Студ. Кірпічонок Д.І.

Національний університет харчових технологій

ПРОБЛЕМИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОЗРОБОК

Останнім часом проблема комерціалізації вітчизняних технологій все активніше піднімається не лише у спеціалізованій літературі, а й у засобах масової інформації. Відомо, що основною трудністю комерціалізації будь-якої науково-технічної розробки є подолання розриву між стадією «прототипу» та етапом впровадження у виробництво. В Україні ця проблема набуває ще гострішого характеру. Так на фоні досить високої патентної активності (у 2010 р. до Держдепартаменту надійшло 5321 заявок на винаходи) частка інноваційних підприємств в промисловості залишається не- значною (11,5 % станом на 2010 р.), а частка реалізованої інноваційної продукції промисловими підприємствами є ще нижчою – 4,8 % станом на 2010 р. [1]. При цьому наукомісткість промислово- го виробництва в Україні не перевищує 0,3%, що в 10 – 20 раз нижче загальноприйнятого світового рівня. Світова практика показує, що з 100 розробок прикладного характеру до ринку доходять 5 – 6, а економічний ефект приносять половина з них. Не зважаючи на те, що Україна посідає у світі одне з перших місць за кількістю науковців та інженерів, низька інноваційна активність промислових підприємств та відсутність державної підтримки технологічного та інноваційного розвитку промисловості суттєво знижує успішність комерціалізації розроблених нових вітчизняних технологій та продуктів. На підставі аналізу наукових джерел можна виділити дві групи факторів, що ускладнюють комерціалізацію технологій в Україні: - на державному рівні: фрагментарність державної політики у сфері досліджень і розвитку; неоптимальне фінансування наукових досліджень; відсутність механізмів та інструментів комерціалізації наукових розробок; слабка інноваційна структура, в т.ч. відсутність зв‘язку вітчизняної науково-технологічної бази з ринком; недостатнє податкове стимулювання інновацій; високі інвестиційні ризики; недосконале законодавство у галузі переходу права власності; слабкий розвиток можливостей середнього та малого бізнесу, пов‘язаних з інноваційною діяльністю тощо. - на рівні окремих підприємств та установ: нестача власних коштів; тривалий термін окупності нововведень; нестача досвіду в організації збуту результатів НДДКР; нестача ринкової інформації і досліджень; недостатня увага до калькуляції собівартості та ціноутворення; відсутність дослідного зразка або його невідповідність технології виробництва у обраному секторі промисловості; упущення етапу розробки промислово придатного зразка інноваційного товару, інертність людської свідомості та опір змінам тощо. Впровадження успішних розробок у виробництво гальмується у першу чергу відсутністю фінансового та кредитного забезпечення. Бюджетне фінансування науки та його практична реалізація в Україні недостатні, оскільки державні інвестиції до НДДКР покривають реальні потреби на 20% і є замалими для досягнення стійкого та помітного ефекту. Специфіка інноваційних науково- технічних проектів не відповідає умовам звичайних банків, серед яких: високі відсотки, короткий термін, велика застава, тоді, як капітал інноваційного підприємця це технології. Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств. В той же час, в розвинутих країнах світу в фінансуванні інноваційної діяльності визначальну роль відіграє розгалужена і досить динамічна мережа приватних інвестиційних і венчурних фондів. В зв‘язку з відсутністю чіткої системи правил і гарантій приватний капітал не рухається в бік інноваційної сфери, а створена для цих цілей Українська державна інноваційна компанія (УДІК) практично неспроможна виконувати вказану функцію через надмірну забюрократизованість і складність процедур надання позик. Так, на- приклад, згідно з наказом ғ 33 від 09.05.07 позичальник подає до УДІК у двох примірниках 32 документи [2]. 20 УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ Негативним чинником у процесі реального впровадження передових науково-технічних розробок є відсутність інформації як з боку розробників, так і з боку потенційних інвесторів. Ринок інновацій передбачає попит, що визначається підприємствами, здатними впровадити перспективні технології у виробництво та інвестувати у високо ризиковані проекти, та пропозицію на науково- технічні розробки, яку формують науково-дослідні інститути та окремі команди винахідників, що займаються розробкою нових технологій. Обов‘язковою умовою ефективного функціонування та- кого ринку є вільний доступ до інформації як з боку покупців, так і з боку продавців, та високий рівень захисту інтелектуальної власності. За умов, що права власності не є достатньо захищеними, неефективними будуть будь-які стимули до приватних інвестицій. Тому умовою ефективного за- провадження науково-технічних розробок можна вбачати наявність ефективних законів і механізмів щодо захисту інновацій. Найбільш простим і розповсюдженим є застосування сертифікації та використання патентного захисту. У світовій практиці в процесі комерціалізації технологій важливу роль відіграють університети. За [3] на сьогодні необхідною умовою для економічного прориву країн, що розвиваються стає наявність власної науково-технічної бази, здатної адаптувати до існуючих умов технології з країн технологічних лідерів, а в перспективі і створювати власні технології світового рівня. Така база не може бути створена лише силами бізнес середовища, тому зростає роль некомерційних науково- дослідних центрів та навчальних закладів. Приклади розвинених країн підтверджують, що провідні університети є рушійними силами для виникнення багатьох нових виробництв. В Україні також чимало виробництв утворилось навколо Інституту монокристалів у Харкові, Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона в м. Києві тощо. В процесі комерціалізації науково-технічних розробок навчальні заклади зустрічаються з усіма переліченими вище труднощами. Найбільш властивими для університетів серед них є: схильність до виконання НДДКР при відсутності ринку збуту, відсутність досвіду у реалізації результатів НДДКР, нестача власних коштів і як наслідок недостатнє фінансування перспективних розробок, можливість виникнення неоднозначної ситуації стосовно переходу права власності на розробку, небажання або відсутність можливості через слабкий контакт з промисловим сектором доопрацьовувати прототип до стадії промислово придатного зразка та відсутність при більшості університетів технопарків, бізнес-інкубаторів або виконання ними функцій не пов‘язаних з основною діяльністю. Основною проблемою впровадження в життя розробок навчальних закладів є відсутність при біль- шості з них спеціалізованих структур з трансферу і комерціалізації технологій та обмеженість фінансування для залучення зовнішніх організацій, що надають такі послуги.. У розрізі суб‘єктів процесу комерціалізації навчальні заклади переважно поєднують функцію автора та інжинірингової компанії. З огляду етапів реалізації процесу, переважно університети не здатні самостійно реалізувати всі фази інноваційного циклу і зупиняються на стадії фундаментальних досліджень, а в кращому випадку – прототипу. У доповіді автор аналізує перелічені вище чинники, що стримують процес комерціалізації вітчизняних науково-технічних розробок, зокрема розробок університетів, процес комерціалізації науково-технічних розробок, особливості його організації в університетах та пропонує шляхи підвищення ефективності комерціалізації університетських розробок.

Література

1. Україна у цифрах 2010. Статистичний збірник//[за редакцією О. Г. Осауленка]. – Київ: ДП ―Інформаційно-аналітичне агентство‖.– 2011 р. – с. 162 – 170.

2. Розвиток інноваційної та інвестиційної політики держави: Система державного управління та механізми державної підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності//Матеріали наукової експертизи/Київ–2007.- [Електрон- ний ресурс]. – Режим доступу: http://www.in.gov.ua/index.php?get=169&id=896. 3. Попович

З.А. Противоречия коммерциализации научных исследований и роль государственных научных учреждений: мировой опыт и уроки для Украины. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cvti.kiev.ua/?path=/ip/ip_2_2007/&article=a10.