Місцеві бюджети в сучасних
умовах є одним із джерел задоволення життєвих потреб населення. Більшість
державних видатків, насамперед соціального спрямування, фінансуються з місцевих
бюджетів. Це, передусім, виплати із соціального захисту та соціального
забезпечення населення, утримання закладів соціально-культурної сфери, видатки
на розвиток місцевого господарства.
На
сьогодні формування дохідної частини місцевих бюджетів викликає багато
суперечок, адже основною передумовою ефективного функціонування місцевого
самоврядування є володіння ним достатньою кількістю коштів для проведення своєї
діяльності.
Як окрема економічна категорія, доходи місцевих
бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з
формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і
використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних
завдань розвитку регіону.
Доходи місцевих бюджетів мають відповідну
законодавчу базу — Конституція України, Бюджетний кодекс, Закони України
"Про податкову систему України", "Про місцеве самоврядування в
Україні" та інші нормативні акти.
Джерела доходів місцевих
бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного
кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських,
районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними
актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.
За відсутності в достатньому обсязі власних доходів видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із державного бюджету, які відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів. Практика свідчить, що питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів має сталу тенденцію до зростання. Таким чином, можна говорити про недостатній рівень автономності місцевих бюджетів.
Усі зроблені в
останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не
торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в умовах
командно-адміністративної економіки.
За роки
існування суверенної української держави відбулося становлення переважно
національної фінансової системи, зокрема однієї з основних її ланок – державних
фінансів. Розвиток і стабілізація державних фінансів ґрунтується на вже
ухвалених правових актах держави, базовими з яких є Конституція України, Закон
"Про бюджетну систему України", Закон України "Про місцеве
самоврядування в Україні", що заклали основу правового функціонування
державних фінансів. Проте фінансова система, в т.ч. бюджетна система України,
переживають глибоку кризу, яка є складовою соціально-економічної кризи в усьому
українському суспільстві.
Основним
чинником кризи всієї бюджетної системи, зокрема місцевих бюджетів, є нинішня
модель бюджетної системи, за якою формуються бюджети територій. Ця модель має
такі хиби:
1) формування
місцевих бюджетів здійснюється шляхом встановлення процентних відрахувань від
регульованих загальнодержавних податків;
2) нормативи
відрахувань від регульованих загальнодержавних податків щороку переглядаються,
що створює ситуацію, за якої дохідна база місцевих бюджетів формується не на
постійній основі;
3) при
відсутності критеріїв визначення їх розміру нормативи відрахувань виконують
функцію засобу збалансування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів, є
одним з основних важелів, за допомогою якого формування бюджетів здійснюється
за принципом "зверху-вниз";
4) за нинішньої
моделі бюджетної системи при формуванні бюджетів територій не враховується така
категорія, як "податкоспроможність території", немає чіткого
законодавчого визначення поняття "власні" та "передані доходи
території";
5) існує
неефективний і нераціональний механізм надання дотацій з вищестоящого бюджету
нижчестоящому. Надання дотацій проводиться хаотично та суб'єктивно через те, що
сума дотацій для бюджетів нижчого рівня планується в бюджеті вищого рівня, а не
в окремому субвенційному фонді.
Така модель
бюджетної системи та існуючий механізм розподілу регульованих загальнодержавних
податків створюють ситуацію, за якої відсутні встановлені правила гри між
центром та областями, областями та районами й муніципалітетами і т. д.,
прирікає нижчестоящі бюджети на невизначеність і непередбачуваність, веде до
зростання споживацьких настроїв у регіонах, суб'єктивізму в перерозподілі
бюджетних коштів між ланками бюджетної системи, що в кінцевому результаті
зумовлює слабкість інституту місцевих фінансів. Тому сьогодні необхідно
формувати місцеві бюджети за такої моделі бюджетної системи, яка одночасно була
б поштовхом до розвитку та зміцнення місцевих бюджетів, визначала б чіткі міжбюджетні
відносини, була б гарантом самостійності кожної ланки бюджетної системи. Це
повинно стати основним критерієм у побудові нової моделі бюджетної системи.
На сьогодні
існуюча модель бюджетної системи побудована і служить одному принципу –
формування бюджетів "зверху-вниз", коли вищестоящий бюджет може
диктувати умови нижчестоящому шляхом встановлення диференційованих ставок
процентів відрахувань від регульованих загальнодержавних податків. Для її
зміцнення, для зміцнення місцевих бюджетів необхідно в першу чергу побудувати
таку бюджетну систему, за якої б нею виконувався і обслуговувався головний
принцип – формування бюджетів "знизу – вверх", за якої вищестоящий
бюджет формувався б на основі внесків нижчестоящих бюджетів. Тільки формуючи
місцеві та державний бюджети за таким принципом, ми зуміємо зміцнити всю
бюджетну систему, в т. ч. місцеві бюджети.