Филологические науки/8. Родной язык и литература

К. ф. н. Перцева В. А., Глущенко К. П.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

ПРОБЛЕМА ПРИРЕЧЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ДОЛІ У РОМАНІ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛІ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

Проблема приречення людської долі, співвідношення необхідності і свободи цікавила письменників давно. У чому полягає та сила, що керує волею людини? Панас Мирний, як один із представників українського побутового натуралізму, неодноразово звертався до проблеми залежності поведінки людини від її фізіологічної природи і соціально-побутових умов. Розмірковуючи про причини злочинності, Панас Мирний відкидав популярну теорію Чезаре Ломброзо про абсолютну вродженість злочинності. Він вважав, що злочинців створює не природа, а ненормальність соціальних відносин, і тому акцентував свою увагу не стільки на психологічних мотивах злочину, скільки на соціальних. Найяскравішим твором, в якому знайшла відображення ця проблема став роман «Хіба ревуть волі, як ясла повні?» («Пропаща сила»).

У центрі уваги письменника - доля бідного селянина Чіпки Варениченка, вимушеного в прямому сенсі слова кожен день боротися за своє існування. Загальне враження від роману досить важке: справді, головний герой – грабіжник і вбивця. Із самого народження Чіпці призначено бути нещасним і знедоленим, а всі його спроби вирватися із замкнутого кола приречені на провал. Складне душевне життя звичайної людини у всіх своїх проявах стає предметом уваги Панаса Мирного.

Головний герой роману імпульсивний, нелогічний у багатьох своїх вчинках, часом він не розуміє, як буде діяти в наступну хвилину. Погана спадковість, погане виховання і погане оточення пробуджують у ньому всі найгірші риси його характеру. Але ця природна схильність до нестримного гніву, виявляється тільки тоді, коли його примушують до цього, зазіхаючи на те, що для нього найдорожче. Таким чином, Панас Мирний підводить читача до думки, що людина - це істота соціальна, і її душевний світ обумовлюється місцем людини в суспільстві.

Одним із найбільш важливих етапів, який дозволяє краще зрозуміти людську природу Чіпки, на думку українського письменника, є дитинство. «Дитинство говорить про людину, як ранок про прийдешній день», - писав Джон Мільтон. Панас Мирний майстерно описує жорстокий тиск, який чиниться на Чіпку-дитину сільською спільнотою, сповненою патріархальних забобонів і майже колективної байдужості до його долі. Дитинство Чіпки зображено як нескінченний потік принижень. Письменник намагається розібратися, які обставини призводять його героя до душевної катастрофи. Всі без винятку герої роману, в тому числі і Чіпка, страждають від нерозуміння і невміння встановити з оточуючими прості і зрозумілі взаємовідносини. Головна проблема Чіпки - його нездатність із дитинства прощати. Письменник прекрасно усвідомлює, що замкнутість і самотність може призвести до сумних наслідків, які перетворившись на патологію, можуть призвести до нападів безпричинної люті і немотивованої агресії.

Панас Мирний звертається і до проблеми вибору кожною людиною. Адже вбивство - це трагедія не тільки того, хто став злочинцем, але і всіх близьких людей. Кожна людина, на думку Панаса Мирного, поєднує в собі добро і зло, і тому не піддається однозначній оцінці. Чіпка відчуває себе ображеним і покинутим батьками, ніхто не поспішає прийти йому на допомогу, а в підсумку - на місці любові з’являється ненависть. Мати стає для нього джерелом образ, і з часом, чим сильніше Чіпка намагається віддалитися від неї, тим глибше стає його образа. Ставлення до матері зіграє фатальну роль у його подальших відносинах з іншими людьми. Чіпка переносить свою ненависть саме на тих людей, що оточують його на цей момент.

Цю думку підтверджує подружнє життя головного героя - навіть любов не змогла перемогти його роз'єднаність із дружиною і дозволити їм зрозуміти і зберегти те сокровенне, що було їх суттю. Його життя так і залишається схожим на страшний сон: слова майже постійно розходяться з ділом, мрії так і залишаються лише мріями. Його нечиста совість тримає в постійній напрузі його душу і тіло, він знаходиться у безкінечній боротьбі із самим собою, а почуття провини так і не полишає його; життєві перемоги виявляються поразкою, свобода - новою залежністю (алкогольною), радість - гіркотою, щастя - нещастям.

Жителі рідного села асоціюються у Чіпки з образою і приниженням. Згодом ці почуття сформували у нього озлобленість і презирство. У дитинстві, через почуття власного безсилля, він не міг відплатити їм тим самим. Але подорослішавши, образа не проходить, а продовжує існувати в підсвідомості, руйнуючи його душу ненавистю, заздрістю, злістю. Саме ця прихована жахлива сутність і дає згодом про себе знати. І хоча він все життя пристрасно мріє стати незалежною, сильною людиною, але так і залишається «рабом»: болісно невпевненою у собі, заздрісною, нетерпимою, агресивною, сповненою почуттям ненависті людиною.

Сам Чіпка розглядає свій злочин як рефлекторну, автоматичну дію, а не навмисну і свідому. Він із дитинства не навчений володіти своїми рефлексами. Рефлекторні дії відбуваються у Чіпки Варениченка під впливом дій звичних. Розбещеність, слабка воля, розгнузданість, нестриманість постійно керують його вчинками. Саме оточення та виховання, на думку Панаса Мирного, привели його героя до злочину, і навіть більше: для Чіпки вбивство – це незалежна від нього послідовність подій, яка привела до свого логічного вирішення. Отже, в романі «Хіба ревуть волі, як ясла повні?» Панас Мирний дотримується популярного в ХІХ столітті детерміністського погляду на проблему приречення людської долі, зображуючи об'єктивну зумовленість суспільства і людської психіки, зокрема волі.

Література:

1. Хворостяний І. Г. Історико-літературний контекст концепту свободи в прозі Панаса Мирного / І. Г. Хворостяний // Літературознавчі студії. Вип. 33. – К. : Київський університет, 2011. – С. 555 – 560.

2. Черкаський В. Художній світ Панаса Мирного / В. Черкаський - К.: Дніпро. - 1989. - 351 с.