К.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів та банківської справи Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, Халатур С.М

Україна

Управління стратегією економічного розвитку сільськогосподарської галузі

Становлення ринкової економіки в Україні супроводжується затяжною економічною та соціальною кризою, що становить негативний вплив на функціонування аграрних підприємств і сільського господарства.

Аграрний сектор України з його базовою складовою, сільським господарством, є основною складовою в національній економіці, він гарантує продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки та формує соціально-економічні основи розвитку сільських територій. Сільська галузь розвивається в умовах високої енергетичної забезпеченості, застосування широкого спектра агротехнічних прийомів, включаючи використання сучасних енерго- та природозберігаючих технологій, методів і способів меліорації та хімізації.

Подальший розвиток України як держави, що належить до європейського економічного простору, посилення процесів глобалізації, лібералізації торгівлі вимагають адаптації до нових та постійно змінних умов, що зумовлені удосконаленням аграрної політики.

Враховуючи багатогалузевість сільського господарства та доцільність обґрунтування його розвитку комплексно на всіх рівнях, мають на меті розроблятися ринкові стратегії розвитку підприємства та усієї галузі в цілому.

Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України на сьогодні має орієнтуватися на формування ефективного соціально спрямованого сектору економіки держави, здатного задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства на основі закріплення його багатоукладності.

До цього часу, було розроблено багато проектів розвитку агропромислового комплексу, в основу яких було закладено поліпшення продовольчого забезпечення населення країни і підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки. Проте, з різних на те причин, вони не забезпечували вихід агропромислового комплексу із кризового стану та перехід до стабільного розвитку аграрного сектора економіки України. Ці обставини вказують на необхідність пошуку науково обґрунтованих методів розроблення та впровадження ринкових стратегій розвитку аграрних підприємств та сільського господарства в цілому.

Розвиток агропромислового сектору України передбачає збалансовані та взаємозв’язані між собою структурні перебудови усіх галузей, державне регулювання аграрної економіки шляхом ефективнішого використання цінових важелів, фінансово-кредитної і податкової систем; максимальне впровадження у виробництво найважливіших досягнень науково-технічного прогресу, світового досвіду; реструктуризація підприємств та форм господарювання; впровадження ринкових методів господарювання – менеджменту та маркетингу; розвиток ринків сільськогосподарської продукції, матеріально-технічних ресурсів та послуг; інтенсифікація і диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності у аграрній сфері.

Найвищим рівнем стратегічного планування є розроблення загальнодержавних стратегій розвитку економіки, зокрема сільського господарства в цілому та окремих його галузей. Поряд з ним виступає забезпечення обґрунтування стратегії розвитку сільського господарства на регіональних рівнях. Кінцевим рівнем у системі стратегічного планування є стратегічний розвиток аграрного підприємства.

Задля покращення управляння стратегією розвитку сільськогосподарської галузі, на сам перед, потрібно внести зміни у сфері формування та здійснення державної аграрної політики, а саме встановити: пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці; упередження загроз продовольчій безпеці та забезпечення її в умовах глобалізації; застосування інструментів стратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон’юнктуру ринку; диференційованість підходів до формування умов державної підтримки сільськогосподарських виробників залежно від встановлених критеріїв їх діяльності; орієнтація на підтримку розвитку кооперації та кластерної організації виробництва; розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування частини повноважень держави щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі контролю якості та безпечності продукції; створення мотивації до технологічного переоснащення та модернізації галузей аграрного виробництва, в тому числі через стимулювання забезпечення необхідними машинами, обладнанням та виробничою інфраструктурою кооперативних структур; адаптація до вимог ЄС і СОТ технічного регулювання безпечності продукції.

Отже, дотримання системного підходу дозволило сформувати методичні основи розроблення та впровадження ринкових стратегій розвитку агросектору, обґрунтування здійснюється комплексно через взаємодію базової (загальної та загальноконкурентної), продуктово-ринкової, ресурсно-ринкової та функціональної стратегій.

Література:

1. Гриню . І. «Агросектор” Україна: перший рік у СОТ».: 2009 №

3(34)

2. Ситник . В. П. «Трансформація АПК України в ринкові умови» /. - К. : Інститут аграрної економіки УААН, 2002. - 518 с.

3. Шавалюк Л. «Чомуаграрний сектор не може стати локомотивом економіки» / // Українськийтиждень. 15 серпня 2013. - № 33 (301).