К.е.н. Туболець Ірина Іванівна
Дніпропетровська
державна фінансова академія, Україна
Система управління інвестиційною
діяльністю в соціально-економічному розвитку України
Для реалізації стратегії
соціально-економічного розвитку України необхідно активізувати інвестиційні
процеси як на державному, так і на регіональному рівнях. У перехідній економіці
саме за допомогою інвестицій забезпечуються структурні зрушення, активізується
інноваційна діяльність, досягається екологічна рівновага та соціальний розвиток
як держави в цілому, так і її регіонів.
Проте економічна криза, яка
набула розвитку в Україні, починаючи з 2008 року, здобуває все більшу глибину. Криза
негативно вплинула на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно
погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних
громадян. На жаль, одним із великої кількості наслідків такого становища
країни, є низький рівень розвитку інвестиційних процесів у державі.
За
даними Державної служби статистики у січні-вересні 2011 року іноземні інвестори
вклали в економіку країни 47,4 мільярдів доларів прямих інвестицій, що на 38,5 %
перевищує аналогічний показник 2010 року. У той же час вони вилучили 685,4 мільйонів
доларів, що на 9 % більше, ніж у січні-вересні попереднього року [9].
Сьогодні від ефективного розвитку
інвестиційних процесів української держави залежать стан виробництва, технічний
рівень основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови
економіки, розв’язання соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих
галузей і економіки в цілому.
Теоретичні
проблеми розвитку інвестиційних процесів завжди посідали чільне місце у системі
наукових досліджень практично усіх економічних шкіл і течій. У
процесі зародження теорії інвестицій сформувалися окремі течії та напрями, що
розвиваються на власних методологічних засадах або ж конкурують між собою[2, с.37-39, 6,
с.20-35].
Від початкових етапів економічна
категорія «інвестиції» стала однією з центральних, сутність якої вченими-економістами остаточно
не з'ясована.
Класики
кейнсіанства під інвестиціями розуміють купівлю нових капітальних благ:
виробничих будівель та споруд; виробничого устаткування; житлових будинків;
товарно-матеріальних запасів у вигляді сировини, напівфабрикатів і готових
продуктів. Дане визначення представляє інвестиції капітальними вкладеннями,
тобто розглядається лише одна з форм інвестицій [3]. При цьому не враховується,
що інвестиції, як економічна категорія є більш широким поняттям ніж капітальні
вкладення.
Представники австрійської школи
“граничної корисності”, зокрема П. Массе та інші розглядають інвестиції як
акт обміну задоволення сьогоднішніх потреб на очікуване задоволення їх у
майбутньому [8]. На двоїсну сутність інвестицій вказує Д. Кейнс, а
саме на взаємозв’язок між поточними вкладеннями та перспективними прибутками:
“приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного
періоду” [7, с.117].
Початок ринкових перетворень в Україні спричинив
реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів. У Законі України “Про
інвестиційну діяльність” інвестиції трактуються як усі види майнових та
інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об'єкти підприємницької та інших
видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (дохід) або досягається
соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть
існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших
цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів
потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових
ресурсів, тобто здійснення інвестицій [5].
Інші
визначення інвестицій загалом близькі до наведених і також відображають
взаємозв’язок між поточними вкладеннями та отриманням прибутку чи соціального ефекту
в подальшій перспективі [1].
Як вже
було зазначено, інвестиційний процес відіграє важливу роль для розвитку
економіки держави, впливає на проблему зайнятості населення і в
основному забезпечує розвиток усіх галузей господарства.
Згідно з моделлю нагромадження
капіталу відомого економіста Р. Солоу, лауреата Нобелівської премії 1987 року, довгострокове зростання в
економіці в принципі неможливе без технічного прогресу у виробництві [4]. А технічний прогрес у виробництві немислимий без інвестиційних вкладень.
Зарубіжний
досвід показує, що в ринкових умовах господарюючі суб'єкти (держава, регіони,
підприємства) можуть за порівняно короткий термін забезпечити високу
конкурентоспроможність виробництва і зайняти лідируючі позиції на світових
ринках за рахунок залучення альтернативних джерел фінансування, раціонального
використання інвестицій і застосування прогресивних інструментів управління
інвестиційною діяльністю.
Вітчизняна наука сформулювала систему управління
інвестиційною діяльністю, яка базується на єдності інтересів всіх учасників
процесу інвестування і передбачає:
·
оцінку інвестиційного клімату в країні;
·
моніторинг інвестиційної привабливості галузей
економіки, регіонів та суб’єктів господарювання;
·
обґрунтування стратегії інвестиційної діяльності;
·
ступінь впливу інвестицій на кінцеві результати
функціонування господарської системи;
·
масштабність інвестиційних ризиків та шляхи їх
мінімізації.
Наведене визначення враховує орієнтування
суспільства не лише на задоволення поточних потреб, а й на створення умов для
задоволення потреб у майбутньому та збільшення наявного економічного
потенціалу.
Список використаних джерел
1. Акименко О.Ю.
Теоретично-методологічне обґрунтування інвестиційного процесу / О.Ю. Акименко
// Збірник наукових праць Кіровоградського державного технічного університету.
Економічні науки. – Кіровоград, 2003. – Вип.5. – С. 63–72.
2. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми
і перспективи. – К.:Знання, 2002 – 318с.
3. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента
/ И.А. Бланк. –К.: Эльга – Н, Ника-Центр, 2001, - Т.1.- 536 с. – (Серия
«Библиотека финансового менеджера»; Вып.7).
4. Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія:
економічна нобелелогія – К.: Академія, 2005.
5. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від
18.09.1991 № 1560-XII.
6. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної
діяльності. Інвестування: Навч. Посібник. К.: Карквела, 2007.- 424 с.
7. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и
денег / Д. Кейнс.–М.: Экономика, 1978. – 347 с.
8. Массе П. Критерии и методы оптимального определения капиталовложений / П. Массе.
– М.: Прогрес, 1971. – С.27