вітчизняному ринку необхідне прийняття заходів законодавчо-нормативного характеру стосовно регламентування здійснення факторингових операцій, а саме стосовно факторингових операцій як об'єкту оподаткування ПДВ, а також створення пільгових умов для вже діючих та новостворених фінансових компаній, що надають факторингові послуги в сфері оподаткування. Такі заходи дозволять зменшити вартість факторингових послуг і сприятимуть залученню більшої кількості клієнтів.

Список використаної літератури:

1. Господарський Кодекс України // ВР України вiд 16.01.2003 р. № 436-IV – ст. 350. –(http://zakon.rada.gov.ua). 21

2. Закон України «Про банки на банківську діяльність» вiд 07.12.2000 № 2121-III. zakon.rada.gov.ua

3. Закон України «Про податок на додану вартість» вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР. zakon.rada.gov.ua

4. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // ВР України від 12.07.2001 р. № 2664-III ст.4. – (http:// zakon.rada.gov.ua).

5. Прохорова Ю.В., Терновська М.О. / ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ РИНКУ ФАКТОРИНГУ В УКРАЇНІ / Вісник економіки транспорту і промисловості № 30, 2010. С. 53-56.