Педагогічні науки / 4. Стратегічні напрямки реформування системи освіти

Пахолюк О. І.

Луцький центр професійно-технічної освіти, Україна

Сутність особистісного-орієнтованого навчання

Значна кількість проблем та прогалин у навчанні підростаючого покоління дають підстави сформулювати незаперечний висновок про те, що методи, які застосовуються нині у навчанні, не дають бажаного результату. А отже, постає питання про використання якісно нових методів та технологій у навчанні, які мають ґрунтуватися на механізмах емоційного оцінювання, які повинні апелювати, насамперед, до свідомості та до свідомого, творчого і самостійного ставлення людини до суспільних цінностей, до розкриття її здібностей та самореалізації. Саме широкі можливості для цього дають особистісно-орієнтовані технології.

Поняття «особистісно-орієнтоване» навчання не нове. Воно тісно пов’язане з поняттям «особистісний підхід», який передбачає допомогу учню в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей, становленні самосвідомості, в здійсненні особистісно-значимих і суспільно прийнятних самовизначень, самореалізації, самоутвердження [1, с. 243]. Особистісно-орієнтоване навчання – це континуум навчання, навчально-виховної діяльності, виховання, самовиховання, соціалізації, тобто єдність усіх процесів, що розвивають, пристосовують, формують, «створюють» особистість [2, с. 15]. Воно має такі компоненти: мотиваційний, ціннісний, особистісний, розвивальний (табл. 1).

Таблиця 1

Компоненти особистісно-орієнтованого навчання та їх характеристики

Компоненти	Характеристика
1. Мотиваційний	ефективність навчання залежить від ступеня зацікавленості слухача в здобутті знань; стійку мотивацію до навчання визначає постійна потреба в удосконаленні знань
2. Ціннісний	дозволяє виробити іншу систему цінностей
3. Особистісний	продукує психологічну свободу учня та розвиток і удосконалення особистості
4. Розвивальний	дає можливість розраховувати свої сили і дії, а також розвивати власні творчі ресурси

Метою даного навчання є створення умов для повноцінного виявлення і розвитку особистісних функцій учня. Їх можна визначити таким чином: мотивація (поняття і обґрунтування діяльності); колізії (бачення прихованих протиріч дійсності); опосередкування (до зовнішніх впливів і внутрішніх імпульсів поведінки); критика (до запропонованих зовні цінностей і норм); рефлексія (конструювання і збереження визначеного образа «Я»); смислотворчість (визначення системи життєвих смислів); самореалізація (прагнення пізнати своє «Я»).

Для вивільнення творчого потенціалу учня, створення умов для самоосвіти процес особистісно-орієнтованого навчання повинен включати такі складові (рис. 1):

Рис. 1. Складові особистісно-орієнтованого навчання (розроблено на основі: [3, с. 539])

Таким чином, важливими ознаками особистiсно-орієнтованого навчання є багатоварiативнicть методик, уміння організовувати навчання одночасно на різних рівнях складності.

До учнів варто застосовувати підходи, які допоможуть розвинути у них здатність до набуття моделі професійної компетентності (рис. 2).

Рис. 2. Підходи особистісно-орієнтованого навчання та їх якісні характеристики

В умовах особистісно-орієнтованого навчання викладач отримує іншу роль і функцію в навчальному процесі – більше виступає в ролі організатора самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, компетентного консультанта і помічника; його професійні вміння спрямовані не просто на контроль знань і вмінь учнів, а на діагностику їх діяльності, щоб своєчасно допомогти своїми кваліфікованими діями.

Отже, поняття «особистісно-орієнтоване навчання» є комплексним, що включає підходи й особливості, спрямовані на створення умов для повноцінного виявлення і розвитку індивідуальних рис навчання учня. Крім того, особистісно-орієнтоване навчання учнів покликане створити умови для самоосвіти, саморозвитку, самореалізації. При його реалізації учень із об’єкта перетворюється на суб’єкт діяльності, стає співавтором творчості, а викладач стає співучасником відкриття.

Література:

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.

2. Подмазин С. И. Теория и практика семестрово-блочно-зачётного режима обучения и 12-бального оценивания знаний учащихся / С. И. Подмазин. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 88 с.

3. Борейко Н. Ю. Принцип гуманізації як засіб реалізації особистісно-орієнтованого навчання / Н. Ю. Борейко // Зб. наук. пр. «Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технологічної еліти». – Вип. І (5). – Х.: Харківський політехнічний інститут, 2003. – С. 536-541.