Андрій Устенко

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

СУТНІСТЬ УМОВ ФОРМУВАННЯ ВИСОКОГО РІВНЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МЕНЕДЖЕРА

В умовах посилених соціокультурних змін нова концепція управління, що характеризується системними змінами у змісті управлінської діяльності, технологіях управління, нове управлінське мислення ґрунтуються на засадах теорій соціального управління, що є важливою складовою загальнолюдської культури.

Пріоритетним вважаємо аналіз проблем, пов’язаних з формуванням і розвитком нової для нашого суспільства культури управління, а значить і управлінської культури керівників, яка ґрунтується на іншій системі управлінських цінностей. Ця обставина передбачає й диктує необхідність та доцільність зміни системи особистісних установок та ціннісних орієнтацій нового покоління українських керівників.

У зв’язку з цим зростання ролі таких категорій як «культура управління» та «управлінська культура менеджера» в умовах суттєво демократизованого та інтелектуалізованого українського суспільства є незаперечним. Культура управління – це вироблена і визнана організацією та її структурними підрозділами система цінностей, соціальних та внутрішньоорганізаційних норм, установок, шаблонів та стереотипів поведінки, традицій тощо, які примушують всіх членів організації (включаючи керівників і виконавців) поводити себе в організаційному оточенні так, а не інакше. У цьому ж контексті управлінська культура менеджера – це сформована ним і соціальним оточенням система особистих цінностей, норм, установок, стилів управління, традицій і звичаїв, дотримуючись яких він реалізує практичну управлінську діяльність. Культура управління є сукупністю методів і способів управління, сформованих на перетині загальнолюдської культури з її традиційними цінностями, теорії управління з її основними нормами та принципами управління та управлінської діяльності, в якій вони реалізуються на практиці [1, с. 112].

Управління є особливою соціальною функцією, яка виникає із потреби самого суспільства і виявляється, передусім, в організуючій діяльності, що здійснюється шляхом об’єднання, узгодження, регулювання, координації, контролю, а також владно-регулювальними і примусовими заходами [3, с. 26]. За своїм змістом культура управління – це сукупність досягнень в організації і здійсненні процесу управління, організації управлінської праці, використанні техніки управління, а також сукупність вимог, які висуваються до систем управління і працівників, обумовлених нормами і принципами суспільної моралі, етики, естетики, права.

Формування управлінської культури менеджера – процес складний і суперечливий, оскільки передбачає взаємодію низки елементів, а саме: загальної культури; соціальних якостей, що характеризують особистість менеджера; культури управлінського мислення; культури мови та службового спілкування тощо. При тісному їхньому зв’язку кожен із них є автономним, що відбивається на загальному стані управлінської культури. Ідеальний рівень зрілості управлінської культури менеджера забезпечує досягнення найвищої ефективності управлінської діяльності в ідеальних умовах. Відповідно, соціальна модель ідеального менеджера відбиває теоретично розроблену концепцію найбільш ефективного виконання менеджером управлінських функцій в ідеальних умовах функціонування. Така модель виконує, по-перше, функції базової моделі при аналізі більш конкретних рівнів зрілості управлінської культури, а, по-друге, є орієнтиром для самовдосконалення особистості менеджера.

Оптимальний (еталонний) рівень зрілості управлінської культури менеджера відтворює максимальну можливість реалізації ідеальних характеристик суб’єкта управління в реальних умовах функціонування підпорядкованого йому об’єкта. Така відповідність знаходить своє втілення у соціальній моделі оптимального менеджера, яка теоретично розробляється на основі аналізу конкретних об’єктивних умов діяльності об’єкта та суб’єкта управління.

Реальний рівень зрілості управлінської культури менеджера визначається проявом оптимальних характеристик у практичній роботі. Це виявляється у соціальній моделі реального менеджера, яка створюється на основі аналізу реальних соціальних портретів функціонуючих керівників [2, с. 172].

Співвідношення оптимальної і реальної соціальних моделей менеджерів дає конкретну інформацію про реальний рівень зрілості управлінської культури менеджера, тому складається можливість розробки соціальної технології формування більш високого рівня зрілості управлінської культури і, відповідно, більш високого рівня ефективності управлінської діяльності.

Отже, засвоєння та ефективне використання як вищеперелічених, так і багатьох інших корисних для управлінця вмінь і технологій є фундаментальною умовою формування сучасної культури управління людьми в організаціях, а значить і ефективної роботи цих організацій на користь суспільства.

Література:

1. Блощинська В.А. Організація праці менеджера: Навчально-методичний посібник / В.А. Блощинська. – Івано-Франківськ: ІМЕ «Галицька академія», 2007. – 248 с.

2. Пашко Л. Організаційна культура як передумова ефективності управління людськими ресурсами / Л. Пашко // Вісник НАДУ. – 2003. – №3. – С. 170 – 177.

3. Реформування державного управління в Україні: Проблеми і перспективи / наук. кер. В.В. Цвєтков. – К. : Оріяни, 2008 – 228 с.