УДК
159.922:316.64:165.242.2
І.V. Dmitrienko
(І.В. Дмитрієнко, Харківській державний педагогічний
університет)
Yu.
N. Dmitrienko (Ю. Дмитрієнко, член-кор МАНЕБ, доктор філософії,
доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського
національного університету імені Тараса Шевченко)
27989
B.C. 1 (27989 РІК ДО НАШОЇ ЕРИ1 )
Українська мова, за відомими
оцінками різних вачених, зокрема директора інституту метафізичних досліджень
«Перехід-ІV», відомого науковця І. Каганця [1],
почала формуватися здавна, останній широкий період становлення та розвитку
котрої як найвищого (за певними характеристиками) циклу соціальної активності
українотериторіальної (україноментальної та/або україномовної, та/або
україноетнічної, та/або українодуховної, та/або україноетичної) правової
свідомості та культури [1], припадає
на 27989 рік до нашої ери,
тобто приблизно 30 000
років тому (ідеї з «Арійськиого стандарту» - Ігора Каганця) з’явилась
праукраїнська правова свідомість та культура. Вона була іншою, але ментальне
правове поле більшою мірою, за проведеними дослідженнями, залишилось, або
щонайменш залишилось його психологічне та ідеолоічне ядро, презентоване у
складових пропорціях історичної та сучасної української правової ідіоми
[2]. Авжеж, виток української правової
свідомості та культури слід починати шукати сами з цього часу. Зазвичай,
українська, точніше українотериторіальна правова свідомість та культура були
зовсім іншими, але правова ментальність мабуть мало змінилась. Так, наприклад,
Ігор Каганець (Ігор Володимирович Каганець (27
березня 1961 р.) —
головний редактор журналу «Перехід ІV»[1],
завідувач Лабораторії психоінформатики Науково-виробничого
Центру з інформаційних проблем територій Iнституту прикладних проблем механіки
і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України)
дорівнює сучасну Україну з людиною, та знепокоюється тим, що у сучасній
Україні її органи й підсистеми організму втратили внутрішню злагодженість,
перестали розуміти один одного і починають конфліктувати. Здебільшого причиною
такого розбалансування стає пошкодження біополя людини. Сучасні методи
лікування якраз і базуються на відновленні складової ментально-правового
біополя — так званого «електромагнітного каркасу людського організму”
(енергетичного каркасу матеріального тіла сучасної української правової
свідомості та культури). Ми підтримуємо його такі погляди на подібність між
окремим людським організмом і біосоціальними організмами правової свідомості та
культури, встановлених багатьма релігійними та різними енергетичними школами
багато тисячоліть тому. Адже народи також мають тіло і душу
(етнопсихіку), волю і характер, господарство і власний дім — Батьківщину.
Сучасна наука вказує на ще одну подібність. Виявляється, що цілісність народу і
стан його колективного правового та
законодавчого здоров’я підтримує специфічне [ментальне, духовне, ефірне та ін., у тому числі
правове і законодавче] поле. Воно невидиме і для переважної більшості
людей «нереальне», проте його послаблення чи спотворення відразу ж призводить
до цілком реальних проблем: дезорганізації, непорозумінь, соціальних і правових конфліктів, зменшення
врожайності, екологічного занепаду, стихійних лих. Що ж це за поле, на якому
тримається природний порядок? Погляньмо на атомне ядро. За всіма законами
фізики воно мало б розпастися відразу ж після свого виникнення. Втім, не
розпадається, бо його цілісність підтримується когерентним («зв’язуючим»,
«зчеплюючим» - структурним полем
відношеннжвих зв’язків)
полем з надзвичайно високою частотою. Такі ж поля підтримують цілісність
атомів, молекул та живих організмів. Наприклад, когерентні поля живих істот
існують у діапазоні міліметрових хвиль. Цей напрямок досліджень під назвою
«фізика живого” започаткував український вчений, директор Науково-дослідницького
центру квантової медицини «Відгук» Міністерства охорони здоров’я України
професор Сергій Сітько. Це фундаментальна наука і практичним її застосуванням є
мікрохвильова резонансна терапія (МРТ) та квантова медицина. Її сенс полягає в
тому, що електромагнітними хвилями міліметрового діапазону здійснюють дозований
вплив на біологічно активні точки, завдяки чому відновлюється цілісний
електромагнітний, ментально
структурований каркас людського організму. Наступний рівень організації
Всесвіту (після атомного ядра, атома, молекули і живого організму) — це
соціальні організми, вищим проявом яких є народи. Їхню цілісність також
підтримує відповідне ментальне поле.
Згідно з відкриттям, яке здійснив старший науковий співробітник згаданого
Науково-дослідницького центру Володимир Ніс, це когерентне поле існує в
діапазоні акустичних (звукових) хвиль, тобто від 20 до 20000 Герц. Відповідно,
цілісність цього поля, а відтак і здоров’я біосоціального організму
безпосередньо залежить від того, яка мова і які пісні (ідейно-світоглядні першооснови правової
ментальності) лунають в народному середовищі — рідні чи чужі. Як
доводить Володимир Ніс, мова народу формує певні особливості генофонду, завдяки
яким організм людини активізується і зцілюється. Якщо пращури якоїсь людини з
покоління в покоління користуються однією і тією ж мовою, то це веде до повного ментального як першоприродного та
першоістинного структурування роботи фізіології представників цього
народу, сприяє виникненню сталої правової,
виробничої та традиційної й традиційності вібрації, які надзвичайно потужно «підживлює» кожного
індивіда. Тому спілкування саме рідною мовою («рідна» — від слова «рід», тобто
всі попередні покоління) дає можливість дійти до глибинних рівнів своєї пам’яті, свідомості та правосвідомості,
щоб спочатку зрозуміти «хто ти», а потім побачити, що з цим можна робити. Тобто
національна мова і генетична
пам’ять — взаємопов’язані речі і їхній вплив обопільний.
Українська мова як типово національна та як одна з форм
найвищого циклу соціальної активності та правової свідомості водночас,
сформувалася на території України, тому ця мова ідеально відповідає
українському життєвому просторові: кліматові, ландшафту, геоенергетиці,
техносфері, флорі та фауні. Лише українська мова дозволяє перебувати в єдності
з цим простором і мудро керувати ним. Коли нам говорять, що вона виникла 300 чи
500 років тому — то це не так. Українська
мова з’явилася на цій землі тоді, коли на ній почала формуватися раса
європейських кроманьйонців (Біла раса) — приблизно 30 тисячоліть тому. Протягом
усього цього часу мова розвивалася разом з місцевою природою та місцевою
людністю. Тобто український народ, українська земля і українська мова — це
єдина ментально-правова система,
цілісність якої підтримується акустичним когерентним полем. Сьогодні багато
українців скиглить, чому вони такі слабкі й нещасні. А звідки взятися силі і
щастю, якщо половина українців не розмовляє рідною мовою, розірвавши у такий
спосіб зв’язок і з рідною землею, і з власним генотипом, і з сотнями поколінь
українських предків?! Погляньте навколо: українці перестали адекватно розуміти
одне одного, їм важко планувати спільні дії, вони втратили здатність їх
інтуїтивного узгодження. Населення України на 80 відсотків складається з
етнічних українців. Та тоді як називати
сучасну державу, де воно мешкає?
Зазвичай, українською. Як
називати свідомість, правосвідомість та самоправосвідомсіть – теж українською.
Як цього не можна розуміти? Вважаємо, що быльш доцільним
було б назвати сучасну Укарїну - українською республікою або українським гетьманатом
(гетьманством). Для відновлення
когерентного ментального поля
України достатньо, щоб мешканці
України заговорили рідною мовою. Йдеться про українізацію саме
українців, яка жодним чином не зачіпає людей неукраїнського походження. Адже для кожної людини найкращою є рідна мова.
Інша справа, якщо людина пов’язала свою долю з
певною країною, то в її інтересах підтримувати цілісне поле цієї країни і
поважати місцеву мову: в Україні — українську, в Росії — російську, в Німеччині
— німецьку, в Англії — англійську тощо. Взагалі, інтенсивне просування в
будь-яку країну чужої для неї мови є актом мовної, правової та законодавчої агресії, яка руйнує цілісність національного правового мбіополя і підриває його законодавчу життєспроможність. Саме
тому могутні держави дбають про збереження власної мови й енергійно протидіють
експансії чужих мов. Настав час цю істину зрозуміти й українцям.
Завдяки рідній мові налагоджується гармонійний зв’язок між правовою свідомістю і прихованими талантами
та здібностями, що дрімають у її підсвідомості. Проте річ не лише в кращих
перспективах самореалізації. Рідна мова робить людину могутнішою і щасливішою,
оскільки виступає в ролі каналу, через який людина черпає цілющу енергію рідної
землі. Практичним підтвердженням цього феномену є відкриття Олександра
Філатовича — головного лікаря Інституту метафізичних досліджень «Перехід-IV».
Він створив найефективнішу у світі технологію масового зцілення індивідуального
людського біополя. Вона називається «Живе Слово». Зцілення біополя дозволяє
ліквідувати глибинні причини ВСІХ хвороб, радикально оздоровитися і
омолодитися. Сама ж технологія полягає в тому, що людина протягом певного часу
читає світлі ритмічні тексти українською мовою.
Цікаво, що перші прояви зцілення людина часто відчуває вже на другий день
застосування цієї технології. Оздоровлення відбувається у формі короткочасного
загострення хвороб, після чого вони проходять назавжди. Все доволі просто, від
людини вимагається лише одне — воля до життя. Варто пояснити, що головною
причиною забруднення і деформації ментального
біополя є неправильні думки, посилені неправильними термінами. Відповідно, очищення і
відновлення ментального правового біополя
відбувається генеруванням правильних правових думок, посилених промовленим словом. Звідси напрошується
висновок, що головною причиною хронічних хвороб, злочинів та ї рецидивів є не стільки екологічні проблеми, скільки
забруднений інформаційний простір, в якому циркулюють брудні правові думки, агресивні правові емоції, брехливі правові ідеї. Тому оновлення ментально-правового
України і оздоровлення українського народу треба починати з очищення
інформаційного простору та повернення словам їхнього справжнього, істинного
сенсу. В давнину це добре розуміли, тож не випадково мудрий Конфуцій радив
починати реформування держави з «виправлення імен», адже які слова, такі й
думки, а які думки — такі й вчинки. До речі, дослідження пасіонарного спалаху
55-го ст. до н. е., внаслідок якого народилась Трипільська (Гіперборійська)
цивілізація і Арійська раса, вказують на те, що в його основі була особлива національна мова. Цією мовою були
викладені вищі правові знання,
завдяки яким відбувся стрімкий перехід частини раси європейських кроманьйонців
(Білої раси) на вищий рівень. В українській традиції це вважалося народженням
нового світу, тому середньовічні та козацькі літописи ведуть відлік від 5508 р.
до н. е. Згідно з езотеричною ментально-правовою
традицією, ця священна національна
мова називалася Сенсар. Її ще називали “Мовою Сонця”, і саме вона лежить
в основі сучасної української мови, санскриту та інших індоєвропейських мов.
Саме ж слово “Сенсар” буквально означає “носій сенсу” (подібно як «буквар» —
носій букв). Володіння Сенсаром було чи не найважливішим чинником високої правової культури і могутності
Арійської раси, адже ця мова формувала передове правове мислення і забезпечувала точну передачу ментально-правової інформації. На жаль,
нинішня українська мова частково втратила ясність Сенсару, проте цю якість
можна доволі швидко відновити. Саме це й має стати головною метою мовної
реформи. Адже, повторимо, яка національна
мова, таке й правове мислення,
а яке правове мислення, така
й правова поведінка. Якщо
українці мають амбіції стати сильною і передовою нацією, то починати треба з
повернення до рідної мови та її очищення від забруднень і спотворень. Які ж проблеми потрібно задля цього визначити та
вивчити в першу чергу? Як видно зі змісту – це проблеми
ментальності, правової ментальності та історичних типів правових ментальностей,
визначені за становленням і розвитком історичної та сучасної української
правової свідомості та культури. Розмірковуючи далі, зазначимо, що у ході
культурно-правової практики кожний суб’єкт правової свідомості повинний не
тільки ідентифікувати моральні, правові та законодавчі, а соціально визначити
цінності і смисл приватного і суспільного правового життя, міжособистісних
стосунків, моралі, побутової етики, тобто освоїти повсякденний пласт реальної
правової культури, що ментально, ідейно-світоглядно структуровані, на відміну
від законодавчо, ідеологічно структурованої структурованої законодавчої
культури. У той же час суспільне правове
буття і правова свідомість являють собою сукупність спеціалізованих сфер
правової культури, що включає процеси соціального порядку, життєзабезпечення та
економічної, політичної і правової взаємодії, а також філософії, соціології,
психології тощо. У цьому контексті найбільш важливими є поняття «ментальне
правове поле», «історичні типи правової ментальності». Що ж так «ментальне
правове поле»? Ментальне
правове поле – це той дух правової культури,
під впливом якого в суспільстві,
праві та державі відпрацьовується характерна для певної правової культури сукупність законодавчих уявлень, правових переживань, життєвих правових установок людей, яка
визначає їх певне бачення та
ментальне (процеси розвитку правосвідомості) та ідеологічне (процеси
становлення правосвідомості) правоусвідомлення світу. Цю сукупність
називаємо правовим менталітетом,
або правовою ментальністю. Правова ментальність – це ідейно-світоглядна проекція
загального нормативно-правового світу
правової культури на правову психіку перш за все первинних суб’єктів правової свідомості та культури. За ідеями відомих дослідників виділяємо
такі типи правового менталітету [3]: 1. Правовий менталітет відбиває специфічні особливості відповідного
типу правової культури,
особливий образ правових думок,
які формуються в тих, хто до даної правової
культури належить. 2. Правовий
менталітет – це історично зумовлений ідейно-світоглядний (періоди розвитку правосвідомості) та
нормативно-правовий (нормативно-правовий) феномен. Соціальні
перетворення та еволюції правової культури приводять до зміни правового менталітету, але трансформація
його відбувається лише в наслідок значних культурно-правових змін. 3. Правовий менталітет входить до структури
індивідуальної правової психіки
суб’єктів правової свідомості та культури у першу
чергу в процесі їх
залучення до даної правової культури.
На протязі життя правова
ментальність особливості може модифікуватися, але відбувається це тільки за
умови суттєвого чи істотного впливу на індивіда будь-якої нової для нього правокультурної форми і, як
правило це пов’язано з глибинними психолого-правовими зрушеннями. 4. У правовому
менталітеті суспільне та індивідуальне правове зливаються і стають нерозрізненими.
Він являє собою і суспільне, і
правове , і законодавче явище, яке виступає як незалежна від окремих
людей соціокультурна правова реальність,
і явище особистісно-правове,
яке характеризує психіку окремого
суб’єкта правової свідомості.
Правовий менталітет народу є
одночасно і правова ментальність
його окремих представників. 5.
Правоввий менталітет укорінюється у підсвідомих глибинах людської психіки, і
його носії можуть правоусвідомити його зміст лише ціною спеціальних
регулятивних зусиль. Ментально-правові установки зазвичай здаються людині чимось само собою
зрозумілим, і вони спираються на них у своєму правовому мисленні і правовій поведінці, не задумуючись,
чому вони саме так думають і діють, а не інакше. Правова ментальність особистості та індивіду важко піддається перебудові. Ментально-правове поле структурується
деякими спільними правовими ідеям,
які ідейно-світоглядно виявляються
в категоріях правової культури, та нормативно закріплюються у категоріях
законодавчої. У цьому
відношенні категорія правової культури – це загальні ідейно-світоглядні
уявлення і нормативно-правові установки, яких дотримуються суб’єкти правової
свідомості у сприйманні й розумінні об’єктивної правової реальності. Вони
поділяються на дві групи. До першої відносяться онтологічні правові категорії, властиві всім об’єктам правової свідомості як об’єктам статичного права, з якими вони мають справу. У цих
категоріях відбуваються
ідейно-світоглядні уявлення про
загальні універсальні атрибути навколишнього об’єктивного правового світу. Це, наприклад, првовий простір, час, рух, законодавчі зміни, властивість, якість, кількість, правова, законодавча причина, наслідок,
відповідність, закономірність тощо. Ці категорії характерні для будь-якого
об’єкта правосвідомості та права як
у природі, так і в суспільстві. Друга група категорії включає соціально-правові категорії, що
характеризують первинного суб’єкта правової свідомості - людину і
суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх
діяльності і духовного світу (наприклад праця, власність, держава, свобода,
справедливість, добро, совість, обов’язок тощо). Обидві групи категорій тісно
взаємопов’язані, оскільки між онтологічними правовими та соціально-правовими
категоріями межа відносна і в різних правових. В античній правовій ментальності найважливішу роль відігравали
ідеї краси, гармонії і узгодженості людини і космосу. Стародавньогрецька
скульптура, архітектура, поезія, філософія - типові звичайні (звичаєві)
артефакти і архетипи старогрецької правової свідомості свідчать про те, що в давніх греків ці правові ідеї були одним з головних
стимулів творчої правової діяльності.
Виділяємо різні форми правової ментальності. Якщо мова йде
про будь-який народ в цілому, то його правовий менталітет визначається особливостями загальнонаціональної правової культури. Основні
категорії певної правової культури
обов’язкові для всіх її носіїв – інакше вони просто не змогли б розуміти один
одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючи між собою. Але в складі народу
існують різні соціальні групи і спільноти, в яких є власні правові субкультури. У межах кожної правової субкультури загальний
зміст окремих правових і
законодавчих категорій може модифікуватися. На єдині для всього народу
категоріальні правові уявлення
в різних соціальних групах нашаровуються деякі законодавчі відмінності у їх розумінні та, особливо, ідентифікації та презентації.
У кожній правовій субкультурі
складається груповий або
корпоративний правовий менталітет, який являє собою окремий різновид
загальнокультурного правового та/або
законодавчого менталітету. Специфічний груповий правовий менталітет формується також у
адептів тієї чи іншої окремої культурної форми правової свідомості (некризовві цикли її соціальної активності). Правова ментальність особистості
визначається, по-перше, типом суспільства, в якому вона живе, тобто
особливостями соціально-культурного і правового світу, до якого належить дане суспільство; по-друге,
особливостями національно-правової культури; по-третє, особливостями правових культур або культурно правових форм правової свідомості, які зумовлюють стійкий правовий менталітет окремих
соціальних груп у суспільстві.
Таким чином, правову ментальність cуб’єктів правової свідомості та
культури можна
розглядати на різних рівнях: 1 )
на рівні соціокультурних правових
світів чи типів правової культури (правова ментальність архаїчна,
антична, західноєвропейська, східна); 2) на рівні національних правових культур (правова ментальність українців,
росіян, китайська, американська); 3) на рівні правових субкультур, носіями яких є різні соціально-правові групи (дворянська,
акторська, християнська, православна). Зміст правового менталітету складається з ментально-правових комплексів –
уявлених ідейно-світоглядних і нормативно-равових образів, які формуються
накладанням «категоріальної правової сітки» на конкретні правові та законодавчі
явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментально-правові комплекси визначають
собою «згустки правових смислів», дещо ніби особливого «ущільненя» ментально-правового поля, які надають йому
характер негомогенності, неоднорідності. У нас – це складові пропорції формули національної та правової ідіоми [4 ]. Такі «згустки правових смислів» є різними джерелом наших
«установочних» попередніх міркувань суджень про речі. Ми підводимо під ці
смисли правові явища, які трапляються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні.
Ментально-правові комплекси (скаладові пропорції української
правової ідіоми) виступають ніби різноментальними
ідейно-світоглядними передумовами, які сприяють орієнтації суб'єктам правової свідомості та культури в різних
історичних і сучасних подіях і
умовах життя, а також займати відповідну позицію щодо них. Як ментально-правові комплекси (складові пропорції формули української правової
ідіоми), можуть виступати соціальні стереотипии, динамічні стереотипи актуальних форм правової
свідомості та культури – спрощені схематичні правоусвідомлені уявлення про окремі
суспільні правові явища і об’єкти як явища і об’єкти істотних форм
національної правової свідомості, що отримали широке
визнання суспільно-правової думки. Багато ментальних правових
комплексів являють собою вербальні правові, маргінально-правові та неправові (девіантні та делінквнтні) ілюзії, «мовно-правові міражі», які ніби утворюють особливу – «вторинну», «психогенну првоідеолоічну реальність», як актуальну чи неактуальну сферу законодавчої
життєдіяльності вторинних суб’єктів правосвідомості. Ментально-правове поле законодавчої культури з його
«категоріальною нормативно-галузевою сіткою» і сукупністю в цій сітці ізних ментально-правоих
комплексів зумовлюють існуючу в чинній
правовій культурі окрему цілісну систему правових образів, які
характеризують світоустрій та виступають як якісно правоусвідомлена картина правового світу.
Картина правового світу, як і інші ментально-правові утворення, не має
чітко визначених ідейно-світоглядних обрисів і здебільшого включає в себе
недостатньо логічно співвіднесені нормативно-правові компоненти, двоякі і
невизначені правові образи. В різних правових культурах, особливо в сучасну
епоху, картина правового як конкретно-історичного правового світу багатогранна
і поліваріантна, та включає в себе загальнодоступні компоненти наукового
правового знання, релігійно-правові
вірування, і данні життєвого правового досвіду. Виявленням і аналізом змісту
картини правового світу, приведення її у форму логічно-упорядкованого правового
світогляду займається філософія права (становлення правосвідомості, видова
правова природа) та філософія правової свідомості – філософська форма правової
свідомості (розвиток правосвідомості, родова правова природа), як одні з
істотних основ духовних феноменів історичної та сучасної культури.
Література:
1.
1КАГАНЕЦЬ І. В. Арійський
Стандарт. — К.: А.С.К., 2011. — 336 с.
2.
Дмитрієнко Ю.М. Прямі
ефекти девіантної правосвідомості:
перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. Науковий журнал.
2004/3'2. - Харків:НУВС, 2004. - С.11-18
3. http://www.vlada.kiev.ua/fcontent.php?pacode=311&topic=188167;