Черкаський національний університет імені Богдана
Хмельницького
Внутрішні джерела фінансування підприємства.
Джерела фінансування є складною економічною категорією,
адже в процесі господарської діяльності вони трансформуються у матеріальні,
інтелектуальні, технічні, інноваційні та інші види ресурсів. З точки зору їх
залучення, вони поділяються на внутрішні і зовнішні. В умовах нестабільності
економічної ситуації залучення зовнішніх джерел фінансування є проблематичним,
тому суб’єкти господарювання орієнтуються в своїй фінансовій діяльності на
залучення внутрішніх джерел фінансування. [3, 54]
До
внутрішніх джерел фінансування суб’єктів господарювання відносять чистий
прибуток; амортизаційні відрахування, забезпечення наступних витрат і платежів.
Чистий прибуток є власністю засновників
(учасників). Невикористана його частина відображається в І розділі пасиву
балансу «Нерозподілений прибуток». В дальнійшому він спрямовується на
поповнення власних оборотних активів, формування необоротних активів, а також
на формування резервного капіталу, матеріальне стимулювання та соціальний
розвиток.
Амортизаційні
відрахування накопичуються в процесі експлуатації основних засобів. За
рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати на придбання основних
засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання та на
проведення всіх видів ремонту, реконструкції, технічного переоснащення,
модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.[1,76]
Забезпечення
наступних витрат і платежів створюються з власної ініціативи суб’єкта
господарювання. Ефект фінансування за рахунок забезпечення наступних платежів
проявляється завдяки існування часового розриву між моментом їх формування та
використання.
Необхідно
відмітити, що у відповідності з П(С)БО до складу забезпечень наступних витрат і
платежіввключаються кошти цільового фінансування і цільових надходжень.
Такі цільові надходження проводяться у вигляді дотацій, субсидій та
субвенцій. Хоч таке фінансування надходить із зовні в економічній літературі
вони розглядаються як власний капітал.
При
використанні методу формування фінансових ресурсів який базується визначені
грошових потоків розраховується показник Cach-flow. Цей показник почав
використовуватися в 50-х роках ХХ століття американськими аналітиками при
аналізі цінних паперів та звітності підприємств. Необхідно відмітити, що у
вітчизняній літературі часто замість терміну Cach-flow вживається терміни
«чистий потік» «чистий грошовий потік» [2, 39].
Дискусійним
є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від
інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації
необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники
віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел
обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є
результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє
фінансування.
Внутрішні
джерела фінансування підприємствава поділяються на дві групи:
1) фінансування за рахунок виручки від реалізації (самофінансування,
амортизація, забезпечення)
2) інші форми вивільненого
капіталу (дезінвестиції, раціоналізація).
Отже, віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є
виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в
капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на
ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал,
який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових
еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді
частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на
підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина
фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та
інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку
капіталів.
Окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу
мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню
раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків
підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема
шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах. [1, 79]
Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти
із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи
інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє
фінансування єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою
проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним
використанням фінансових ресурсів.
Основним
внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з
реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи рихованій формі.
Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування.
Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до
моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий
протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність.
Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і
рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.[3,
107]
Список
використах джерел
1. Коробов М.Я. Фінансово-економічний
аналіз діяльності підприємств. – К.: Знання. – 2008. – с.267.
2. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний
посібник./ Херсон: Олді-плюс,
2002 р. – 352 с.
3. Сопко В.В. Бухгалтерський облік капіталу (власності, пасивів):
[навч. посіб.] / Сопко В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.