Булах Т.Д.

РОЗВИТОК ДИТЯЧИХ ДОШКІЛЬНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ У ДОБУ«ВІДЛИГИ»

аспірантка кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету

імені Богдана Хмельницького, Україна

У час радикальних оновлень всіх сфер життя українського суспільства постала нагальна потреба у подоланні кризового стану українського села. У тяжкому становищі залишається його соціально-побутовий розвиток і особливо мережа дитячих дошкільних закладів. Рівень життя населення будь-якої держави можна достатньо об’єктивно оцінити, якщо належно проаналізувати умови, в яких перебувають її найменші громадяни. Сучасні сільські дошкільні установи доволі часто знаходяться у аварійному стані, а інколи і зовсім відсутні. На нашу думку, для ефективного вирішення цієї проблеми потрібно звернутися до історичного досвіду вирішення даного питання. У цьому плані період «відлиги» є доволі показовим.

Слід підкреслити, що Вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС чи не вперше в історії Радянського Союзу розглянув питання, пов’язані з покращення соціального життя мешканців села. Варто відмітити, що на ньому значну увагу влада приділила розвитку суспільного дошкільного виховання на селі. У цьому руслі були зроблені перші кроки по створенню мережі сільських дошкільних установ, більшість цих закладів до середини 1950-х роках розміщувалася у малопристосованих приміщеннях: звичайних хатах, клубах, конторах колгоспів тощо. А це заважало їх нормальному функціонуванню та розвитку.

Важливе значення для покращення окресленої ситуації мала постанова Ради Міністрів УССР від 29.01.1955 року «Про організацію в 1955 році дитячих установ в колгоспах УРСР і організацію допомоги цим установам» [1,28]. Відповідно до неї, заохочувалося створення дитячих установ в Українській СРС, також їм надавалася матеріальна і технічна допомога. Як свідчать архівні документи у відповідності до цього положення правлінням облпотребсоюзів Ворошиловградської, Дніпропетровської, Запорізької, Кримської, Кіровоградської, Одеської, Полтавської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей надавалася допомога в харчуванні, на перше півріччя 1955 року м’яса: 2780 тон, риби – 2780 тон, цукру та кондитерських виробів – 3058 тон, картоплі – 2000 тон [1, 29]. Ця допомога хоч і не могла покрити повністю всіх потреб дитячих установ, але все ж була доволі суттєвою.

Також держава допомагала дитячим колгоспним дошкільним установам промисловими товарами: одягом, взуттям, посудом, іграшками, плакатами, тощо в розмірі, які визначали самі колгоспи.

У наступних роках цей процес поглиблювався. Зокрема, історичним рішенням ХХ з’їзду КПРС (1956 р.) було намічено значне збільшення кількості дитячих закладів у сільській місцевості, що зумовлювалося загальним зростанням і збагаченням соціалістичного села, підвищенням грошових прибутків колгоспів, піклуванням про матерів-колгоспниць, які працювали нарівні з чоловіками, брали активну участь в роботі на колгоспних полях і тваринницьких фермах. Створення колгоспних дитячих ясел і садків передбачало забезпечення сільських дітей значно кращими умовами для розвитку, аніж вдома. У відповідності до проголошеного гасла: «Добротні дитячі установи в кожному колгоспі – подарунок колгоспницям-матерям», практично в кожному колгоспі й радгоспі створювалися сезонні дитячі садки або майданчики, активну участь в організації яких брали вчителі, старшокласники місцевих шкіл. Було налагоджено шефство стаціонарних дитячих садків міста над сільськими сезонними дошкільними установами. Щороку відділи народної освіти організовували курсову підготовку виховательок-колгоспниць. Водночас тривав процес перетворення сезонних дитячих садків там, де для цього створювалися відповідні умови, на постійні [2].

Так за даними Є. Талан, влітку 1955 р. лише в сезонних дитячих установах українського села за рахунок колгоспів України утримувалось понад 1,05 тис. дітей. А у 1958 р. колгоспи республіки утримували за свій рахунок вже майже 22,4 тис. дитячих ясел. [3, 129]. Цей процес набирав все більшої динаміки. В колгоспі ім. Ватутіна Звенигородської району Черкаської області у 1958 році було споруджено сучасний дитячий садок на 100 місць, повністю обладнаних новими меблями, іграми. Обладнали цей дитячий дошкільний заклад комсомольці села і молодь. Нові дитячі садки було також споруджено в колгоспах ім. Леніна та ім. Горького [4, 6]. Між керівниками колективних господарств розгорнулися навіть своєрідні змагання з побудови кращих дитячих садочків

Подальший імпульс динамічному розвитку дошкільних установ надавала прийнята 19 червня 1959 р. Постанова ЦК КП і Ради Міністрів України «Про заходи по подальшому розвитку дитячих установ, покращенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільного віку». Відповідно до цієї ж постанови більша увага зверталася на санітарно-гігієнічні умови зазначених установ. Аналіз свідчить, що за кількістю відкритих дошкільних установ на селі в Україні лідерство належало Черкаській, Кримській, Одеській, Дніпропетровській областям.

Також існував різновид дитячого дошкільного закладу – ясла, у якому перебували зовсім немовлята, але й цих установ катастрофічно не вистачало. Кількість дітей у садку залежала переважно від об’єму робіт у місцевому колгоспі. Так, у селах Кіровоградської області у 1961 році на початку польових робіт дитячі установи відвідували 46485 малюків, а в період масового виходу колгоспниць на роботу у поле, контингент дітей збільшився на 625 осіб [5, 12]. Така ситуація була характерною для усіх областей УРСР.

Проекти дошкільних закладів передбачали велику кількість зелених насаджень, які прикрашали ландшафт дитячих установ. На спеціально обладнаних ігрових майданчиках діти займалися у теплу пору року. Влітку вони харчувалися у павільйонах. Приміщення поділялись на декілька кімнат – спальні, ігрові кімнати, їдальні, які були спеціально укомплектовані для того, щоб сприяти фізичному і психічному розвиткові дітей. За кожним стаціонарним дитячим садком і яслами закріплювалась патронажна медсестра.

Для допомоги сільським дитячим установам обласні відділи народної освіти організували шефство місцевих шкіл, які надавали практичну допомогу дитсадкам, упорядковували ділянки, власноруч виготовляли іграшки тощо.

Таким чином можна констатувати започаткування динамічного розвитку мережі сільських дошкільних дитячих установ у період «відлиги». Держава акцентувала відповідно свою увагу на процес розвитку та покращення матеріально-технічного стану, розуміючи необхідність їх належного функціонування.

Література:

1. Державних архів Черкаської області. – Ф. Р – 2. – Оп. 9. – Спр.1237. – 139 – арк.

2. Грицюк Т. С.Історико-педагогічні передумови розвитку дошкільної освіти на Хмельниччині (50-60 рр. ХХст.) / Т. С. Грицюк [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://peddyskurs.kgpa.km.ua/en/archive-of-issues/issue-14-2013/93-hrytsiuk-t-s-istoryko-pedahohichni-peredumovy-rozvytku-doshkilnoi-osvity-na-khmelnychchyni-50-60-rr-khkhst-c-134-138

3. Талан Є.П. Колгоспи Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1951 – 1958 рр.). / Є. П. Талан – К. : Наукова думка. –158 с.

4. Центральний державний вищих органів влади та управління України. – Ф. 166. – Оп. 15. – Спр. 2425. – Арк.6

5. Державний архів Кіровоградської області. – Ф.р-3175. – Оп.6. – Спр.577. – 43 арк.