Студ. Стирта Ю.М.

Національний університет харчових технологій

ПЕРСПЕКТИВИ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Інвестиційна привабливість та інноваційна активність представляють собою дві взаємо- пов‘язані компоненти інноваційно-інвестиційного розвитку регіону. Перша з них більше характеризує залучення, а друга – спрямування і використання капіталовкладень. Взаємовплив зазначених складових регіонально інноваційно-інвестиційного процесу пояснюється, по-перше, залежністю стабільного і збалансованого економічного (насамперед, інноваційного) розвитку від сприятливого інвестиційного клімату у регіоні, а по-друге – виграванням у конкурентній боротьбі за інвестиційні ресурси передусім тих регіонів, «на території яких сконцентровано виробничі ресурси, існує розвинена інфраструктура та присутня продуктивна співпраця місцевої влади та бізнесу» [1, c. 71]. Необхідність розв‘язання проблеми недостатньої інвестиційної привабливості та інноваційної активності регіонів України обумовлюється не лише її розглядом першою у переліку ключових проблем, виділених при формуванні Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. [2], але й її впливом і взаємозв‘язками з іншими важливими проблемами, вказаними у цій стратегії: нерозвиненістю виробничої та соціальної інфраструктури, зростанням регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів; слабкими міжрегіональними зв‘язками, нераціональним використанням людського потенціалу у регіонах. Саме тому лише комплексне розв‘язання зазначених проблем дозволить забезпечити інноваційно-інвестиційний розвиток регіонів України. За результатами дослідження основних тенденцій розвитку регіонів України (зокрема її західних областей) у 2010 р., можна виділити такі основні чинники активізації регіональних інновацій- но-інвестиційних процесів: - завантаження наявних виробничих потужностей і збільшення обсягів промислового виробництва (для Закарпатської, Рівненської, Волинської областей); - пожвавлення світової кон‘юнктури та зростання обсягів продажу промислової продукції вітчизняного виробництва (для Рівненської і Волинської областей); - оптимізація структури зовнішньої торгівлі, збільшенням надходжень від зовнішньоторговельної діяльності та поліпшенням фінансових результатів діяльності підприємств (Волинь і Львівщина); - зростання обсягів короткострокових заощаджень суб‘єктів господарювання і населення та збільшення на цій основі інвестиційного ресурсу (Закарпатська і Волинська області); - зростання обсягів інвестування в основний капітал і житлове будівництво (Івано-Франківщина); - поліпшення ряду соціальних показників розвитку регіонів: зниження рівня безробіття (найбільше у Рівненській області – на 12,4%), збільшення реальних наявних доходів населення (у Волинській області – на 16,6%), приріст реальної зарплати (на Рівненщині – на 14,8%). Дієвим засобом стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів України, є подолання гальмівних тенденцій, які проявилися за 2008-2010 рр. Серед таких гальмівних тенденцій необхідно звернути особливу увагу на такі: - зростання диспропорційності соціально-економічного розвитку регіонів (за рядом основних показників, нормованих за чисельністю населення: розрив між регіонами країни за значенням показника ВРП на 1 особу зріс до 3 разів, капітальних інвестицій – до 4 разів, середньої зарплати – до 1,6 ра- зів, рівень безробіття – зменшився до 5,4 разів, але залишився досить високим); - зменшення консолідованості економіки країни внаслідок більшої орієнтованості регіонів на екс- порт продукції, аніж на інтенсифікацію міжрегіонального обороту, а також зниження внутрішнього попиту на власні (для країни) інноваційні засоби виробництва; - загострення проблем у соціальній сфері, які мали би вирішуватися на місцевому рівні, щодо збільшення розриву у рівні номінальних доходів на особу в регіонах, продовження занепаду окремих територій через трудові міграції, збільшення частки державних трансфертів (до 49,1% у 2010 р.) у управління інноваційним процесом в Україні 37 доходах місцевих бюджетів і падіння доходів місцевих громад; - збільшення фінансової залежності регіонів від державних трансфертів (у 2010 р. – до 49,1% у до- ходах місцевих бюджетів) і не завжди коректне спрямування і використання одержаних коштів, зокрема недоотримання достатнього обсягу коштів для інвестування у слаборозвинених регіонах; - недовирішеність проблем із сформованістю, розміщенням, оновленням та використанням виробничої і транспортної інфраструктури у регіонах; - відсутність стратегічного бачення і організаційного забезпечення соціально-економічного регулювання діяльності регіонів у плані чіткого встановлення відповідальних органів на місцевому рів- ні щодо розпорядження ресурсами, подолання інертності місцевих адміністрацій щодо спільної реалізації транскордонних проектів (насамперед усередині країни) та ін. Відповідно, можна виділити два основних напрямки стимулювання інноваційно- інвестиційного розвитку регіонів: 1) використання інвестиційного потенціалу регіонів із метою їх інноваційного розвитку; 2) зменшення диспропорційних впливів і створення консолідованої економіки країни як комплексу регіонів. Серед стимулюючих заходів, відповідно до першого виділеного напрямку, головними є такі: - внесення доповнень до відповідних нормативно-законодавчих актів України щодо надання повноважень місцевим, регіональним і державним органам влади із розроблення основних напрямів інвестиційної політики в регіоні, які б стосувалися визначення основних пріоритетів інвестування регіону, залучення коштів під перспективні інноваційно-інвестиційні проекти та їх координації; - обґрунтування критеріїв надання окремим територіям статусу СЕЗ та ТПР з метою отримання довгострокового позитивного ефекту; - створення рад вітчизняних та іноземних інвесторів при місцевих органах влади і самоврядування; - надання державної підтримки інвестиційним проектам, що реалізуються в реальному секторі, через пільгові кредити, державні гарантії повернення коштів інвесторів, залучення коштів небанківських приватних установ, коштів міжнародних організацій, підприємств і населення, використання механізмів державно-приватного партнерства для реалізації інвестиційних проектів; - ініціювання місцевими органами влади створення інвестиційних фондів із реалізації регіональних проектів із залученням бюджетних коштів і приватного капіталу; - підтримка інфраструктурних проектів, зокрема надання інвестиційних субвенцій елементам виробничої, комерційної та соціальної інфраструктури регіонів для забезпечення їх розвитку; - уникнення вузької спеціалізації виробництв у регіоні для диверсифікації надходжень інвестицій- них ресурсів та їх використання насамперед у галузях, здатних сформувати мультиплікативний ефект у короткостроковому періоді та сприяти розвитку супутніх галузей; - концентрація інвестиційних ресурсів у пріоритетних галузях виробництва, спрямування коштів у високотехнологічні сфери виробництва і розвиток енергоощадних технологій, а також у кадрове забезпечення інноваційної діяльності; - здійснення місцевими органами широкої інформаційної підтримки на власних інтернет-сторінках інвестиційного потенціалу регіону через розроблення інвестиційних паспортів територій. Серед стимулюючих заходів, відповідно до другого виділеного напрямку, головним є: 1) розроблення та запровадження ефективної регіональної політики, зокрема на основі чіткого роз- поділу повноважень у трикутнику «центральна влада – регіональний рівень – місцевий рівень»; 2) інтенсифікація механізмів виробничо-кооперативної взаємодії між підприємствами різних регіонів; 3) запровадження сучасних форм підтримки (наприклад, інвестиційна субвенція) для сприяння створенню нових робочих місць на регіональному (локальному) рівні, насамперед у сфері розвитку інновацій; 4) інтенсифікація міжнародного співробітництва регіонів, зокрема надання органам місцевої влади повноважень із відбору та фінансування міжнародних проектів.

Література

1. Регіони України у післякризовий період: ризики та перспективи розвитку: [аналіт. доп.; за ред. С. О. Білої]. – К. : НІСД, 2011. – 104 с.

2. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року / Постанова КМУ від 21/07/2006 р. № 1001.