К.е.н. Лупак Р.Л.

Львівська комерційна академія

Удосконалення управління фінансовою стійкістю підприємства

 

Управління фінансовою стійкістю необхідно розуміти як здатність підприємства зберігати кількість та якість своїх фінансових ресурсів при зміні середовища для свого існування та розвитку у тій формі, яка одночасно відповідає потребам суб’єкту ринку. В сучасних умовах ринкової трансформації конкурентного середовища, актуальним для підприємства є удосконалення управління фінансово-господарською діяльністю на основі управління його фінансовою стійкістю.

В сучасній економічній літературі науковому дослідженню зазначеної проблематики присвячені праці вітчизняних вчених і науковців: І. О. Бланка, В. Вітлінського, Г. О. Крамаренка, Л. О. Лігоненко, Л. Риманової, Н. М. Ушакової, Ю. Ярошенка та інших, зарубіжних фахівців: М. С. Абрютіної, В. Г. Артеменка, І. Т. Балабанова, Ван Хорна, О. В. Єфімової, Т. Р. Карлина, В. В. Ковальова, М. Н. Крейніної, В. М. Родіонової, О. С. Стоянової, Уолша К., А. Д. Шеремета.

Враховуючи постійні потреби підприємства у фінансових ресурсах, існує необхідність удосконалення структурно-логічної схеми процесу управління фінансовою стійкістю та розробки сучасного методологічного інструменту реалізації результатів її управління.

Метою дослідження є обґрунтування методологічних засад управління фінансовою стійкістю підприємства з метою розробки програми рішень удосконалення процесу використання його капіталу.

Безперечно, управління фінансовою стійкістю підприємства, пов’язано з рухом позикового капіталу, що використовується для здійснення господарської діяльності. Саме для забезпечення інвестиційної привабливості, прискореного росту і підвищення фінансової рентабельності підприємству необхідно залучати позиковий капітал. Таким чином, ефективність управління фінансовою стійкістю підприємства залежить від особливостей та форм позикового капіталу, механізму формування ставки відсотків на кредитному ринку та специфіки організації кредитної системи країни [3, с.167 – 170]

Вибір моделі управління фінансовою стійкістю підприємства передбачає обґрунтування правил і прийомів досягнення стратегічних цілей конкуренції, а саме:

- формування цінової політики, що забезпечує стратегічну динаміку зростання цільового сегменту ринку;

- управління ресурсним потенціалом, його функціонально-вартісний перерозподіл з метою отримання цільового прибутку і максимізацію рентабельності в стратегічному періоді;

- забезпечення інвестиційної привабливості як результату мінімізації терміну окупності капіталовкладень та зростання ефективності інвестиційних проектів в стратегічний розвиток фінансової діяльності.

Оскільки в методичній літературі не враховано функціональні та економічні особливості формування системи цільових параметрів управління фінансовою стійкістю підприємств, нами запропоновано структурно-логічну схему розробки конкурентної стратегії торговельного підприємства (рис. 1).

Кожен із етапів управління фінансовою стійкістю підприємства відповідає ознакам елементного поділу та передбачає застосування специфічних процедур і методичного обґрунтування.

Разом з тим, аналіз фінансової стійкості підприємства – це найважливіша характеристика його діяльності та фінансово-економічного добробуту, яка характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми зобов’язаннями і нарощувати економічний потенціал [2, с. 93 – 95].

Використання різних методів збору та отримання потрібної і надійної інформації в процесі детального, поглибленого аналізу дозволяє вибрати і розробити найбільш ефективну фінансову модель.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Етапи процесу управління фінансовою стійкістю підприємства

 

Окрім того, науково-обґрунтований відбір результативного і факторіальних параметрів формує логічну структуру моделі управління фінансовою стійкістю підприємства.

Заключним етапом життєвого циклу управління фінансовою стійкістю підприємства є контроль її реалізації, оцінка ефективності та вдосконалення. Контроль передбачає моніторинг окремих параметрів та показників шляхом порівняння фактичних і запланованих значень, визначення відхилень з аналогічними параметрами підприємства. Важливим є визначення достовірності стратегічних моделей розвитку та їх коригування в умовах значних відхилень фактичних і запланованих показників фінансової стійкості.

Необхідним є визначення резервів росту фінансової стійкості в стратегічному періоді, зокрема шляхом зростання ефективності використання ресурсного потенціалу та отримання відповідних конкурентних переваг.

Управління фінансовою стійкістю підприємства повинно забезпечити своєчасне надходження та витрачання грошових коштів, підтримання постійної платоспроможності. Окрім цього, для забезпечення та підтримання фінансової стійкості підприємств необхідно, щоб частина їх коштів зберігалася у грошовій формі чи мала високий ступінь ліквідності.

Співвідношення власних та залучених джерел фінансування і їх взаємозв’язок з певними видами активів забезпечує досягнення запланованого рівня обсягів діяльності та розвиток підприємства. Фінансовостійким є підприємство, яке за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (основні засоби, нематеріальні активи, оборотні активи), не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості і розраховується в строк за своїми зобов’язаннями [1, с. 443 – 445].

Таким чином, здатність підприємства до ефективного управління фінансовою стійкістю свідчить про стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами та достатність їх в безперебійному процесі виробництва та реалізації продукції.

Література

1.   Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента : учеб. пособ. / И. Т. Балабанов. – [2-е изд., доп. и перераб.]. – М. : Финансы и статистика, 1999. – 512 с.

2.   Крамаренко Г. О. Фінансовий аналіз і планування / Г. О. Крамаренко. – К. : ЦНЛ, 2003. – 224 с.

3.   Финансовый менеджмент: теория и практика : учеб. / под ред. Е. С. Стояновой. – [5-е изд., переаб. и доп.]. – М. : Изд – во «Перспектива», 2000. –656 с.