Мехеда Н.Г., Дубенська В.П.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Управління джерелами фінансування підприємства

Перехід до ринкової економіки жадає від підприємств фінансової стабільності, що є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності Вона досягається налагодженням ритмічної і ефективної роботи підприємств, вмілого управління виробничими фондами і джерелами їх формування Цьому сприяють розробка економічно обґрунтованих бізнес-планів і нормативів, ресурсна збалансованість бізнес-плану, раціональне розміщення і ефективне використання власного і залученого капіталу[1, 78].

Діяльність будь-якого підприємства зводиться до отримання прибутку, для цього знадобиться капітал або джерела фінансування, які, залежно від способу утворення, можуть бути різними. Проблема фінансування виникає тоді, коли витрати підприємства починають перевищувати його доходи.

Джерела фінансування прийнято розділяти на три види :

— власні (власний капітал) — це кошти, отримані за рахунок власної операційної діяльності, тобто прибуток;

— запозичені (позиковий капітал) — це кредити, лізинг, безповоротна фінансова допомога тощо;

— залучені (залучений капітал) — це залучені кошти інвесторів, які можна не повертати [2].

Одні вважають, що за наявності своїх коштів, чужі краще не використовувати, а якщо своїх не вистачає, то проект взагалі не варто розпочинати. Інші додержуються думки, що використання тільки своїх коштів призводить до обмеженості в розвитку та зниження ліквідності підприємства.

Розробляючи стратегію фінансування, потрібно:

— визначити потребу в капіталі, як короткостроковому, так і довгостроковому;
— виявити можливі зміни у складі активів підприємства та його капіталі в найближчі кілька років;

—точно знати, як забезпечити фінансову стійкість підприємства та його платоспроможність;
— визначити шляхи ефективного використання джерел фінансування;

— зменшити витрати на обслуговування господарської діяльності;

— оцінити поточний фінансовий стан підприємства;

— з’ясувати напрямки використання капіталу та наслідки його залучення;
— виявити доступні джерела [3, 45].

Сформувалися три види стратегії фінансування:

— консервативна, що заснована на максимізації оборотного капіталу та мінімізації короткострокових зобов’язань;

— агресивна, під час якої існує високий ризик втрати ліквідності, хоча вона і не пов’язана з великими витратами;

— гнучка стратегія є найризикованішою, вона потребує максимального доходу і для «цього готова піти на все».

Головна мета вибору джерела фінансування полягає в тому, щоб віднайти такі з них, за яких витрати на повернення будуть мінімальними, а ефективність — максимальною. Невміле управління джерелами фінансування часто призводить до погіршення стану підприємства. В ідеалі стратегічний план розвитку підприємства має передбачати розрахунок усього портфелю фінансування, в якому показуються різні способи залучення та використання коштів[4, 111-112].

Обов’язковою умовою ефективного управління джерелами фінансування підприємства є комплексне виконання стратегії фінансування. Вважається, що фінансування за рахунок залученого та позикового капіталу є економічно вигідним для підприємства, адже вартість підприємства зростає, а рентабельність капіталу збільшується.

Використання «чужих» коштів збільшує рентабельність власного капіталу підприємства, це називається ефектом фінансового важеля, він може як збільшуватися, так і зменшуватися, залежно від поєднання позикових та залучених коштів або від розміру відсоткової ставки за кредит;

У зарубіжній практиці прийнято, що оптимальне значення ефекту фінансового важеля не може виходити за межі рентабельності підприємства. Якщо нове залучення коштів зі сторони веде до збільшення ефекту фінансового важеля, таке залучення є вигідним [5, 98].

Отже, структура джерел фінансування підприємства представлена основними складовими: власним капіталом, позиковим капіталом і залученим капіталом. На вже проведених дослідженнях можна сформулювати наступні рекомендації:

- необхідно підвищити долю власних засобів в джерелах фінансування, за рахунок раціонального розподілу прибутку;

- розглянути всі можливі варіанти здобуття довгострокових кредитів для удосконалення виробництва;

- поповнити оборотні активи і збільшити їх оборотність.

Включення цих чинників у виробничо-фінансову діяльність дозволить організації підвищити ефективність використання власного і позикового капіталу, підвищити ділову активність підприємства.

Список використаних джерел

1. Бланк І. А. Управління формуванням капіталу, 2000 р. - 512 с.

2. Василь Тютюник, З журналу «Довідник економіста» 2011р.

3. Ковалев В. В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. Фінанси і статистика, 2007 р. – 605 с.

4. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік. "Фінанси і статистика", 2007 р. – 150 с.

5. Негашев Є. В. Аналіз фінансів підприємтва в умовах ринку 2007 р. - 192с.