Педагогические науки/5.Современные методы преподавания

К. пед. н., В. В. Бурназова

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В ПРОЦЕСІ МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Для розвитку мистецької освіти важливим є формування професійних компетентностей сучасного вчителя музичного мистецтва. Головною складовою професійної підготовки вчителя музичного мистецтва у ВНЗ є цикл музично-теоретичних дисциплін (теорія музики, сольфеджіо, гармонія, аналіз музичних форм, поліфонія, зарубіжна та українська музична література). Основними дисциплінами музично-теоретичного циклу є теорія музики та сольфеджіо. На заняттях із цих дисциплін здобуваються знання, формуються та удосконалюються спеціальні музичні здібності, практичні уміння, навички, необхідні для здійснення майбутньої професійної діяльності.

Сучасний стан викладання навчального курсу „Сольфеджіо” потребує інноваційних підходів до оновлення змісту, удосконалення форм, впровадження активних методів навчання, спрямованих на розвиток спеціальних умінь у музично-теоретичному навчанні студентів спеціальності «Музичне мистецтво», які мають різний рівень довузівської підготовки. Для найбільш вдалої організації процесу музично-теоретичної підготовки у плані формування професійних компетентностей майбутніх учителів музичного мистецтва є розробка системи диференційованих завдань з елементами проблемності та впровадження її у навчальну практику.

Аналіз сучасної наукової, психолого-педагогічної, музикознавчої і методичної літератури свідчить про постійну увагу дослідників до проблем підвищення рівня музично-теоретичної підготовки фахівців. Так, проблема наукової організації навчального процесу з акцентом на формуванні системи музично-теоретичних знань, умінь і навичок у студентів-музикантів досліджується у працях Е. Абдулліна, Л. Арчажникової, І. Немикіної, О. Олексюк, Г. Падалки, О. Ростовського, О. Рудницької, О. Щолокової та ін. У працях О. Ковальова, Г. Костюка, Є. Мілеряна, Б. Теплова науково обґрунтовано психологічні засади розвитку умінь, подано їх типологічну характеристику. Ґрунтовно розроблені і впроваджені окремі вузькоспеціальні методики формування музично-теоретичних навичок (К. Станіславська), теоретико-аналітичних умінь (Т. Панасенко), музично-історичних підходів до фахової підготовки (І. Малашевська) студентів. Музично-теоретична підготовка виступає однією з пріоритетних у становленні майбутнього вчителя музичного мистецтва, а сформованість професійних умінь дозволяє відкривати нові змістовні аспекти художньої образності музичних структур, тембрально-звукових характеристик.

Основними завданнями у підготовці майбутнього вчителя музичного мистецтва є формування й розвиток у студентів певних фахових компетентностей: чути й визначати ладо-функціональний розвиток будь-якого уривку з музичного твору, запам’ятовувати й відтворювати його на фортепіано чи іншому інструменті; чути структуру акорду та його розташування; розуміти й аналізувати будову мелодії; чисто інтонувати мелодію (голосом); відчувати тональність та триматися в ній без допомоги інструмента; відчувати ладовий устрій та зміщення тяжінь; читати ноти з аркуша й транспонувати нотний текст у необхідну тональність; запам’ятовувати й відтворювати голосом певні музичні комплекси. Таким чином, на аудиторних заняттях з дисципліни «Сольфеджіо» у студентів мистецьких факультетів необхідно формувати професійні компетентності, які дозволять ефективно здійснювати музично-теоретичну підготовку школярів.

Формування професійних компетентностей здійснюється поетапно і, в кінцевому рахунку, переростає у майстерність і творчість [1]. Слід зазначити, що компетентності як прояв майстерності ніколи не можуть бути механічними, адже це окремі дії, що утворюють продуктивну діяльність, пов’язану з вирішенням нетипових теоретичних і практичних завдань. Набуття знань, умінь, навичок можливе лише у процесі пізнавальної діяльності. Від того, як організовано процес пізнання, залежить інтенсивність мисленнєвої роботи суб’єкта і розвиток його здібностей, зокрема у музиканта: музичного слуху, темпометроритму, музично-слухових уявлень [3]. Музично-аналітична діяльність має специфічний характер і знаходить застосування у процесі вивчення музично-теоретичних і фахових дисциплін.

Оскільки компетентності є важливим засобом свідомої, цілеспрямованої, творчої праці і показником майстерності студентів, їх формування повинно бути у центрі всього навчально-виховного процесу.

В результаті опанування курсу сольфеджіо студенти повинні вільно орієнтуватися в ладотональному розвитку, метроритмічній структурі мелодії та багатоголосного звучання, гармонічного та поліфонічного звучання, що припускає уміння визначати на слух і записувати різноманітні елементи музичної мови; чисто, вдумливо та виразно співати сольно та в ансамблі. Кожне заняття з сольфеджіо базується на таких формах і методах роботи: сольфеджування, музичний диктант, слуховий аналіз та творчі завдання.

Основна увага під час сольфеджування приділяється інтонації. Її точність залежить від уміння охопити перспективу мелодії. Правильний, виразний та музично осмислений спів неможливий без попереднього аналізу, який слід проводити на кожному занятті. Для успішного сольфеджування прикладів-вправ необхідним є уміння аналізувати музичний текст: визначення форми прикладу, його масштабно-тематичних структур, каденцій; визначення тонального плану, ладових та інтервально-гармонічних особливостей; спираючись на проведений аналіз, визначити інтонаційні особливості та правильну організацію дихання.

Завдання для самостійного опрацювання, окрім сольфеджування, містять також і спів вивчених напам’ять мелодій у різних тональностях. Це сприяє розвиткові ладотонального мислення. Під час співу необхідно дотримуватись зазначених у вправі темпу та динамічних відтінків.

Формування у студентів навичок слухового аналізу здійснюється в процесі виконання наступних завдань: визначати на слух усі інтервали (прості і складені) від звуку та в тональності, відображених мелодично та гармонічно; визначати вид і структуру окремо взятих акордів; чути загальний ладофункціональний розвиток даної музичної побудови (каденції, характерні гармонічні звороти, опорні гармонії); визначити тональний план гармонічних побудов з відхиленнями та модуляціями; визначати басовий та мелодичний голоси у різноманітних гармонічних послідовностях; слідкувати за одним із середніх голосів гармонічної послідовності; проводити детальний аналіз гармонічної побудови з визначенням функції, виду та альтерованих змін кожного акорду; визначати функціональну належність даного акорду до різних тональностей.

Надзвичайно важливою формою роботи в курсі сольфеджіо є слуховий аналіз. В аналізі на слух найповніше усвідомлюються й визначаються різноманітні елементи музичної мови та зв’язок між ними. Музично-аналітична діяльність у процесі слухового аналізу значною мірою залежить від рівня музичного розвитку студентів і оволодіння самостійним музично-слуховим аналізом, що призводить до позитивних зрушень професійного розвитку майбутнього вчителя музичного мистецтва. Найбільш повною формою аналізу почутого є запис музики – музичний диктант. Слуховий аналіз та диктант – це сформований комплекс знань і навичок, який визначає рівень музично-аналітичних умінь студента. Методика роботи над диктантом передбачає виконання таких видів навчальної роботи:

– створювати та закріплювати зв’язок почутого й написаного (нотних знаків), тобто умінь почуте перетворити в написане;

– використовувати диктант як засіб для закріплення та практичного засвоєння знань і навичок, отриманих в курсах теорії музики, а також на заняттях з дисципліни «Сольфеджіо».

Одним із найбільш перспективних напрямків розвитку творчих здібностей особистості у формуванні професійних умінь, необхідних сучасному вчителю музичного мистецтва є проблемність. Проблемна ситуація вимагає від особистості активних дій і у такий спосіб забезпечує процес виявлення та формування необхідних професійних компетентностей. До умов проблемної ситуації належить комплекс професійних компетентностей педагога, комплекс особливостей індивідуального розвитку студентів, а також планування педагогічного процесу, його змісту, форм, методів та засобів [2].

Метод вирішення проблемних ситуацій активізує участь студентів у отриманні необхідних фахових знань, а також спонукає до практичного застосування, закріплення та узагальнення отриманих знань при постановці нових проблем. Для реалізації принципів проблемності у практичній діяльності найбільш відповідними є ігрові технології навчання.

Постановка та розв’язання проблемних ситуацій у навчальному процесі студентів-музикантів дає можливість не тільки розвивати музично-теоретичні уміння й навички, а також формувати професійне мислення майбутніх учителів музичного мистецтва, а саме розвивати аналітично-слухові навички сприйняття; розширювати коло слухових уявлень та слуховий досвід; розвивати художньо-естетичний світогляд студентів.

Отже, формування професійних компетентностей майбутнього вчителя музичного мистецтва буде більш ефективним, якщо в процесі музично-теоретичної підготовки студентів будуть застосовуватись інноваційні форми й методи роботи як під час аудиторних занять так і під час самостійної роботи.

Література

1. Каган М. С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа) / М. С. Каган. – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.

2. Основи викладання мистецьких дисциплін: Навч. посібник / О. П. Рудницька, Л. М. Ісьянова, О. А. Цвігун, О. П. Кольєва, С. О. Соломаха. / Ред. О. П. Рудницька. – К., 1998. – 184 с.

3. Теплов Б. М. Психология музыкальных способностей / Избр. труды: В 2-х т. – М.: Педагогика.1985, – Т.1. – 328 с.