Мехеда Н.Г., Березніченко А.М.

ЧеРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ВЛАСНИМ КОШТОМ

Розвиток ринкових відносин сприяв значному збільшенню способів фінансування бізнесу. З одного боку, це добре, адже розвиваються ринок і конкуренція, покращується якість товару, збільшується зайнятість населення тощо. А з іншого — це змушує підприємства шукати нові способи управління та аналізу джерел фінансування, їм доводиться брати до уваги особливості кожного ресурсу, його вартість, часові рамки та інш.

Проблема фінансування виникає тоді, коли витрати підприємства починають перевищувати його доходи. Оскільки скорочення витрат скоріше за все негативно позначиться на виробництві, треба вчитися управляти доходами або надходженням грошей. Впливати на збільшення грошової маси в певні моменти теж неможливо, адже існує низка причин, через які її отримання відбувається у визначені терміни. Такі умови роблять залучення коштів зі сторони єдиним способом збалансування грошової маси на підприємстві саме тоді,коли у цьому є потреба[2,76-81].

У свою чергу, збільшення видів джерел фінансування зумовлює таке їх поєднання, при якому не відчуватиметься нестача коштів і водночас вартість такого співвідношення буде низькою.

Джерела  фінансування  прийнято   розділяти  на три   види:

— власні (власний капітал) — це кошти, отримані за рахунок власної операційної  діяльності,тобто  прибуток;

— запозичені (позиковий капітал) — це кредити, лізинг, безповоротна фінансова  допомога   тощо;
— залучені (залучений капітал) — це залучені кошти інвесторів, які можна не  повертати.

Безумовно, такий розподіл викликав появу численних думок щодо ефективності використання цих джерел. Одні вважають, що за наявності своїх коштів, чужі краще не використовувати, а якщо своїх не вистачає, то проект взагалі не варто розпочинати. «Береш чужі гроші, а повертаєш свої», — улюблена приказка таких спеціалістів. Інші додержуються думки, що використання тільки своїх коштів призводить до обмеженості в розвитку та зниження ліквідності підприємства, адже навіть у найприбутковіших компаній не вистачає коштів на все. Хай там як, а всі теорії мають право на існування, і керівництво саме обиратиме способи фінансування з огляду на стан підприємства та власні амбіції.

В ідеалі стратегічний план розвитку підприємства має передбачати розрахунок усього портфелю фінансування, в якому показуються різні способи залучення та використання коштів. Це убезпечить підприємство від ймовірності залишитися без грошей у важливий момент, знизить залежність від кредиту та дасть можливість «переключатися» між джерелами фінансуванн, коли  це  потрібно[1,179-187].

Обов’язковою умовою ефективного управління джерелами фінансування підприємства є комплексне виконання стратегії фінансування. Проте існують умови, що не залежать від конкретного підприємства. Приміром, тільки розвиток фінансового ринку країни допоможе отримати банківський кредит, а доступність фінансової інформації та сприятливий інвестиційний клімат — залучити    інвесторів.

Вважається, що фінансування за рахунок залученого та позикового капіталу є економічно вигідним для підприємства, адже вартість підприємства зростає, а рентабельність капіталу збільшується. Це пов’язано з тим, що прибуток, отриманий в результаті використання кредиту (мається на увазі з урахуванням оплачених відсотків за користування), залишається винятково у підприємства. Тому використання «чужих» коштів збільшує рентабельність власного капіталу підприємства. Це називається ефектом фінансового важеля, він може як збільшуватися, так і зменшуватися, залежно від поєднання позикових та залучених коштів або від розміру відсоткової ставки за кредит. До речі, у разі надмірно великої ставки ефект може бути і негативним. У зарубіжній практиці прийнято, що оптимальне значення ефекту фінансового важеля не може виходити за межі рентабельності підприємства. Якщо нове залучення коштів зі сторони веде до збільшення ефекту фінансового важеля, таке залучення є вигідним.

Шукаючи оптимальне співвідношення джерел фінансування, варто пам’ятати про контроль за використанням коштів, адже статей витрат зазвичай більше. Може виникнути ситуація, коли задля виконання стратегії, потрібно буде «різати» деякі статті, бо розміри капіталу обмежені.

Список використаної літератури

1. Лайко П. А. Фінанси АПК : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /П. А. Лайко, Ю. І. Ляшенко. К. : ДІЯ, 2000. — 225 с.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31

березня 1999 р. № 87 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.liga.ua.

3.Стефанюк І. Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку / І. Б. Стефанюк // Фінанси України. — 2004. — № 8. — С. 76—81.