Мехеда Н.Г., Ходос Ю.

Чеокаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Значення формування стратегії розвитку підприємства

У сучасних умовах розвитку ринку проблеми компанії пов’язані з високим рівнем жорсткої конкуренції, надлишком подібних товарів і послуг, перенасиченням рекламних і інформаційних потоків, зростаючими вимогами споживачів до якості продукції, з постійними змінами кон’юнктури й місткості ринку, а також інноваціями, що прагнуть завоювати все більші частки.

Для успішного виживання і функціонування компанії, підвищення якості і конкурентоспроможності її продукції, треба вміти передбачати труднощі, з якими вона може зіткнутися у майбутньому, і нові можливості, які можуть відкритися для неї. Компаніям необхідно визначати пріоритетні напрямки розвитку, розробляти бізнес-плани, пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, використовувати нові технології організації управлінських процесів, змінювати стратегії діяльності, а отже, - здійснювати стратегічне управління.

Стратегічне управління виникло на початку 60-х рр. ХХ ст. Його основоположниками були: А. Чандлер, К. Ендрюс, Ж. Бовер, К. Крістенс, І. Ансофф та ін. Подальший розвиток ідеї стратегічного менеджменту отримали у працях М. Портера, А.А. Томпсона та А.Дж. Стрікленда, К. Омайє, П. Друкера, Б. Карлоффа, Г. Мінцберга, К. Боумена та ін. авторів. Розгляд ідей стратегічного управління активно продовжувався російськими вченими, серед яких варто виділити Н.В. Шеховцеву, О.С. Віханського, Р.А. Фатхутдінова, В.С. Єфремова. Вагомий внесок у теорію стратегічного управління здійснили також вітчизняні вчені, зокрема, З.Є. Шершньова, С.В. Оборська, А.П. Наливайко, Н.В. Куденко, В.Ф. Оберемчук та ін.

Актуальність теми полягає в тому, що стратегія є об’єктивною засадою для формування відповідей на такі важливі для підприємства питання: в якій галузі або на яких ринках повинне функціонувати підприємство; як розподілити найчастіше обмежені ресурси; як вести конкурентну боротьбу. При цьому правильно розроблена, обрана і обґрунтована стратегія є частиною майбутнього успіху.

Стратегія - це специфічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних і функціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла бажаного стану [1].

Майбутнє підприємства в конкурентному середовищі можна описати за допомогою ієрархії стратегій, в якій виділяється три рівні: 1) головна (корпоративна) стратегія; 2) конкурентні стратегії; 3) функціональні стратегії.

Корпоративна стратегія фокусується на питаннях взаємодії підприємства з факторами макросередовища бізнесу та інтеграції її в єдиний ефективний комплекс. Ця стратегія охоплює рішення щодо вибору сфери бізнесу, взаємодії з групами впливу і є концептуальною основою розвитку підприємства.

Корпоративна стратегія пов’язана головним чином з рішеннями щодо масштабів підприємства, кількості географічних та продуктових ринків, які воно обслуговує [2].

Конкурентна стратегія визначає, як підприємство конкурує на тому чи іншому ринку. Стратегії М. Портера (виробництво продукції з низькими витратами, диверсифікація, тобто спеціалізація у виробництві продукції, орієнтація (фокусування) на певні ринкові ніші і концентрація зусиль фірми в обраному сегменті) доцільно віднести до другого рівня – конкурентних стратегій.

Конкурентні стратегії деталізуються в функціональних стратегіях, що дозволяє підприємствам вирішувати конкретні задачі свого розвитку в конкретних умовах та досягати певних цілей.

Функціональні стратегії розробляються з урахуванням корпоративної стратегії. Вони включають прийняття рішень у галузі фінансів, маркетингу, виробництва, технологічних інвестицій, а також управління персоналом. Для узгодження параметрів функціональних стратегій пропонується розробляти стратегії четвертого рівня, які мають назву “конкретні стратегії”.

Конкретна стратегія – це тип забезпечуючої стратегії, яка визначається ключовими параметрами об’єкту управління, що на певному стратегічному етапі (поточний період реалізації функціональної стратегії) є пріоритетними. Ці стратегії виникають у результаті пристосування процесу поточної реалізації свідомих стратегій до реальних умов, створених зовнішнім середовищем [4].

Отже, для концентрації зусиль і ресурсів керівництву підприємства необхідно визначати одну головну стратегію (корпоративну). Оскільки підприємство здійснює свою діяльність в конкурентному середовищі, то воно повинно визначати свої конкурентні стратегії. Конкурентні стратегії уточнюють за рахунок яких заходів підприємство може створити свої конкурентні переваги, та бути лідером на ринку або постійно триматися на конкурентному ринку. Конкурентні стратегії за своєю сутністю та змістом залежать від сфери (галузі), де підприємство має наміри конкурувати з іншими суб’єктами ринкових відносин.

Досягнення цілей та реалізація конкурентних стратегій відбувається за рахунок функціональної діяльності працівників підприємства, які виконують певні функції. Тому така діяльність повинна бути скоординована на реалізацію конкурентних стратегій. Така координація може бути ефективно здійснена за рахунок розробки функціональних стратегій. Функціональні стратегії спрямовані на розвиток внутрішнього стратегічного потенціалу підприємства, тому такі стратегії виконують забезпечуючу роль.

Таким чином, підприємство, яке орієнтується на стратегічне управління, має формувати чотири рівні стратегій або “стратегічний набір”.

Література

1. Скібіцький О.М. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Центр на-вчальної літератури, 2006. – 312 с.
2. Мартиненко М.М., Ігнатьєва І.А. Стратегічний менеджмент. – К.: Каравела, 2006. – 125 с.
3. Саєнко М.Г.  Стратегія підприємства: Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с.

4. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. - К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. - 334 с.