Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Бочарова Н. О., к.е.н., доцент кафедри організації виробництва і агробізнесу, Грибачова А.В.

Таврійський державний агротехнологічний університет, м. Мелітополь, Запорізька обл., Україна

ДЕМОГРАФІЧНА СФЕРА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ОБ’ЄКТ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

Визначено проблеми України у сфері демографії, проаналізовано процеси і чинники, які несуть загрози соціально-економічній безпеці, досліджено закономірності зменшення чисельності та старіння населення країни.

Ключові слова: соціально-економічна безпека, населення, народжуваність, смертність, приріст населення.

Проблеми, які виникли в умовах глобалізації, підтверджують відсутність прямої залежності між рівнем розвитку світової економіки, темпами і масштабами науково-технічних досягнень та економічним зростанням, з одного боку, і розвитком соціальної сфери та якістю життя – з іншого. Боротьба з бідністю стала важливим завданням не лише для України, яка пережила чимало кризових явищ, а й для держав зі стабільною економікою [8, с. 352]. Причинами цього виступають насамперед швидкі інформаційні зрушення, напруження глобальних фінансових та зовнішньоекономічних відносин, комп'ютеризація виробничих процесів, євроінтеграція господарської діяльності суспільства, економічної, соціальної та екологічної політики. В цьому сенсі є актуальними питання соціально-економічної безпеки. Дані обставини обумовили вибір теми та мети написання статті.

Питання соціально-економічної та демографічної безпеки розглянуто в досить великій кількості наукових досліджень. Їх вивчали такі провідні вчені-економісти, як: В.К. Сенчагов [6], В.М. Гейць [7], Г. Пастернак-Таранушенко, В. Гошовська, В. Білоус, А.І. Сухоруков [8], М.М. Єрмошенко [9], А.І. Магаляс [10], Е.М. Лібанова [12].

Метою написання статті є визначення місця демографічної сфери в системі забезпечення соціально-економічної безпеки країни.

Під соціально-економічною безпекою підприємства пропонуємо розуміти стан захищеності держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, який досягається шляхом гармонізації та взаємоузгодження її інтересів відповідно до інтересів суб'єктів внутрішнього й зовнішнього середовища в часі та просторі [13, с. 29].

Варто зазначити, що існує декілька складових частин соціально-економічної безпеки, зокрема: фінансова, виробничо-технологічна, маркетингова, інноваційно-інтелектуальна, інтерфейсно-силова, політико-правова, екологічна, кадрова, інформаційна, інвестиційна та соціальна, кожна з яких покликана характеризувати та забезпечити належні умови розвитку держави.

Під поняттям економічної безпеки держави розуміється такий стан економічного механізму країни, що характеризується її збалансованістю та стійкістю до негативного впливу внутрішніх і зовнішніх загроз, його здатністю забезпечувати на основі реалізації національних інтересів стабільний і ефективний розвиток вітчизняної економіки та соціальної сфери [9].

Соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадекватнішими засобами [11].

Сьогодні серед основних внутрішніх соціальних небезпек виділяють:

- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

- кризу системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення;

- поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

- загострення демографічної кризи;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних верств суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства;

- зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності [10, ст. 3].

Складовою частиною економічної безпеки виступає демографічна безпека – це такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України [3].

Сьогодні ми спостерігаємо вкрай негативну і специфічну ситуацію в соціальній сфері життя нашого населення, а саме: високі показники безробіття, низький прожитковий рівень, бідність, старіння та вимирання, що тягне за собою демографічну кризу. Підтвердженням цього, безумовно, є довготривале зменшення чисельності населення України, яке спостерігається ще з 1993 р. Уже 17 років у нашій державі смертність переважає народжуваність.

Цікавим виявляється те, що розроблена соціальна політика щодо підвищення народжуваності, підтримки материнства та підвищення соціальних стандартів на сьогодні не дає бажаного результату. Основними причинами такого явища можна вважати низький рівень життя, зокрема відсутність належних житлово-побутових умов, а в окремих випадках власного житла, неналежні побутові умови, старіння населення,бідність, яка тягне за собою міграційні процеси, високий рівень смертності танизький рівень народжуваності, екологія, безробіття та низькі доходи у більшості сімей, високий рівень розлучень та переривання вагітності, важкі умови праці більшості жінок дітородного віку, низькі санітарно-гігієнічні норми.

До інших дестабілізуючих факторів демографічної безпеки можна також віднести:

● незадовільний рівень та низьку якість індивідуальних послуг, що надаються населенню, передусім освітніх (брак новітніх навчальних ресурсів, обмежений доступ до отримання повної середньої освіти дітей з невеликих і віддалених від районного центру шкіл, незабезпеченість педагогічними кадрами, проблеми подальшої інтеграції вищої освіти України в Європейський освітній простір);

● оздоровчих (недостатня кількість кваліфікованих медичних кадрів, неефективність профілактичних програм, відсутність страхової медицини, недостатність високотехнологічного обладнання для інтенсивної терапії та реанімації; відсутність у переважній більшості регіонів спеціалізованого медичного транспорту, фельдшерських та фармацевтичних пунктів у сільській місцевості тощо);

● низький рівень продуктивності праці в економіці (відсутність належної мотивації у працівників до легальної продуктивної зайнятості, невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки; наявність тіньових відносин на ринку праці) [2].

Отже, з метою попередження загроз соціально-економічній безпеці України необхідно, передусім розробити продуману державну політику у сфері демографії та спрямувати її на зниження смертності та підвищення рівня народжуваності.

Нашій державі потрібно забезпечити належний рівень життя населення внаслідок забезпечення роботою та належними розмірами оплати праці, житлом, доступним медичним обслуговуванням та освітою, а також удосконалити пенсійне забезпечення населення.