Найдьон Я.П.,

студентка юридичного факультету

Науковий керівник: Алімов К.О. к.ю.н., викладач

Запорізький національний університет

м.Запоріжжя, Україна

Представництво в суді – самостійний процесуальний інститут

Основним Законом України визначено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав [2, ст.59 КУ]. Відтворюючи цю конституційну норму, Цивільний Процесуальний Кодекс України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом [8, ст.12 ЦКУ]. Існування інституту процесуального представництва обумовлено різними обставинами: необхідністю забезпечення засад змагальності судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь особи, які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними або дієздатність яких обмежена; бажанням заінтересованих осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав у суді тощо. У юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо правової природи представництва в цивільному процесі[1, с. 338-339]. Вчені, які розглядали цивільно-правове представництво як один із різновидів представництва, в основу своєї точки зору ставлять наявність спільних ознак між представництвом у цивільному праві і процесі. Однак з цим погодитись важко. Незважаючи на наявність певних спільних рис між представництвом, здійснюваним в цивільному праві, і представництвом у цивільному процесі, між ними все ж існують суттєві відмінності, які дають підстави для розмежування інституту представництва в цивільному процесі від інституту представництва в цивільному праві і визнання їх самостійними [3] .

Значну увагу питанню відмежування інституту представництва у цивільних процесуальних відносинах від представництва в цивільному праві приділяли такі вчені, як: Тертишніков В.І., Чечот. Д.М., Шерстюк В.М.

В нормах ЦПК України чітке визначення цивільного процесуального представництва відсутнє, тому існує декілька підходів до визначення цього поняття. В.І. Тертишніков та зазначає, що «процесуальне представництво — це правовідносини, в яких одна особа (представник) здійснює у суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (представляємого) » [5, с. 83]. Таку ж точку зору підтримує С. Я. Фурса, який вважає, що «цивільне процесуальне (судове) представництво — це правовідносини, в силу яких одна особа (представник) виконує на підставі повноваження, яке надане йому законом, статутом, положенням чи договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві в інтересах іншої особи (довірителя), які спрямовані на захист порушених, оспорюваних та невизнаних прав та інтересів іншої особи, державних чи суспільних інтересів, у результаті чого у представника виникає комплекс процесуальних прав та обов'язків» [6, с. 178-179]. Дещо інше визначення наводить Ю.С. Червоний «представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника) на підставі наявних у неї повноважень, що породжує цивільні процесуальні правовідносини між представником і судом, спрямована на охорону, захист суб'єктивних прав та інтересів особи, яку представляють, сприяє суду в повному та об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у винесенні законного та обґрунтованого рішення » [9, с. 108].

Зазвичай, процесуальне представництво визначають як процесуальну діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і у винесенні законного й обґрунтованого рішення. Значення судового представництва визначається його двома головними цілями – надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді; надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі [4].

Розмежування процесуального представництва і загально цивільного можна здійснювати за певними критеріями.

По-перше, наявна різна цільова спрямованість. Метою представництва в цивільному праві, відповідно до ст. 237 ЦК України, є вчинення представником від імені особи, яку він представляє правочинів в той час, коли основною метою процесуального представництва є захист прав особи, яку представляють, та/або реалізація її процесуальних прав (обов’язків) тощо.

По-друге, неоднакові підстави виникнення цивільно-правового представництва та процесуального представництва. На відміну від матеріально-правового, процесуальне представництво виникає з різногалузевого юридичного складу, який включає в себе як матеріально-правові факти (наявність певних відносин між представником і особою, яку він представляє), так і процесуальні (пересвідчення повноважень, допуск судом представника до участі в справі та інше).

По-третє, по різному в цивільному праві і процесі визначається обсяг повноважень представників. Тертишніков В.І., Шерстюк В.М. зазначають, що в цивільному праві обсяг повноважень представника визначає сам довіритель у виданій йому довіреності, а повноваження представника в цивільному процесі визначені законом [3].

По-четверте, відмінною ознакою є те, що при загально цивільному представництві не може бути подвійного представництва, а в процесі законний представник може доручити ведення справи договірному.

По-п’яте, при загальноцивільному представництві в юридичній дії бере участь тільки представник, а у процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен - той, кого представляють [4].

Отже, у теорії цивільного процесуального права питання щодо представництва було і залишається дискусійним. Нормативного визначення представництва не має, тому доцільно надати легальне визначення цивільного процесуального представництва, доповнивши відповідною нормою статті ЦПК України. Представництво в суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як часто вважають у судовій практиці та літературі.

Література:

1. Комаров В.В. Підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X. : Право, 2011. - 1352 с.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості ВРУ, 1996, № 30.

3. Малюшевська Х.С. Відмінність цивільного та цивільно-процесуального представництва: правове обґрунтування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14_ENXXI_2009/Pravo/45820.doc.htm

4. Поняття процесуального представництва та його значення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.5rik.ru/best/best-132233.html

5. Тертишніков В. І. Цивільний процес України (лекції): навч.-практ. посіб. / В.І. Тертишніков. — X.: Від. ФО-П Вапнярчук Н.М., 2009. —320с.

6. Фурса С.Я. Цивільний процесуальний кодекс України: наук.-практ.комент.: у 2т./ С.Я. Фурса, Є.І. Фурса; за заг.ред. С.Я. Фурси. — К.: Вид. Фурса С.Я.: КНТ, 2006.

7. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, NN 40-44, ст.356

8. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2004, N 40-41, 42, ст. 492

9. Цивільний процес України: підручник / за ред. Ю.С. Червоного. — К.:

Істина, 2007. — 392с.