Каруна М.О.

Науковий керівник: Черникова Є. Г.

Донецький національний технічний університет, Україна

Загальновиробничі витрати як складова податкової собівартості виробленої продукції

Формування та розподіл загальновиробничих витрат – один з найбільш трудомістких моментів обліку витрат при калькулюванні собівартості виготовленої продукції. Разом з прийняттям Податкового кодексу України, це питання стало актуальним і для податкового обліку.

У науковій літературі питання методики формування та розподілу загальновиробничих витрат розкривались у працях вітчизняних вчених, серед них слід зазначити роботи Голова С., Гура Н., Голошевича І., Войтенко Т., Ловінської Л., Нападовської Л., Пушкаря М., Чумаченка М.. Проте питання обліку загальновиробничих витрат відповідно до податкового законодавства розглянуті недостатньо.

Мета даної статті полягає в дослідженні порядку формування загальновиробничих витрат відповідно до вимог Податкового кодексу України та визначенні можливих розбіжностей при обчисленні витрат за даними бухгалтерського обліку.

У результаті уніфікації обліку, поняття «собівартість реалізованих товарів,робіт, послуг» у податковому законодавстві значною мірою відповідає поняттю «виробничої собівартості» у бухгалтерському обліку. На сьогодні, на перший погляд, немає суттєвої відмінності у порядку визначення бухгалтерської та податкової собівартості в частині включення до неї загальновиробничих витрат, але повністю показники собівартості, визначеної у бухгалтерському обліку та відповідно до податкового законодавства, не збігаються [2, с.7]. Серед різниць між податковою та бухгалтерською собівартістю в частині загальновиробничих витрат слід виділити:

- заборону, установлену Податковим кодексом України, на включення до складу витрат у цілях визначення оподатковуваного прибутку витрат, здійснених у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи — підприємця, яка сплачує єдиний податок;

- витрати на придбання спеціалізованої літератури для інформаційного забезпечення виробничої діяльності цеху, дільниці, на передплату спеціалізованих періодичних видань тощо;

- суми амортизації безоплатно отриманих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів виробничого призначення;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, безпосередньо пов'язані з виробничим;

- витрати на охорону навколишнього середовища, витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення або придбання послуг зі збирання, зберігання, перевезення, знешкодження і захоронення відходів виробничої діяльності цеху, що надаються сторонніми організаціями [3].

До того ж, у складі податкових інших загальновиробничих витрат, на відміну від бухгалтерських, прямо не зазначені витрати на оплату простоїв, а нестачі та втрати від псування матеріальних цінностей у цехах ураховуються в межах норм природного убутку, однак нормативи при цьому повинні бути затверджені центральними органами виконавчої влади та погоджені Міністерством фінансів України.

У зв’язку з цим існують можливі варіанти формування податкової собівартості на підприємствах, а саме:

- коригування бухгалтерської собівартості під вимоги податкового обліку;

- бухгалтерський облік вести відповідно вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо формування собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). Податкову собівартість розраховувати за вимогами Податкового кодексу України;

- формування собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг) за бухгалтерським обліком здійснювати відповідно вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, але для цілей податкового обліку перевіряти показник собівартості на наявність так званих обмежених і заборонених витрат , у розумінні податкового законодавства.

Ураховуючи зазначені відмінності, деякі автори доходять висновку, що який би спосіб узгодження визначення собівартості для кожного конкретного платника податку на прибуток не застосовувався, усунення розбіжностей зводиться до коригування бухгалтерської собівартості на суми, які відповідно до Податкового кодексу України не включаються до собівартості або включаються лише частково. При цьому таке коригування процес – трудомісткий, потребує детального аналізу господарських операцій [2, с.13].

Проте,слід погодитися з думкою науковців які вважають., що кількість розбіжностей на практиці у кожного підприємства буде обмеженою, і за досягнутого рівня гармонізації бухгалтерського та податкового законодавства визначення собівартості має ґрунтуватися на бухгалтерських даних з певними коригуваннями [2].

Таким чином, при формуванні податкового показника «собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг» рекомендовано орієнтуватися на величину бухгалтерської фактичної виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, безумовно, з оглядкою на норми Податкового кодексу України.

Литература:

1. Войтенко Т. Загальновиробничі витрати в податковій собівартості/Т. Войтенко//Податки та бухгалтерський облік.-2011.-№73. –с.20-25.

2. Гура Н., Склярук І. Проблеми формування собівартості та порядок іі відображення в податковій звітності /Н. Гура// Бухгалтерський облік і аудит.-№11.-2011.-с.6-13.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2756 – VI зі змінами і доповненнями//[Електронний ресурс] .– Режим доступу :<http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 >