Г.І. Данилюк

Науковий керівник: Л.С.Гангал

Буковинський державний фінансово-економічний університет

м. Чернівці

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Становлення нових та поступова зміна дотеперішніх економічних і соціальних відносин в Україні впливає на формування фінансової системи та відповідних методів управління фінансами. Фінансове планування як важлива складова механізму фінансової системи та одна із функцій управління підприємством набуває актуальності за сучасних умов, коли суттєвим для діяльності є вплив глобалізації, поступової інформатизації суспільства та його інноваційного розвитку.

Перехід від директивного до індикативного планування, що здійснювався в Україні наприкінці ХХ ст., потребував реформування фінансового планування. Водночас відсутність у цей період належного методологічного, методичного й організаційного забезпечення фінансового планування діяльності підприємств, що враховувало б умови їх функціонування у конкурентному середовищі, призводила до відмови від планування і запровадження оперативного управління фінансами.

Потреба у цілісній концепції фінансового планування спонукає до дослідження складових процесу планування фінансових ресурсів підприємства, необхідності застосування основних макроекономічних показників при розрахунку показників плану підприємств за індикативного планування, інструментів досягнення фінансової рівноваги в умовах розвитку національної фінансової системи і впливу світової економіки [5].

Окремі методологічні, методичні й організаційні аспекти фінансового планування досліджуються українськими вченими В. Бабіченком, В. Беседіним, М. Білик, В. Биковою, І. Бланком, В. Борисовою, Г. Висоцьким, В. Корнєєвим, І. Ожерельєвою, В. Опаріним, О. Орловим, І. Полтьєвою, О. Терещенком, В. Тропіною, І. Хомою, М. Чумаченком, А. Чуписом, І. Шестовою та ін., а також зарубіжними дослідниками, такими, як Р. Акофф, І. Ансофф, М. Алексєєва, В. Бочаров, Р. Брейлі, І. Брігхем, Дж. Ван Хорн, Дж. Вахович, У. Кінг, Ч. Лі, С. Маєрс, М. Поукок, А. Робсон, Дж. Сігел, А. Тейлор, Дж. Фіннерті, Дж. Шим та ін.

Фінансове планування підприємств розглядається у контексті стратегічного управління чи видів короткострокового внутрішньогосподарського планування та моделей, які описують окремі складові системи управління фінансами. Більшість відомих методичних підходів до розрахунку показників фінансового плану ґрунтуються на застосуванні лише прогнозного індексу інфляції без урахування інших індикативних показників, що позначається на якості плану та його перервності протягом планового періоду. Практика безсистемності застосування промисловими підприємствами планування призводить до зниження прибутковості [2].

Фінансове планування є видом внутрішньогосподарського планування та визначається процесом розробки системи планових показників, досягнення яких забезпечить ефективне формування, використання фінансових ресурсів і створить умови для прибуткової діяльності, розвитку за мінімальних ризиків.

Отже, на плановому обсязі фінансових ресурсів позначається зміна вартості активів, зобов’язань, власного капіталу, а також застосування різних методів їх оцінки. Визначення загального обсягу фінансових ресурсів з урахуванням можливості залучення додаткових джерел, зокрема у результаті отриманих пільг, використання фінансового лізингу, має застосовуватися при аналізі збалансованості показників плану і забезпечуваності діяльності підприємства фінансовими ресурсами у плановому періоді.

Адаптивність фінансового плану як властивість його якості забезпечується налагодженням траєкторії рівноваги при врахуванні зміни показників фінансових ресурсів підприємства й таких показників, як: ВВП, темп інфляції, капітальні трансферти; зміна запасів матеріальних оборотних коштів; капітальні вкладення.

Основними напрямами досягнення якості фінансових планів, ефективності системи фінансового планування є запровадження зазначених шляхів удосконалення методичного й організаційного забезпечення планування. Це також сприятиме підвищенню прибутковості промислових підприємств та їх конкурентоспроможності, покращанню управління підприємствами державного сектора економіки, збільшенню надходжень до державного й місцевих бюджетів [1].

За сучасних умов, коли суттєвим для діяльності підприємств є вплив глобалізації, поступової інформатизації суспільства та його інноваційного розвитку, у плануванні формування і використання фінансових ресурсів доцільно застосовувати концептуальний підхід фінансової рівноваги.

Фінансове планування підприємств визначається як вид внутрішньогосподарського планування та є процесом розробки системи планових показників, досягнення яких забезпечить ефективне формування, використання фінансових ресурсів і створить умови для прибуткової діяльності та розвитку за мінімальних ризиків. Основними завданнями фінансового планування є: забезпечення ефективних напрямів формування та використання фінансових ресурсів для врівноваженої діяльності та розвитку; виявлення резервів нарощування доходів і скорочення витрат; формування економічних відносин з іншими суб’єктами господарювання, власниками або суб’єктами управління державною власністю; оцінка діяльності керівників центрів відповідальності, фахівців, які безпосередньо залучені до процесу фінансового планування; оцінка якості фінансових планів; запровадження внутрішнього контролю за їх складанням і виконанням [4].

До основних принципів, які забезпечують реалізацію концептуального підходу фінансової рівноваги, належать принципи послідовності і наступності, періодичності складання плану; ефективності формування та використання фінансових ресурсів; збалансованості показників плану за джерелами формування і напрямами використання фінансових ресурсів. Першим принципом передбачено, що процес фінансового планування здійснюється постійно, а розроблені плани безперервно змінюють один одного. Коригування планових показників відбувається в разі виникнення ризиків та непередбачуваних змін, які перевищують визначений при складанні плану рівень суттєвості. Другий принцип передбачає застосування такої структури джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів, яка забезпечуватиме відносну фінансову рівновагу розвитку. Принцип збалансованості плану передбачає рівність планового формування і використання фінансових ресурсів за джерелами надходжень та напрямами їх розподілу відповідно [3].

Методи розрахунку показників фінансових планів застосовуються, виходячи з класифікації статей плану на грошові та негрошові (фондові). Метод дисконтування використовується для планування грошових статей, для негрошових статей визначено застосування методів оцінки за ринковою вартістю активів та залученого капіталу на кінець планового періоду.

До процесу фінансового планування включено узгодження фінансової політики підприємств. Фінансова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур управління фінансовими ресурсами, їх формуванням і розподілом для реалізації фінансової стратегії. Складовими фінансової політики підприємства визначено облікову, кредитну, дивідендну політику, окремі елементи якої впливають на рух фінансових ресурсів та потребують узгодження у процесі планування за напрямами управління активами, зобов’язаннями, власним капіталом, доходами, витратами та розподілом прибутку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Висоцький Г.І. Методологічні та організаційні засади короткострокового фінансового планування / Г. І. Висоцький // Наукові праці НДФІ. – 2010. – Вип. 5 (31). – С. 89–103.

2. Чумаченко М.В. Методичне забезпечення фінансового планування діяльності підприємств України / М.В. Чумаченко // Вісник Львів. держ. фін. акад. : зб. наук. ст. (економ. науки). – 2009. – № 7. – С. 123–130.

3. Білоусова О. С. Оцінка фінансових планів та шляхи її удосконалення / О. С. Білоусова // Науковий вісник Буковин. держ. фін. акад. : зб. наук. праць (економ. науки). – 2006. – Вип. 7. – С. 224–231.

4. Бабіченко В. А. Еволюція концепцій фінансового планування діяльності підприємств / В. А. Бабіченко // Наукові праці НДФІ. – 2008. – Вип. 4(24–25). – С. 103–113.

5. Білик М. О. Концептуальні засади складання фінансової звітності за сег-ментами / М. О. Білик // Наукові праці НДФІ. – 2010. – Вип. 9(30). – С. 132–142.