Економічні науки 3/Фінансові відносини

Здобувач Флорескул Н. П.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Фінансове забезпечення соціальних гарантій у системі державних фондів соціального страхування

Україна прагне забезпечити соціальний захист населення на належному рівні, створити умови працездатним громадянам для зменшення кількості людей, що потребують економічної підтримки.

Державні фонди соціального страхування, які створені для фінансового забезпечення соціальних гарантій населення, можуть суттєво впливати на зниження показників бідності в Україні, яка є наслідком багатьох взаємозалежних соціальних факторів: економічних - падіння доходів населення, низька заробітна плата, безробіття; соціальних - інвалідність, старість, хвороби, дитяча бездоглядність; демографічних - неповні родини, молодь і старше покоління зі слабкими позиціями на ринку праці.

З січня 2011 року, відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [1], єдиний орган, який проводить збір та контроль сплати єдиного соціального внеску, є Пенсійний фонд України. В цьому Фонді ведеться державний реєстр страхувальників та застрахованих осіб. Розщеплення суми єдиного соціального внеску проводить Держказначейство, зараховуючи складові соціального внеску на рахунки відповідних соціальних фондів: Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійного фонду України. За фондами залишаються основні функції: керівництво та управління окремими видами соціального страхування, акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечення фінансування виплат за соціальним страхуванням та інші функції згідно із статутами фондів. Звільнившись від значної частини адміністративних обов'язків, фонди можуть більше уваги приділяти застрахованим особам.

Співвідношення сплати внесків роботодавці/застраховані особи становить в Україні 91,5/8,5. У більшості європейських країн працівники сплачують одну третю, одну четверту частину внесків до соціальних фондів, а деякі країни використовують розподіл, близький до паритетного (Великобританія, Польща, Болгарія). У різних країнах розподіл внеску між роботодавцями та працівниками істотно відрізняється за видами страхування. Найбільш пропорційно розподіляються внески на пенсійне та медичне страхування.

Для зміни пропорції єдиного соціального внеску роботодавці/застраховані особи в Україні ще немає необхідних умов. Умовами для перерозподілу у бік збільшення внесків застрахованими особами мають бути: обов’язкове визначення розміру прожиткового мінімуму з урахуванням суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та збільшення розміру відрахувань з найманих працівників при одночасному відповідному підвищенні заробітної плати за рахунок зменшення нарахувань на фонд оплати праці. Умова доведення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму вперше виконана в 2010 році.

Зважаючи на важливість Пенсійного фонду України, як органу, стратегічно важливого для забезпечення державних соціальних гарантій в Україні, дослідимо його перспективи.

"Пенсійні виплати становлять близько 15 відсотків ВВП, на них направляється майже 19 відсотків видатків Державного бюджету"[2, c. 4]. Пенсійна реформа, яка розпочалась в 2004 році і мала стати основою соціального захисту пенсіонерів, просувається повільно. Тому дефіцит коштів Пенсійного фонду України покривається Державним бюджетом, що складає значний відсоток від загальної суми видатків Фонду

Головним фактором зростання видатків з Пенсійного фонду України та державного бюджету є демографічна криза, внаслідок якої українці стали однією з найстаріших націй у світі. "Починаючи з 2001р. кількість людей пенсійного віку та віком понад 60 років почала перевищувати кількість дітей"[2, с. 4]. При загальному старінні населення України, за умови високих відрахувань з підприємств у Пенсійний фонд, розміри самих пенсій надто низькі для основної частини пенсіонерів. Майже всі країни, які проводили пенсійну реформу, підвищили чи ще продовжують підвищувати пенсійний вік.

В Україні питання про підвищення віку виходу на пенсію вже вирішене. Поступове підвищення пенсійного віку – необхідна умова стабільного функціонування Пенсійного фонду у майбутньому.

Запровадження накопичувальної системи (другий рівень пенсійної системи) загальнообов’язкового державного пенсійного страхування забезпечує вищий розмір пенсій, ніж в умовах функціонування лише солідарної пенсійної системи. Позитивним є те, що розміри пенсій визначаються в залежності від сплачених страхових внесків та тривалості страхового стажу. "Введення накопичувальної системи дозволить забезпечити пенсії з двох рівнів на рік призначення в розмірі майже 60 відсотків до середньої заробітної плати, а для наявних пенсіонерів – у розмірі, більшому, ніж в умовах функціонування однорівневої солідарної пенсійної системи. Страхові внески до накопичувального фонду сплачуватимуть застраховані особи, яким на день перерахування коштів не виповнилося 40 років"[2, с. 11].

Кошти накопичувального фонду мають стати потужним джерелом довгострокових інвестицій у національну економіку, дати поштовх розвитку фондового ринку країни, оскільки переважна більшість коштів має інвестуватися саме через інструменти фондового ринку.

Література:

1. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України № 2464-VІ від 08.07.2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2. Гнибіденко І. Пенсійна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи / Гнибіденко І. // Економіка України. - 2007. - №4. -С.4-11.