Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Методика перекладацького аналізу концепту EAU

Незважаючи на те, що ще не розроблено єдиної методики концептуального перекладацького аналізу й немає загальноприйнятого термінологічного апарату, різні підходи когнітивної лінгвістики (лінгвокогнітивний та лінгвокультурний) взаємодоповнюються.

Так, З.Д. Попова і І.А. Стернін, сучасні вчені, які розвивають лінгвокогнітивний підхід, вважають, що, концепт об'єктивується в мові наступним: готовими лексемами і фразеологічними сполуками, вільними словосполученнями; структурними та позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти); текстами і сукупністю текстів. Концепт може бути вербалізованим, а може бути і не вербалізованим мовними засобами [2]. На співвідношення слова і концепту у дослідників такий погляд: «Слово представляє концепт неповністю – воно в своєму значенні актуалізує лише кілька основних концептуальних ознак, релевантних для повідомлення, передача яких є завданням мовця, входить до його інтенції. Весь концепт у всьому багатстві свого змісту теоретично може бути виражений тільки сукупністю засобів мови, кожен з яких розкриває лише його частину» [3, с.13] .

Представники лінгвокультурного підходу рекомендують використовувати схожі дослідницькі процедури: 1) семантичний аналіз слів, які називають імена концептів; 2) етимологічний аналіз цих імен; 3) семантичний аналіз переносних, асоціативних значень слів, які втілюють концепти; 4) інтерпретативний семантичний аналіз контекстів, у яких використовуються слова й словосполучення, що позначають й виражають концепти; 5) інтерпретативний культурологічний аналіз асоціацій, пов'язаних із певним концептом; 6) інтерпретативний аналіз ціннісно-маркованих висловлень (прислів'їв, афоризмів, цитат), які виражають певні концепти; 7) аналіз коротких творів, написаних інформантами на тему, відповідну змісту досліджуваного концепту; 8) аналіз асоціативних реакцій інформантів на вербальне позначення концепту [1, с. 33-34].

Шлях дослідження «від семантики одиниць мови до концепту» є більш надійним, оскільки аналіз мовних засобів дозволяє найбільш простим і надійним способом виявити ознаки концептів і моделювати концепт. Виходячи з положення про тісний взаємозв'язок концептуальної та мовної картин світу, вважаємо можливим за допомогою мови та дискурсу досліджувати концепт як компонент національної картини світу, специфічного способу сприйняття світу, реалізованого як модель реальності, що властива представникам певного етносу.

Можна припустити, що в концептуальній картині світу будь-якого етносу повинен бути присутнім концепт ВОДА, для якого існують свої специфічні мовні засоби вираження. Вода – це природний елемент реальної дійсності, з яким знайомі люди всіх етносів.

Логічно також припустити, що концепт ВОДА, який базується на об'єктивному елементі природи, в будь-якій картині світу повинен містити в собі загальний (універсальний) компонент для всіх етносів і специфічні компоненти, що залежать від різних природних, соціальних і культурних умов, в яких живе дане співтовариство. На нашу думку, становить інтерес виявлення у французькому концепті EAU та українському концепті ВОДА універсальних компонентів, а також розгляд прикладів специфічних компонентів. Крім того, необхідно встановити, як відтворюються в перекладі універсальні та специфічні компоненти досліджуваних концептів.

Універсальні та специфічні компоненти, на наш погляд, виявлятимуться з різною силою в різних структурах досліджуваних концептів.

Оскільки концепт вибудовується на основі лексикографічних тлумачень та сполучуваності слів, як зазначалося вище, тому, мають право на існування словосполучення «реконструкція концепту», «побудова концепту».

Підсумовуючи зазначимо, що можливо застосовувати методику перекладацького аналізу концепту EAU, яка передбачає: окреслення поняттєвого поля концепту; класифікацію елементів поля та виділення мікрополів (побудова фреймів), інтерпретацію їх компонентів і виявлення потенційних труднощів перекладу та відтворення цілісного концепту в трансляті, що потребує узгодження семантики елементів концепту в контекстах гіпотекстового, текстового та гіпертекстового рівнів.

Логічно передбачити, що засобами культурної трансляції та адаптації будуть транслітерація та калькування (а також пояснювальний переклад та перекладацька примітка); генералізація та конкретизація; описовий переклад; наближений переклад; використання аналогу; пояснення національної специфіки (компенсація); метонімічний переклад; лінгвокультурологічний коментар.

В залежності від вибраного засобу перекладу можна виділити слабкі та сильні перекладацькі стратегії. Слабка перекладацька адаптація підкреслюватиме національний колорит за допомогою транслітерації, кальки, дослівного перекладу яскравих реалій та ін. Сильна адаптація використовуватиме адекватну заміну, генералізацію та імплікацію. Отже, методика перекладу складається з таких етапів: 1) виявлення поняттєвого поля концепту; 2) аналіз компонентів поля (фреймова структура) та типологізація його складових елементів; інтерпретація елементів мікрополів і з'ясування найбільш характерних для цього процесу труднощів.

Література:

1. Иная ментальность / В.И. Карасик, О.Г. Прохвачева, Я.В. Зубкова, Э.В. Грабарова. – М. : Гнозис, 2005. – 352 с.

2. Попова З. Д., Стернин И. А. Семантико-когнитивный анализ языка / З.Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж : Истоки, 2006. – 226 с.

3. Попова З.Д., Стернин И.А. Очерки по когнитивной лингвистике. – Воронеж : Истоки, 2003. – 349 с.