К.е.н. Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Інноваційний розвиток коопераційних та інтеграційних процесів як запорука сталого розвитку аграрної сфери економіки

Інноваційний розвиток аграрного сектора економіки України визначається основними складовими цього процесу - науковими дослідженнями і освоєнням їх результатів у виробництві. Безпосереднім завданням вдосконалення інноваційної системи аграрного виробництва є збільшення інноваційного потенціалу. В її структуру входять науково-технічні розробки для АПК як осовне джерело безперервно зростаючих можливостей інноваційного оновлення сільськогосподарського виробництва. Науково-технічні досягнення визначають саме можливість переходу до сталого розвитку аграрної сфери економіки, тоді як від здійснення забезпечуючих заходів інноваційної системи залежить, як швидко такий перехід відбудеться.

Зростання значення інноваційного розвитку і модернізації виробництва, і пов'язані з цим очікування, не дозволяють розраховувати тільки на сформовану інноваційну систему АПК, недостатньо сприятливій в сучасному вигляді до розширених масштабів відтворення і застосування нововведень на практиці.

Розшарування сільськогосподарських товаровиробників за фінансовим станом і їх різнорідність, викликають різнорівневі можливості і, відповідно, необхідність пошуку принципів і підходів освоєння нових напрямків розвитку стійкості аграрного виробництва. Найбільш перспективним у зв'язку з цим, на наш погляд, є формування механізму стійкості на основі інноваційного розвитку коопераційних і інтеграційних процесів. Основне завдання при цьому - створити можливості для широкого застосування інноваційних технологій у відповідному соціально-економічному середовищі. Однак, на практиці використовувати переваги модернізації для багатьох суб'єктів господарської діяльності в АПК не є можливим через слабку диверсифікацію і низький технічний рівень виробництва, відсутність доступу до фінансових, матеріально-технічних і інформаційних ресурсів, невеликих обсягів виробництва і, відповідно, недостатнього розміру прибутку. Цю проблему можна вирішити за участю сільськогосподарських товаровиробників в різного роду кооперованому і інтегрованому виробництві, яке дозволяє, з одного боку, використовувати переваги великого виробництва для ефективного впровадження нововведень і модернізації виробництва, а з іншого - зберігає персоніфікацію приватної власності.

Стратегія нововведень при кооперуванні і інтегруванні виробництва спрямована на об'єднання науково-технічної, організаційно-економічної та інвестиційної політики, за допомогою чого створюються або модернізуються організаційно-економічні відносини, технології, поліпшується якість продукції.

Дослідження теоретичних основ розвитку стійкості дозволило встановити, що кооперування та інтегрування позитивним чином впливають на її формування, що визначається дотриманням чотирьох взаємопов'язаних умов:

1. Отримання гарантованого обсягу продукції при оптимальних розмірах виробництва і ефективне використання ресурсів.

2. Підвищення ефективності господарювання, включаючи раціональну спеціалізацію і розподіл праці на основі кооперації та інтеграції.

3. Забезпечення конкурентоспроможності та гарантованості збуту виробленої продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

4. Пом'якшення соціальної ситуації за рахунок розвитку сільських територій, на яких зосереджено кооперативне і інтегроване виробництво.

Забезпечення функціонування механізму стійкості на основі інноваційного розвитку кооперування та інтегрування складається з двох блоків - ресурсного та інституційного. Ресурсний блок включає фінансове, кадрове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення. До складу інституційного блоку входять організаційно-економічне, інфраструктурне, нормативно-правові забезпечення, до цієї групи примикає освоєння інноваційно-орієнтованих форм господарювання. Увага при цьому концентрується на підтримці інноваційної діяльності у великих інтегрованих і кооперованих формуваннях, в яких за рахунок створення ефекту емерджентності можливо ефективне освоєння нових технологій, техніки та ін., на створенні технологічних центрів, агротехнопарків та інших ланок інноваційної інфраструктури, поліпшення правової бази інноваційної діяльності, а також на створенні кластерів.

Обмеженість ринкових механізмів в області створення і освоєння організаційно-економічних розробок, високоризикова і не вельме приваблива для інвесторів аграрна діяльність, зумовлюють необхідність активного регулювання та підтримки коопераційних і інтеграційних процесів як з боку держави, так і шляхом внутрішнього регулювання. Особлива роль в посиленні інноваційної активності кооперованих та інтегрованих формувань належить державі, яка при виробленні економічної, науково-технічної та соціальної політики визначає пріоритети базисних інновацій на державному та регіональному рівнях, формує ринковий механізм їх реалізації.

Таким чином, успішний розвиток коопераційних і інтеграційних процесів на інноваційній основі в аграрній сфері економіки сприятиме зростанню продуктивності праці, отримання гарантованого обсягу продукції, підвищенню ефективності господарювання, модернізації аграрного виробництва, підвищення конкурентоспроможності кооперованих та інтегрованих формувань, стабілізації соціальної сфери і, тим самим, формування стійкості всієї аграрної економіки України.